Пилипенко В. В.Pylypenko V. V.2023-10-122023-10-12201507.00.02https://rep.dnuvs.ukr.education/handle/123456789/1648Пилипенко В. В. Особливості висвітлення радянською історіографією зовнішньої політики СРСР щодо Ірану протягом 1972 – 1991 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2015. - Вип.44. Т.2. - С. 213-216.У статті на основі досліджень радянських сходознавців розкривається сутність і основні напрямки реалізації зовнішньої політики Радянського Союзу щодо Ірану, здійснюваної упродовж 1972 – 1991 рр. Автор, послуговуючись хронологічно-проблемним методом, виокремлює наступні періоди у радянській історіографії та головну їх тематичну спрямованість: друга половина 1970-х років «фаза активного втручання СРСР у справи Затоки через подолання наслідків енергетичної кризи», 1980 – 1986 рр. «обґрунтування історичної спільності радянсько-іранської співпраці на основі здобутків революцій», 1987 – 1991 рр. «політологічний аналіз розвитку Ірану, як суб’єкта зовнішньополітичної діяльності Кремля». У кінці роботи подається висновок, що радянська історіографія представлена вузькоспеціалізованими дослідженнями, що не відображають у повній мірі усю сутність політики СРСР щодо Ірану у період його модернізації та постреволюційного становлення. The article is based on the research of the Soviet Orientalists. It reveals the particular features and main directions of the foreign policy of the Soviet Union over Iran, carried out during 1972 – 1991. The author, guided by the chronologically-problematic method distinguishes the periods in the Soviet historiography and their main thematic focus as the following: the second half of the 1970s, «the phase of active intervention of the USSR in the affairs of the Gulf through overcoming the consequences of the energy crisis», 1980 – 1986 «justification of the historical community of interests of the Soviet-Iranian cooperation based on their achievements of the revolution», 1987 – 1991 « the political science analysis of the development of Iran, as a subject of the foreign-policy activity of the Kremlin». At the end of the research there is the conclusion that the Soviet historiography presents ad-hoc studies that do not fully reflect the whole essence of the USSR policy towards Iran during the period of its modernization and post-revolutionary formation.