Наукові публікації (Scientific publications)

Постійне посилання зібрання

Переглянути

Нові надходження

Зараз показуємо 1 - 20 з 255
  • Документ
    Структура механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок
    (Гельветика, Донецький державний університет внутрішніх справ, 2023) Буга Г. С.; Розумяк Р. В.; Buha H. S.; Rozumiak R. V.
    У статті розглянуто питання структури механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок. Доведено, що механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок властиві всі ознаки публічного управління, зокрема імперативний владний характер службово-трудових відносин, субординаційний характер службово-трудових відносин, який передбачає обов’язковість здійснення впливу суб’єктів службово-трудових відносин на об’єкти публічного управління. Причому такий організуючий управлінський вплив може мати як зовнішньо-, так і внутрішньоорганізаційний характер залежно від суб’єкта управління. Узагальнено структурні елементи механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок, до яких належать: норми адміністративного законодавства (нормативно-правове забезпечення у сфері службово-трудової діяльності поліцейських), управлінські службово-трудові відносини, адміністративно-правові засоби впливу у формі правозастосовної діяльності та правозастосовних управлінських актів. Визначено, що, будучи центральним структурним елементом механізму адміністративно-правового регулювання у сфері реалізації права поліцейських на відпочинок, публічне управління являє собою процес організуючого й регулюючого адміністративно-пра-вового впливу органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єд-нань на службово-трудові правовідносини в органах Національної поліції з метою забезпечення права поліцейських на відпочинок. Доведено, що вироблення чіткого та однозначного розуміння структури механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин дає можливість сформувати теоретико-правове уявлення щодо поняття досліджуваного явища. Між тим питання щодо вироблення єдиної позиції стосовно поняття адміністративно-правового механізму в науці адміністративного права й дотепер не сформовано. Деякі наукові висновки, які містять поняття механізму адміністративно-правового регулювання, мають суттєві протиріччя, а отже, характеризуються низьким рівнем достовірності. The article deals with the issues of the structure of the mechanism of administrative and legal regulation of the right to rest for police officers. It is proved that the mechanism of administrative and legal regulation of the right of police officers to rest is characterized by all the signs of public administration, in particular: the imperative imperious nature of service and labor relations; the subordinate nature of service and labor relations, which provides for the obligatory influence of the subjects of service and labor relations on objects of public administration. Moreover, such an organizing managerial influence can be both external and internal in nature, depending on the subject of management. The structural elements of the mechanism of administrative and legal regulation of the right to rest for police officers are summarized, which include: norms of administrative legislation (regulatory support in the field of service and labor activities of police officers), managerial service and labor relations, administrative and legal means of influence in the form of law enforcement and law enforcement management acts It is determined that, being the central structural element of the mechanism of administrative and legal regulation in the field of exercising the right of policemen to rest, public administration is a process of organizing and regulating administrative and legal influence of executive authorities, local governments and public associations on service and labor legal relations with the bodies of the National Police, in order to ensure the right of police officers to rest. It is proved that the development of a clear and unambiguous understanding of the structure of the mechanism of administrative-legal regulation of social relations makes it possible to form a theoretical and legal understanding of the concept of the phenomenon under study. Meanwhile, the issue of developing a unified position regarding the concept of an administrative-legal mechanism has not yet been formed in the science of administrative law. Moreover, some scientific conclusions containing the concept of the mechanism of administrative and legal regulation have significant contradictions, and therefore, are characterized by a low level of reliability.
  • Документ
    Повноваження Служби безпеки України у сфері забезпечення державної безпеки: адміністративно-правовий аналіз
    (ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2026) Буга Г. С.; Буга В. В.; Buha H. S.; Buha V. V.
    Метою статті є комплексний адміністративно-правовий аналіз повноважень Служби безпеки України у сфері забезпечення державної безпеки, визначення особливостей їх реалізації та обґрунтування основних напрямів удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності цього органу в умовах сучасних безпекових викликів, зокрема збройної агресії російської федерації, інформаційних та кібернетичних загроз, а також формулювання пропозицій щодо забезпечення оптимального балансу між реалізацією повноважень Служби безпеки Українита дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Методи. Методологічну основу дослідження становить системно структурний підхід, що дозволив розглянути Служби безпеки України як складний інституційний елемент сектору безпеки і оборони держави. Застосування формально-юридичного методу забезпечило аналіз нормативно правових засад діяльності Служби безпеки України, зокрема положень законів України «Про Службу безпеки України», «Про національну безпеку України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про боротьбу з тероризмом» та інших актів. Порівняльно-правовий метод використано для дослідження наукових підходів вітчизняних учених до визначення адміністративно-правового статусу Служби безпеки України та механізмів реалізації її повноважень. Результати. У ході дослідження визначено місце та роль Служби безпеки України в системі органів сектору безпеки і оборони України. Розкрито зміст ключових повноважень цього органу, серед яких контррозвідувальна діяльність, протидія тероризму та організованій злочинності, забезпечення кібербезпеки, охорона державної таємниці, захист суверенітету та територіальної цілісності держави. Проаналізовано адміністративно-правові механізми реалізації повноважень Служби безпеки України, включаючи внутрішню та зовнішню адміністративну діяльність і взаємодію з іншими правоохоронними органами. Виявлено ключові проблеми правового регулювання: недостатня чіткість норм, прогалини у законодавстві, необхідність посилення механізмів демократичного контролю та забезпечення прозорості функціонування служби. Висновки. Доведено, що Служби безпеки України є одним із ключових суб'єктів системи національної безпеки України, діяльність якого регламентується комплексом нормативно-правових актів та спрямована на захист суверенітету, конституційного ладу і життєво важливих інтересів держави. Зроблено висновок про необхідність удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності Служби безпеки України шляхом забезпечення балансу між ефективністю реалізації її повноважень та гарантуванням прав і свобод громадян, розвитку механізмів демократичного контролю, а також гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами у сфері прав людини та державної безпеки. The purpose of the article is a comprehensive administrative and legal analysis of the powers of the Security Service of Ukraine in the field of ensuring state security, determining the features of their implementation and substantiating the main directions of improving the administrative and legal regulation of the activities of this body in the context of modern security challenges, in particular the armed aggression of the russian federation, information and cyber threats, as well as formulating proposals for ensuring the optimal balance between the implementation of the powers of the Security Service of Ukraine and compliance with the constitutional rights and freedoms of man and citizen. Methods. The methodological basis of the study is a system-structural approach, which allowed us to consider the Security Service of Ukraine as a complex institutional element of the security and defense sector of the state. The application of the formal-legal method provided an analysis of the regulatory and legal foundations of the activities of the Security Service of Ukraine, in particular the provisions of the laws of Ukraine «On the Security Service of Ukraine», «On National Security of Ukraine», «On Counterintelligence Activities», «On Combating Terrorism» and other acts. The comparative legal method was used to study the scientific approaches of domestic scientists to determining the administrative and legal status of the Security Service of Ukraine and the mechanisms for implementing its powers. Results. The study determined the place and role of the Security Service of Ukraine in the system of bodies of the security and defense sector of Ukraine. The content of the key powers of this body was revealed, including counterintelligence activities, countering terrorism and organized crime, ensuring cybersecurity, protecting state secrets, protecting the sovereignty and territorial integrity of the state. The administrative and legal mechanisms for implementing the powers of the Security Service of Ukraine were analyzed, including internal and external administrative activities and interaction with other law enforcement agencies. Key problems of legal regulation were identified: insufficient clarity of norms, gaps in legislation, the need to strengthen mechanisms of democratic control and ensure transparency in the functioning of the service. Conclusions. It is proven that the Security Service of Ukraine is one of the key subjects of the national security system of Ukraine, the activities of which are regulated by a set of regulatory legal acts and are aimed at protecting the sovereignty, constitutional order and vital interests of the state. The conclusion is made about the need to improve the administrative and legal regulation of the activities of the Security Service of Ukraine by ensuring a balance between the effectiveness of the implementation of its powers and guaranteeing the rights and freedoms of citizens, the development of mechanisms of democratic control, as well as the harmonization of national legislation with international standards in the field of human rights and state security.
  • Документ
    Адміністративно-правовий статус Служби безпеки України в механізмі забезпечення Національної безпеки України
    (Видавнича група «Наукові перспективи», 2026) Буга Г. С.; Буга В. В.; Buha H. S.; Buha V. V.
    Стаття присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правового статусу Служби безпеки України в механізмі забезпечення національної безпеки держави. Актуальність обраної теми зумовлена суттєвим зростанням ролі та значення СБУ в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації, що розпочалася 24 лютого 2022 року, а також необхідністю системного осмислення правового становища цього органу з урахуванням євроатлантичного вектору розвитку України. У статті проаналізовано конститу-ційно-правовізасади функціонування Служби безпеки України, зокрема положення статей 85, 106 та 107 Конституції України, які визначають повнова-ження Верховної Ради та Президента щодо регулювання діяльності СБУ, а також закріплюють її участь у Раді національної безпекиі оборони України. Дос-ліджено законодавче визначення поняття національної безпеки України як захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократич-ного конституційного ладу та інших національних інтересів від реальних і потенційних загроз. Розкрито правовий статус СБУ як державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями на підставі аналізу Закону України «Про Службу безпеки України», Закону України «Про націо-нальну безпеку України», а також спеціального законодавства у сферах контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом, оперативно-розшукової діяльності, охорони державної таємниці та протидії організованій злочинності. Визначено місце СБУ в системі суб'єктів сектору безпеки і оборони держави. Досліджено структуру адміністративно-правового статусу СБУ, що охоплює функціонально-цільовий, структурно-організаційний та компетенційний компо ненти. Охарактеризовано організаційну будову Служби, повноваження щодо застосування заходів примусу, а також особливості адміністративної діяльності її підрозділів, яка поділяється на зовнішню –основну, спрямовану на реалізацію покладених завдань, та внутрішню –допоміжну, що забезпечує належне організаційне функціонування Служби. За результатами дослідження виявлено суттєві прогалини у правовому регулюванні статусу СБУ, зокрема відсутність у чинному законодавстві вичерпного та чітко визначеного переліку функцій Служби. Обґрунтовано необхідність прийняття нової редакції профільного закону з метою приведення діяльності СБУ у відповідність до стандартів демо-кратичного цивільного контролю та зобов'язань України у сфері євроатлантичної інтеграції. The article is devoted to a comprehensive study of the administrative and legal status of the Security Service of Ukraine in the mechanism of ensuring the national security of the state. The relevance of the chosen topic is due to the significant increasein the role and importance of the SBU in the conditions of the full-scale armed aggression of the Russian Federation, which began on February 24, 2022, as well as the need for a systematic understanding of the legal status of this body, taking into account the Euro-Atlantic vector of Ukraine's development. The article analyzes the constitutional and legal principles of the functioning of the Security Service of Ukraine, in particular the provisions of Articles 85, 106 and 107 of the Constitution of Ukraine, which determine the powers of the Verkhovna Rada and the President to regulate the activities of the SBU, and also enshrine its participation in the National Security and Defense Council of Ukraine. The legislative definition of the concept of national security of Ukraine as the protection of state sovereignty, territorial integrity, democratic constitutional order and other national interests from real and potential threats is studied. The legal status of the SBU as a special-purpose state body with law enforcement functions is revealed based on the analysis of the Law of Ukraine "On the Security Service of Ukraine", the Law of Ukraine "On National Security of Ukraine", as well as special legislation in the areas of counterintelligence, counterterrorism, operational and investigative activities, protection of state secrets and countering organized crime. The place of the SBU in the system of entities of the state security and defense sector is determined. The structure of the administrative and legal status of the SBU, which includes functional-target, structural-organizational and competence components, is studied. The organizational structure of the Service, the powers to apply coercive measures, as well as the features of the administrative activities ofits units, which are divided into external -main, aimed at implementing the assigned tasks, and internal -auxiliary, which ensures the proper organizational functioning of the Service, are described. The results of the study revealed significant gaps inthe legal regulation of the status of the SBU, in particular, the absence of an exhaustive and clearly defined list of the Service's functions in the current legislation. The need to adopt a new version of the profile law in order to bring the SBU's activities into line with the standards of democratic civilian control and Ukraine's obligations in the field of Euro-Atlantic integration is substantiated.
  • Документ
    Досвід зарубіжних країн у підготовці поліцейських
    (Гельветика, 2025) Назимко Є. С.; Буга Г. С.; Буга В. В.; Nazymko Ye. S.; Buha H. S.; Buha V. V.
    Статтю присвячено всебічному аналізу зарубіжного досвіду організації професійної підготовки поліцейських кадрів у провідних країнах Європи. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення рівня професіоналізму працівників правоохоронних органів в умовах зростання складності злочинів і посилення вимог до взаємодії поліції з громадськістю. Встановлено, що системи підготовки поліцейських у демократичних державах характеризуються високим рівнем нормативно-правового регулювання, багаторівневою структурою освітніх програм та органічним поєднанням теоретичної й практичної складових навчання. Досліджено особливості підготовки поліцейських кадрів у Німеччині, де реалізується трирівнева відомча модель навчання без надання вищої юридичної освіти з чіткою практичною спрямованістю. Охарактеризовано централізовану французьку модель, що спирається на розгалужену мережу спеціалізованих навчальних закладів і передбачає обов’язкове стажування на всіх рівнях підготовки. Виявлено специфіку нідерландської «подвійної системи», за якої Поліцейська академія та поліцейські підрозділи виступають рівноправними партнерами в освітньому процесі. Проаналізовано шведський принцип єдиної кар’єри, польську багатоетапну модель підготовки, а також бельгійський і італійський підходи до організації навчання поліцейських. Визначено спільні принципи, притаманні ефективним європейським системам підготовки: безперервність навчання впродовж усієї кар’єри, соціальна орієнтованість освітнього процесу, стандартизовані процедури відбору кандидатів та міжінституційна співпраця. Обґрунтовано доцільність упровадження позитивного міжнародного досвіду в систему підготовки поліцейських в Україні з метою підвищення рівня їхнього професіоналізму та зміцнення довіри громадян до правоохоронних органів. The article is devoted to a comprehensive analysis of foreign experience in organizing professional training of police personnel in leading European countries. The relevance of the study is due to the need to increase the level of professionalism of law enforcement officers in the conditions of increasing complexity of crimes and increasing requirements for police interaction with the public. It has been established that police training systems in democratic states are characterized by a high level of regulatory and legal regulation, a multi-level structure of educational programs and an organic combination of theoretical and practical components of training. The features of police training in Germany are studied, where a three-level departmental model of training is implemented without providing higher legal education with a clear practical orientation. The centralized French model is characterized, which is based on an extensive network of specialized educational institutions and provides for mandatory internships at all levels of training. The specifics of the Dutch «dual system» are revealed, under which the Police Academy and police units act as equal partners in the educational process. The Swedish principle of a single career, the Polish multi-stage training model, as well as the Belgian and Italian approaches to organizing police training are analyzed. Common principles inherent in effective European training systems are identified: continuity of training throughout the entire career, social orientation of the educational process, standardized candidate selection procedures and inter-institutional cooperation. The feasibility of introducing positive international experience into the police training system in Ukraine is substantiated in order to increase their professionalism and strengthen citizens’ trust in law enforcement agencies.
  • Документ
    Роль консультативно-дорадчих органів у проведенні громадської експертизи та громадських обговорень в Україні
    (Гельветика, 2023) Назимко Є. С.; Клемпарський М. М.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Klemparskyi M. M.; Buha H. S.
    Метою дослідження є визначення правових та організаційних аспектів участі консультативно-дорадчих органів у реалізації таких форм безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Консультативно-дорадчі органи призначені для представництва та захисту інтересів громадськості під час прийняття органами державної влади та місцевого самоврядування рішень. Особливо важливою є роль консультативно-дорадчих органів під час реалізації таких форм безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Саме ці дві форми партисипативної демократії дозволяють оцінити та внести свої пропозиції щодо прийняття рішення на етапі його проектування. Встановлення основних недоліків та визначення механізмів вдосконалення участі громадських рад під час проведення громадських обговорень та громадської експертизи дасть можливість ефективніше використовувати вищезазначені форми партисипативної демократії. Встановлено, що законодавець наділив консультативно-дорадчі органи повноваженнями щодо організації та супроводу процесу проведення громадських обговорень та безпосереднє проведення громадську експертизу діяльності органу виконавчої влади та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів, розроблених органом виконавчої влади. Саме громадські ради при органах державної влади та місцевого самоврядування є тією інституцією, яка за належного нормативного та організаційного забезпечення і активності її членів дозволить ефективно використовувати такі форми безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Однак на сьогодні відзначається досить низька активність громадських рад, що викликана незацікавленістю самих членів таких рад та спричинена деякими нормативними недоліками, які потребують подальшого вдосконалення. The purpose of the study is to determine the legal and organizational aspects of the participation of consultative and advisory bodies in the implementation of such forms of direct democracy as public expertise and public discussion. Consultative and advisory bodies are intended to represent and protect the interests of the public during decision-making by state authorities and local self-government bodies. The role of consultative and advisory bodies is especially important during the implementation of such forms of direct democracy as public expertise and public discussions. It is these two forms of participatory democracy that allow you to evaluate and submit your suggestions for decision-making at the stage of its design. Establishing the main shortcomings and determining the mechanisms for improving the participation of public councils during public discussions and public expertise will make it possible to use the above-mentioned forms of participatory democracy more effectively. It was established that the legislator empowered consultative and advisory bodies to organize and support the process of public discussions and direct public examination of the activities of the executive authority and public anti-corruption examination of normative legal acts, draft normative legal acts developed by the executive authority. It is public councils under state authorities and local self-government bodies that, with proper regulatory and organizational support and the activity of its members, will allow effective use of such forms of direct democracy as public expertise and public discussions. However, today the activity of public councils is quite low, which is caused by the lack of interest of the members of such councils and caused by some regulatory deficiencies that require further improvement.
  • Документ
    Класифікація принципів публічної служби
    (Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Буга В. В.; Buha H. S.; Buha V. V.
    У статті проаналізовано класифікацію принципів публічної служби. Доводиться, що принципи державної служби мають першорядне значення для розуміння природи системи державної служби. У суспільних науках під принципами зазвичай розуміють вихідні положення або теоретичні ідеї, які відображають об’єктивні закономірності суспільного і державного розвитку. Принципи державної служби відображають об’єктивні закономірност і є основними ідеями, які визначають напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державних інституцій та статусу державних службовців. Принципи визначають важливість, закономірність і соціальну цінність відносин, що виникають у системі публічної служби. При цьому всі принципи взаємопов’язані: дотримання одних з них сприяє реалізації інших, і, навпаки, порушення будь-якого з них негативно впливає на реалізацію інших. Основною метою правового закріплення принципів державної служби є визначення засад організації та функціонування державної служби. Доводиться, що в статті 4 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, визначено, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: верховенства права; законності; професіоналізму; патріотизму; доброчесності; ефективності; забезпечення рівного доступу до державної служби; політичної неупередженості; прозорості; стабільності. Доводиться, що аналізуючи новітні принципи державної служби, закріплені в Законі «Про державну службу» 2015 року, можна зробити висновок, що ці важливі та фундаментальні зведення ідей становлять основу всієї системи державної служби,цілі якої мають бути спрямовані на людину, враховуючи не тільки державну службу,а й потенційні можливості та наявні ресурси суспільства та публічної адміністрації. The article analyzes the classification of principles of public service. It is argued that the principles of public service are of paramount importance for understanding the nature of public service. In the social sciences, principles usually mean initial positions or theoretical ideas that reflect the objective laws of social and state development. The principles of civil service reflect objective patterns and are the main ideas that determine the directions for the implementation of the competence, tasks and functions of public institutions and the status of civil servants. The principles determine the importance, regularity and value of relationships arising in the public service system. Moreover, all principles are interconnected: compliance with some of them contributes to the implementation of others, and, on the contrary, violation of any of them has a negative impact on the implementation of others. The main purpose of the legal consolidation of the principles of civil service is to determine the foundations of the organization and functioning of the civil service. It is proved that in Article 4 of the Law of Ukraine «On Civil Service» dated December 10, 2015 No. 889-VIII, it is determined that civil service is carried out in compliance with the following principles: the rule of law; legality; professionalism; patriotism; virtues; efficiency; ensuring equal access to public service; political impartiality; transparency; stability. It is proved that by analyzing the latest principles of civil service, enshrined in the Law «On Civil Service» of 2015, we can conclude that these important and fundamental summaries of ideas form the basis of the entire civil service system, the goals of which should be aimed at the person, taking into account not only the civil service . service, but also the potential capabilities and resources of society and public administration.
  • Документ
    Зарубіжний досвід взаємодії поліції та територіальних громад на засадах партнерства
    (Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Назимко Є. С.; Князєв С. М.; Buha H. S.; Nazymko Y. S.; Kniaziev S. M.
    У статті проаналізовано зарубіжний досвід взаємодії поліції та територіальних громад на засадах партнерства. Доводиться, що враховуючи демократичний шлях розвитку суспільства та орієнтованість України на європейські стандарти, активне залучення громади до співпраці з Національною поліцією (community policing), ефективна професійна комунікація поліцейських постає одним з важливих напрямів їх професійної діяльності. Однією з умов ефективного функціонування поліції у світі є високий рівень соціальної довіри до неї населення, який слугує одним із головніших критеріїв оцінки її діяльності. Результати діяльності поліції у країнах Європейського Союзу досить високий і тому для України європейський досвід роботи в цій сфері є досить актуальним. Доведено, що взаємодія поліції з громадою в зарубіжних країнах хоч і має національні особливості, в більшості базується на однакових засадах та має спільні риси. Community policing характеризується співробітництвом та взаємодією на договірних засадах, такі дії врегульовано як на державному, так і регіональному рівнях, практичній реалізації громадського контролю, відкритої звітності, координаційної активності та обговоренню питань превентивної діяльності, охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю. Вважаємо, активне запровадження сommunity policing (не тільки в Національній поліції, а й в органах місцевого самоврядування) позитивно вплине на діяльність правоохоронних органів, територіальних громад, дозволить ефективно вибудовувати боротьбу з правопорушеннями, позитивно вплине на довіру населення до діяльності поліції та дозволить якісно проводити превентивні заходи щодо недопущення правопорушень у майбутньому. The article analyzes foreign experience of interaction between the police and territorial communities on the basis of partnership. It turns out that, given the democratic path of development of society and Ukraine’s orientation towards European standards, the active involvement of society in cooperation with the National Police (community policing), effective professional communication of police officers is one of the important areas of their professional activity. One of the conditions for the effective functioning of the police in the world is a high level of social trust of the population in it, which serves as one of the main criteria for assessing its activities. The results of police activity in the countries of the European Union are quite high and therefore European experience in this area is quite relevant for Ukraine. It has been proven that the interaction of the police with the community in foreign countries, although it has national characteristics, is mostly based on the same principles and has common features. Community policing is characterized by cooperation and interaction on a contractual basis, such actions are regulated at both the state and regional levels, the practical implementation of public control, open reporting, coordination activity and discussion of issues of preventive activities, law enforcement and the fight against crime. We believe that the active introduction of community policing (not only in the National Police, but also in local governments) will have a positive impact on the activities of law enforcement agencies and territorial communities, will allow for an effective fight against crime, will have a positive impact on the public’s trust in the activities of the police and will allow for high-quality measures to prevent future violations.
  • Документ
    Роль прокуратури у протидії корупції
    (Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті проаналізовано роль прокуратури у протидії корупції. Доводиться, що за конституційним статусом (ст. 131-1 розділу VII «Пра восуддя») прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Визначено, що Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII, органи прокуратури України, поряд з Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України та Національним агентством з питань запобі гання корупції, віднесені до спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції. У системі органів прокуратури повноваження щодо протидії та запобігання корупції покладаються не лише на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, адже окремі функції у цій сфері виконують й інші прокурори Офісу Генерального прокурора з огляду на їх функціональні обов’язки (нагляд за провадженням досу дового розслідування, виявлення ознак корупційних правопорушень під час проведення перевірок тощо), унормовані на законодавчому рівні. З’ясовано, що, основними критеріями оцінки ефективності координаційної діяльності прокурорів щодо протидії корупції вважається реальний вплив на покращення стану корупції, підвищення ефективності їх профілактики, захист прав і свобод громадян та інтересів держави від злочинних посягань, у тому числі щодо відшкодування завданих їм збитків, рівень довіри громадськості до органів про куратури та правоохоронних органів. Отже, враховуючи інтегровану роль закону в процесі регулювання протидії корупції та виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що прокуратура є самостійним та водночас незалежним органом. Як спеціальний державний орган він не протистоїть іншим спеціальним органам у сфері протидії корупції, а навпаки, сприяє здійсненню ними своїх повноважень, викорис товуючи повноваження, встановлені законом. Також, необхідно звернути увагу, що для органів прокуратури антикорупційна діяльність не є основною діяльністю, однак за законодавством України вони віднесені до спеціально уповноважених осіб у цій сфері. The article analyzes the role of the prosecutor’s office in combating corruption. It is proved that according to the constitutional status (art. 131-1 of section VII «Justice») the prosecutor’s office carries out: 1) maintenance of a public accusation in court; 2) organization and procedural management of pre-trial investigation, resolution of other issues in the course of criminal proceedings in accordance with the law, supervision of covert and other investigative and search activities of law enforcement agencies; 3) representation of the interests of the state in court in exceptional cases and in the manner prescribed by law. It is determined that the Law of Ukraine «On the Prevention of Corruption» dated October 14, 2014 No. 1700-VII, the prosecution authorities of Ukraine, along with the National Police, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine and the National Agency for the Prevention of Corruption, are classified as specially authorized entities in the field of combating corruption . In the system of prosecution bodies, the powers to combat and prevent corruption are assigned not only to the Specialized Anti-Corruption Prosecutor’s Office, because certain functions in this area are also performed by other prosecutors of the Office of the Prosecutor General, taking into account their functional duties (supervision of the pre-trial investigation, identification of signs of corruption offenses during inspections). etc.), normalized at the legislative level. It was found that the main criteria for assessing the effectiveness of the coordination activities of prosecutors in combating corruption is considered to be a real impact on improving the state of corruption, increasing the effectiveness of their prevention, protecting the rights and freedoms of citizens and the interests of the state from criminal encroachments, including compensation for damage caused to them, the level of public confidence to prosecutors and law enforcement agencies. Therefore, taking into account the integrated role of the law in the process of regulating the fight against corruption and based on the foregoing, we can say that the prosecutor’s office is an independent and at the same time independent body. As a special state body, it does not oppose other special bodies in the field of combating corruption, but, on the contrary, promotes the exercise of their powers, using the powers established by law. It is also necessary to note that anti corruption activities are not the main activity for the prosecution authorities, however, according to the legislation of Ukraine, they are classified as specially authorized persons in this area.
  • Документ
    Правове регулювання права поліцейських на відпочинок
    (Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Розумяк Р. В.; Buha H. S.; Rozumiak R. V.
    У статті розглядаються питання правового регулювання права поліцейських на відпочинок. Доводиться, що національне законодавство про забезпечення права поліцейських на відпочинок має відповідати нормам міжнародного права. Але водночас, існують і певні положення, які свідчать про невідповідність норм національних законів у сфері забезпечення права на відпочинок працівників поліції міжнародно-правовим нормам. Розуміння періодичності під час надання відпусток, розкривається у статті 45 Конституції, відповідно до якої кожна працююча особа має право на щорічну оплачувану відпустку. Іншими словами, періодичний характер відпусток проявляється у їхньому наданні працівникові щорічно. Норма статті 45 Конституції обґрунтовується тим фактом, що право на відпочинок є природним правом людини, обумовленим фізичною потребою людського організму у відпочинку, для відновлення фізичних та моральних сил. Поліцейський, позбавлений можливості вчасної реалізації права на щорічну відпустку втрачає здатність ефективно та якісно виконувати службові обов’язки. Доводиться, що відсутність в Законі України «Про Національну поліцію» чітко визначених нормативно врегульованих підстав для обмеження права поліцейських на використання щорічних відпусток призводить до свавілля з боку керівників органів поліції та надання їм легальної можливості розпоряджатися правом надання відпусток підпорядкованим працівникам поліції на власний розсуд. Між тим, механізм виплати компенсації працівнику поліції за невикористані дні відпустки за минулі календарні роки Законом України «Про Національну поліцію» не визначений, чим і обумовлено наявність численних звернень працівників поліції до суду з вимогою про поновлення порушених прав у сфері відпочинку. Визначено, що з огляду на відсутність правового врегулювання у Законі «Про Національну поліцію» правовідносин щодо компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору суд застосовує норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки». The article deals with the issues of legal regulation of the right of police officers to rest. It is necessary that national legislation on ensuring the right to rest for police officers must comply with international law. But at the same time, there are certain provisions that testify to the inconsistency of the norms of national laws in the field of ensuring the right to rest for police officers with international legal norms. The understanding of the periodicity in granting holidays is revealed in article 45 of the Constitution, according to which every working person has the right to annual paid leave. In other words, the periodic nature of vacations is manifested in their provision to the employee annually. The norm of Article 45 of the Constitution is substantiated by the fact that the right to rest is a natural human right, due to the physical need of the human body for rest in order to restore physical and moral strength. A police officer who is deprived of the opportunity to timely exercise the right to annual leave loses the ability to effectively and efficiently perform his duties. It is proved that the absence in the Law of Ukraine “On the National Police” of clearly defined normatively regulated grounds for restricting the right of police officers to use annual leave leads to arbitrariness on the part of the heads of police bodies and providing them with a legal opportunity to dispose of the right to grant holidays to subordinate police officers at their own discretion. Meanwhile, the mechanism for paying compensation to a police officer for unused vacation days for the past calendar years is not defined by the Law of Ukraine “On the National Police”, which is the reason for the presence of numerous appeals from police officers to the court demanding the renewal of violated rights in the field of recreation. It was determined that due to the lack of legal regulation in the Law “On the National Police” of legal relations on compensation for the unused part of the vacation to the policeman for the past years, when resolving this dispute, the court applies the norms of the Labor Code of Ukraine and the Law of Ukraine “On Vacations”.
  • Документ
    Правове регулювання діяльності Національної гвардії України
    (Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті проаналізовано актуальні питання правового регулювання діяльності Національної гвардії України. Доводиться, що правовою основою діяльності Національної гвардії України є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають під час організації та діяльності Національної гвардії України та визначають її завдання, функції, повноваження та основні складові її організації. Слід зазначити, що нормативно-правову основу діяльності Національної гвардії складають, як національні так і міжнародні правові акти, які ратифіковані Україною. Однак, на наш погляд на сьогоднішній день, все ж таки, нормативно-правові акти, які регламентують діяльність Національної гвардії України потребують змін відповідно до реалій сьогодення. Визначено, що на сьогодні правова основа Національної гвардії України перебуває у стадії розвитку, яка характеризується відсутністю певної системи. В основному це пов’язано з тим, що даний підрозділ виконує функції із забезпечення громадського порядку та безпеки (сфера діяльності МВС України), бере участь у заходах територіальної оборони та забезпечує режим воєнного стану та стан надзвичайної ситуації (сфера діяльності Міністерства оборони України та ДСНС). Доведено, що сучасна система нормативно-правового забезпечення діяльності Національної гвардії України потребує певних змін та вдосконалень для вирішення наявних проблем, від яких залежить ефективність механізму управління Національною гвардією України. Доводиться, що правове регулювання діяльності Національної гвардії України не обмежується тільки Законом України «Про Національну гвардію України». Доведено, що згідно до Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII , Національна гвардія України Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами – із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. The article analyzes topical issues of legal regulation of the activities of the National Guard of Ukraine. It is proved that the legal basis for the activities of the National Guard of Ukraine is a set of legal norms that regulate social relations that arise during the organization and activities of the National Guard of Ukraine and determine its tasks, functions, powers and main components of its organization. It should be noted that the legal basis for the activities of the National Guard is made up of both national and international legal acts ratified by Ukraine. However, in our opinion, today, nevertheless, the legal acts regulating the activities of the National Guard of Ukraine require changes in accordance with the realities of today. It is determined that today the legal basis of the National Guard of Ukraine is in the development stage, which is characterized by the absence of a specific system. This is mainly due to the fact that this unit performs the functions of ensuring public order and security (the scope of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine), participates in territorial defense measures and ensures the regime of martial law and the state of emergency (the scope of the Ministry of Defense of Ukraine and the State Emergency Service)). It has been proved that the modern system of legal support for the activities of the National Guard of Ukraine requires certain changes and improvements to solve existing problems that affect the effectiveness of the mechanism for managing the National Guard of Ukraine. It seems that the legal regulation of the activities of the National Guard of Ukraine is not limited only by the Law of Ukraine “On the National Guard of Ukraine”. It is proved that according to the Law of Ukraine “On the National Guard of Ukraine” dated March 13, 2014 No. 876-VII National Guard of Ukraine rights, freedoms and legitimate interests of citizens, society and the state from criminal and other illegal encroachments, protection of public safety and order and ensuring public safety, as well as in cooperation with law enforcement agencies – to ensure state security and protect the state border, the cessation of terrorist activities, activities of illegal paramilitary or armed formations (groups), terrorist organizations, organized groups and criminal organizations.
  • Документ
    Сучасне становлення Національної гвардії України
    (Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті проаналізовано сучасне становлення Національної гвардії України. Доведено, що становлення Національної гвардії України почалось з 11 жовтня 1991 року, коли Верховною радою України була ухвалена Концепція оборони та будівництва Збройних Сил України, згідно з якою було передбачено створити 3 види військ: Сухопутні війська (війська наземної оборони), Військово-повітряні сили і Сили протиповітряної оборони (війська повітряної оборони), Військово-морські сили. Визначено, що 4 листопада 1991 року було затверджено організаційну структуру, загальну чисельність, дислокацію з’єднань і установ Національної гвардії України. В 1995 році з метою забезпечення оперативного управління та ефективного використання підрозділів у справі захисту суверенітету України Національну гвардію України передано в оперативне управління Президента України. В 1997 році на неї покладено функцію протидії тероризму (в частинах спецпризначення створені окремі взводи та роти з боротьби з тероризмом). Доведено, що відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII, Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони. The article analyzes the modern formation of the National Guard of Ukraine. It is proved that the formation of the National Guard of Ukraine began on October 11, 1991, when the Verkhovna Rada of Ukraine adopted the Concept of Defense and Construction of the Armed Forces of Ukraine, according to which it was planned to create 3 types of troops: Ground Forces (ground defense troops), Air Force and Air Defense Forces (air defense troops), Naval Forces. It was determined that on November 4, 1991, the organizational structure, total strength, deployment of formations and institutions of the National Guard of Ukraine was approved. In 1995, in order to ensure operational management and effective use of units to protect the sovereignty of Ukraine, the National Guard of Ukraine was transferred to the operational management of the President of Ukraine. In 1997, it was entrusted with the function of countering terrorism (in special forces units, separate platoons and companies to combat terrorism were created). It is proved that in accordance with the Law of Ukraine “On the National Guard of Ukraine” dated March 13, 2014 No. 876-VII, the National Guard of Ukraine is a military unit with law enforcement functions, which is part of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine and is designed to perform tasks of protection and protection life, rights, freedoms and legitimate interests of citizens, society and the state from criminal and other illegal encroachments, protection of public safety and order and ensuring public safety, as well as in cooperation with law enforcement agencies - to ensure state security and protect the state border, stop terrorist activities, activities of illegal paramilitary or armed formations (groups), terrorist organizations, organized groups and criminal organizations, the National Guard of Ukraine participates in accordance with the law in cooperation with the Armed Forces of Ukraine in repelling armed aggression against Ukraine and eliminating the armed conflict by conducting military (combat) operations , as well as the tasks of territorial defense.
  • Документ
    Наукове забезпечення безпеки у сфері діяльності небанківських фінансових установ
    (Гельветика, 2022) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті розглянуто теоретичні напрацювання вітчизняних вчених щодо порушення в галузі фінансів, на підставі чого окреслено стан дослідження у напрямку порушення порядку надання фінансових послуг у діяльності небанківських фінансових установ. У загальному встановлено, що безпосередньо проблемати ка діяльності небанківських фінансових установ вчених-адміністративістів не цікавила. У різні історичні періоди вони зосереджували увагу на загальних засадах адміністративно-правового регулювання у галузі економіки і у контексті такого підходу дуже фрагментарно висвітлювали їх діяльність. Саме тому дуже складно виокремити будь-які етапи доктринального дослідження адміністративно-правового забезпечення безпеки у сфері діяльності небанківських фінансових установ. Констатовано, що на сьогодні, перед державними органами, що регулюють діяльність небанківських фінансових установ постають завдання щодо визначення стратегічних напрямів їх діяльності, пошуку підходів до забезпечення безпеки та запобігання порушенням у небанківській фінансовій сфері, які б від повідали реаліям і враховували тенденції розвитку суспільства й держави. У цьому контексті важливим кроком є концептуалізація наукових ідей і підходів до створення якісно нового адміністративно-правового механізму забезпечення безпеки, аналізу складових діяльності небанківської фінансової системи, виявлен ня порушень у їх діяльності, удосконалення відповідного регулятивного законодавства й правозастосовної практики. Тому вирішенню наявних проблем забезпечення безпеки у сфері діяльності НФУ сприятиме акти візація наукових розробок на сучасному етапі та впровадження найбільш прогресивних із них у практичну діяльність. The financial security of the state is an integral part of the national security of the state and is closely interconnected with all economic processes taking place in society. It contributes to the creation of a socially oriented market economy, increases living standards and welfare, plays a leading role in effective economic policy, and is a guarantor of social stability in society and is a guarantee of financial development, its international arena as a competitive and investment -attractive subject. Today there are certain potential threats to Ukraine's national security due to inadequate financial security of the state, in particular, reduced investment activity in the state, shadowing of the economy, instability of the national currency and credit and financial market, etc. The article considers the theoretical achievements of domestic scientists on violations in the field of finance, based on which outlines the state of research in the direction of violation of the procedure for providing financial services in the activities of non-banking financial institutions. It is stated that today the state bodies regulating the activities of non-banking financial institutions face the task of defining strategic directions of their activities, finding approaches to security and preventing violations in the non-banking financial sphere that would correspond to reality and take into account trends and society. In this context, an important step is the conceptualization of scientific ideas and approaches to creating a qualitatively new administrative and legal mechanism for security, analysis of components of the non-banking financial system, identifying violations in their activities, improving relevant regulatory legislation and law enforcement practices. Therefore, the solution of existing security problems in the field of NFU activities will contribute to the intensification of scientific developments at the present stage and the introduction of the most progressive of them in practice.
  • Документ
    Заходи адміністративного примусу у сфері діяльності небанківських фінансових установ
    (Ужгородський національний університет, 2022) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті здійснено розподіл заходів адміністративного примусу у сфері надання фінансових послуг у діяльності небанківських фінансових установ на: заходи адміністративного попередження (запобігання), заходи адміністративного припинення, адміністративні стягнення. Адміністративно-попереджувальні заходи застосовуються уповноваженими органами державної влади з метою забезпечення фінансової безпеки, профілактики вчинення правопорушень й передбачають у встановлених законом випадках застосування обмежень до небанківських фінансових установ, зокрема: нормативно-правовий контроль, у рамках якого запропоновано авторський проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії реформування системи захисту прав споживачів на ринках фінансових послуг на 2023–2027 роки»; пруденційний нагляд у формі додержання правил надання фінансових послуг, з розподілом на етапи: підготовчий (передбачає перехід на міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), розвиток національної системи підготовки актуаріїв, посилення ролі й відповідальності аудиторів, гармонізацію облікової політики, створення комплексної інформаційної системи НБУ та зміцнення його інституційної спроможності шляхом підготовки кваліфікованих кадрів) та основний (затвердження нормативів достатності капіталу та якості активів на підставі системи стандартів Solvency II, упровадження тестів раннього попередження, створення бази даних ризик-профілів НФУ у комплексній інформаційній системі НБУ, встановлення вимог до бізнес-планів, які повинні подаватися при ліцензуванні); інспектування, спрямоване на періодичність перевірки НФУ та включає залучення зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію; дослідження порядку надання фінансових послуг тільки з метою виконання завдань нагляду; запрошення посадових осіб НФУ для надання пояснень, необхідної інформації й документів. Адміністративні заходи припинення порушень порядку надання фінансових послуг у діяльності небанківських фінансових установ – примусове зупинення правопорушень у сфері надання фінансових послуг юридичною особою яка не є банком, із спеціальним правовим статусом фінансового посередника внесеного до Єдиного державного реєстру фінансових установ, на підставі ліцензії НБУ та попередження можливих шкідливих наслідків і забезпечення застосування щодо порушника адміністративних стягнень. Такі заходи можуть застосовуватися для припинення не тільки адміністративних проступків, а й кримінальних правопорушень. Сучасне українське адміністративне законодавство визначає досить велику кількість адміністративних проступків, які прямо чи опосередковано можуть зашкодити фінансовій системі нашої держави. Констатовано, що переважна кількість складів адміністративних правопорушень даного виду визначена у главі 12 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності». Деякі склади правопорушень передбачають посягання на правовідносини не тільки у сфері фінансів, а й підприємництва, приватизації, обігу цінних паперів тощо. Аналіз чинного законодавства підтверджує необхідність виокремлення адміністративної відповідальності у фінансовій сфері в окремий розділ КУпАП з метою систематизації фінансових правопорушень. The article divides the measures of administrative coercion in the field of financial services in the activities of non-bank financial institutions into: measures of administrative warning (prevention), measures of administrative termination, administrative penalties. Administrative and preventive measures are applied by authorized state authorities to ensure financial security, crime prevention and provide for the application of restrictions on non-bank financial institutions in statutory cases, in particular: regulatory and legal control, which proposed the author’s draft order of the Cabinet of Ministers approval of the strategy for reforming the system of consumer protection in the financial services markets for 2023-2027 «; prudential supervision in the form of compliance with the rules of financial services, divided into stages: preparatory (provides for the transition to international financial reporting standards (IFRS), development of national actuarial training system, strengthening the role and responsibility of auditors, harmonization of accounting policies, creation of comprehensive information system NBU and strengthening its institutional capacity by training qualified personnel) and basic (approval of capital adequacy and asset quality standards based on the Solvency II system of standards, introduction of early warning tests, creation of NFU risk profiles database in the NBU comprehensive information system, setting requirements for business plans , which must be submitted for licensing); inspections aimed at the frequency of inspections of NFUs and includes the involvement of external experts who have the appropriate qualifications; study of the procedure for providing financial services only for the purpose of performing supervision tasks; invitation of NFU officials to provide explanations, necessary information and documents. Administrative measures to stop violations of the procedure for providing financial services in nonbanking financial institutions - forced cessation of offenses in the field of financial services by a legal entity other than a bank with special legal status of financial intermediary entered in the Unified State Register of Financial Institutions. harmful consequences and ensuring the application of administrative penalties to the violator. Such measures can be used to stop not only administrative offenses, but also criminal offenses. Modern Ukrainian administrative legislation defines a large number of administrative offenses that can directly or indirectly harm the financial system of our state. It is stated that the predominant number of administrative offenses of this type is defined in Chapter 12 of the Code of Administrative Offenses «Administrative offenses in the field of trade, catering, services, finance and entrepreneurship.» Some types of offenses involve encroachment on legal relations not only in the field of finance, but also entrepreneurship, privatization, securities circulation, etc. The analysis of the current legislation confirms the need to separate administrative responsibility in the financial sphere into a separate section of the Code of Administrative Offenses in order to systematize financial offenses.
  • Документ
    Вплив тіньової економіки на вчинення правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ
    (ЮНЕСКО-СОЦІО, 2022) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті на основі аналізу діяльності небанківських фінансових установ, звітів Національного банку України серед об’єктивних соціально-економічних детермінантів правопорушень визнано високий рівень тіньового сектора економіки, корупції, відсутність прозорості та чесної конкуренції. На підставі чого здійснено комплексний і системний аналіз впливу тіньової економіки на вчинення правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ, яка характеризується деструктивним і руйнівним чинником суспільно-економічних відносин, розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці, не потрапляє до валового національного продукту з різних причин. Досліджені процеси формування тіньового впливу у небанківському фінансовому секторі й встановлені розбіжності між де-юре і де-факто у формуванні тіньового сектора економіки. На підставі чого сформульоване концептуальне поняття тіньової економіки у небанківському фінансовому секторі та виокремлені головні методи запобігання її впливу на вчинення правопорушень у сфері діяльності небанківських фінансових установ. З’ясовано, що олігархічна модель управління господарством, за якої існує структурований взаємозв’язок між корупційними чиновниками всіх рівнів та представниками бізнесу, становить підґрунтя вчинення правопорушень у небанківському фінансовому секторі. Тіньова економіка та корупційні відносини утворюють «паралельну» систему надання фінансових послуг. Відбувається «кримінальна модернізація» у такій сфері, тобто перехід до більш організованих форм, корпоратизації та часткової легітимізації. Доводиться, що тіньова економіка залишається однією з найсуттєвіших загроз для економічної безпеки держави, що загострює соціально-економічну кризу в Україні та негативно позначається на її міжнародному іміджі. Саме тому розроблення ефективних механізмів детінізації сфери господарювання та фінансів, розшуку й повернення до легального обігу незаконно виведених із нього активів, захист об’єктів права власності є пріоритетними напрямами реалізації державної політики в правоохоронній галузі. Особливості вітчизняної тіньової економіки є наслідком становлення та розвитку її за радянських часів. The article based on the analysis of the activities of non-banking financial institutions, reports of the National Bank of Ukraine among the objective socio-economic determinants of crime recognized the high level of the shadow economy, corruption, lack of transparency and fair competition. On the basis of which a comprehensive and systematic analysis of the impact of the shadow economy on offenses in the field of non-banking financial institutions, which is characterized by destructive and destructive factors of socio-economic relations, develops outside state accounting and control, and therefore not reflected in official statistics gross national product for various reasons. The processes of formation of shadow influence in the non-banking financial sector are studied and disagreements between de jure and de facto in the formation of the shadow sector of the economy are established. On the basis of which the conceptual concept of the shadow economy in the non-banking financial sector is formulated and the main methods of preventing its impact on offenses in the field of non-banking financial institutions are identified. It was found that the oligarchic model of economic management, in which there is a structured relationship between corrupt officials at all levels and business representatives, is the basis for committing offenses in the non-banking financial sector. The shadow economy and corrupt relations form a «parallel» system for providing financial services. There is a «criminal modernization» in this area, that is, the transition to more organized forms, corporatization and partial legitimization. It is proved that the shadow economy remains one of the most significant threats to the economic security of the state, which exacerbates the socio-economic crisis in Ukraine and negatively affects its international image. That is why the development of effective mechanisms for de-shadowing the economy and finance, search and return to legal circulation of illegally withdrawn assets, protection of property rights is a priority for public policy in law enforcement. Features of the domestic shadow economy are a consequence of its formation and development in Soviet times.
  • Документ
    Небанківська фінансова установа як об’єкт адміністративно-правового регулювання
    (Гельветика, 2022) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті автором надано поняття «фінансова послуга», оскільки національне законодавство визначає основний напрямок діяльності фінансових установ (банків і небанківських фінансових установ) – надання фінансових послуг. З’ясовано, що поняття небанківської фінансової установи не визначено ні в Законі України про фінансові послуги, ні в Законі про банки і банківську діяльність, не розтлумачується в жодному іншому нормативному документі, що має силу закону. Лише виходячи з аналізу нормативних документів, логічно віднесено до них усі ті установи, які не є банками та входять до фінансово-кредитної системи. Тобто в українському законодавстві, на відміну від законодавства багатьох країн, немає «основного» закону, де надавалося б точне визначення небанківської фінансової установи та на яке б потім посилались усі інші нормативні акти при детальному врегулюванні діяльності небанківських установ. Доводиться, що формування грошових ресурсів НФУ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Виходячи з вищевикладеного, сформульоване авторське визначення небанківської фінансової установи як юридичної особа, яка не є банком та відповідно до законодавства України надає одну чи кілька фінансових послуг на ринках страхування, кредитної кооперації, накопичувального пенсійного забезпечення, залучення інвестицій від суб’єктів господарювання та населення. Основна функція НФУ – це перерозподіл фінансових ресурсів, у процесі здійснення якої вони виконують ряд підфункцій, а саме: консолідацію (акумуляцію) заощаджень індивідуальних інвесторів, інвестування, сприяння рівноваги на ринку, перерозподіл і зниження фінансових ризиків, сприяння економічному зростанню тощо. In the article the author gives the concept of “financial service”, as national legislation defines the main activity of financial institutions (banks and non-bank financial institutions) – the provision of financial services. It was found that the concept of non-banking financial institution is not defined in the Law of Ukraine on Financial Services or the Law on Banks and Banking, is not explained in any other normative document in force. Only on the basis of the analysis of regulatory documents, all institutions that are not banks and are part of the financial and credit system are logically attributed to them. That is, in Ukrainian law, unlike in many countries, there is no “basic” law, which would provide a precise definition of a non-banking financial institution and which would then be referred to all other regulations in the detailed regulation of non-banking institutions. It is proved that the formation of monetary resources of NFUs has the feature that it is not a deposit, that is, the funds transferred to them, the owners can not use as freely as bank check deposits. As a rule, these funds are invested for a long time in advance. The longer this period, the greater the risks associated with such placement and the higher the income it should bring. Non-deposit raising of funds can be carried out in two ways: on a contractual basis and by selling their securities (shares, bonds) through an intermediary. Hence, all these intermediaries are divided into: contractual financial intermediaries, attracting funds under a contract with a creditor (investor), and investment financial intermediaries, attracting funds through the sale to creditors (investors) of their shares, bonds, units, etc. Based on the above, the author's definition of a non-banking financial institution as a legal entity that is not a bank and in accordance with Ukrainian law, provides one or more financial services in the markets of insurance, credit cooperation, funded pensions, attracting investment from businesses and individuals. The main function of NFUs is the redistribution of financial resources, in the process of which they perform a number of sub-functions, namely: consolidation (accumulation) of savings of individual investors, investing, promoting market equilibrium, redistribution and reduction of financial risks, promoting economic growth, etc.
  • Документ
    Особливості нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ
    (Гельветика, 2022) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті встановлено, що вповноважені державні органи здійснюють такі види нагляду за небанківськими фінансовими установами: пруденційний; за ринковою поведінкою; на консолідованій основі. Надано характеристику пру денційному нагляду у формі додержання правил надання фінансових послуг у діяльності небанківських фінансових установ в Україні, що передбаає під готовчий та основний етапи. Сформульовано концептуальне бачення пер спективних напрямів удосконалення пруденційного нагляду, як-от перехід на міжнародні стандарти фінансової звітності, розвиток національної системи підготовки актуаріїв, посилення ролі й відповідальності аудиторів, гармоніза ція облікової політики, створення комплексної інформаційної системи Націо нального банку України, зміцнення інституційної спроможності шляхом підго товки кваліфікованих кадрів і переведення фінансування установи за рахунок платежів учасників ринку, а також затвердження нормативів достатності капі талу і якості активів на підставі системи стандартів Solvency II. Доводиться, що пруденційний нагляд здійснюється шляхом: оцінки та контролю рівня, харак теру й особливостей ризиків діяльності особи, що охоплюється наглядовою діяльністю; оцінки та контролю окремих видів діяльності (операцій) об’єкта нагляду, як-от визначення рівня безпеки та стабільності його операцій, вияв лення недоліків та негативних тенденцій у його діяльності; оцінки якості сис теми корпоративного управління, системи внутрішнього контролю об’єкта наг ляду з урахуванням характеру його діяльності; оцінки та контролю фінансового стану об’єкта нагляду, стану дотримання ним значень пруденційних нормативів та інших пруденційних вимог; перевірки достовірності звітності об’єкта наг ляду; виявлення фактів здійснення ризикової діяльності, ознаки якої визначено відповідно до спеціальних законів та нормативно-правових актів Регулятора, що загрожує інтересам клієнтів та кредиторів об’єкта нагляду, та запобігання здійсненню такої діяльності; контролю та забезпечення дотримання об’єктом нагляду вимог законодавства України; застосування до надавачів фінансових послуг коригувальних заходів, заходів раннього втручання, заходів впливу та/ або накладення на посадових осіб юридичної особи, фізичних осіб-підприєм ців, які надають фінансові послуги, інших осіб адміністративних стягнень. The article establishes that the authorized state bodies exercise the following types of supervision over non-bank financial institutions; prudential supervision; supervision of market behavior; supervision on a consolidated basis. The characteristics of prudential supervision in the form of compliance with the rules of financial services in the activities of non-banking financial institutions in Ukraine, which includes the preparatory and main stages. Conceptual vision of perspective directions of improvement of prudential supervision, in particular transition to international financial reporting standards, development of national system of actuarial training, strengthening of role of auditors, harmonization of accounting policy, creation of complex information system of National Bank of Ukraine, strengthening of institutional capacity by training of qualified personnel institutions at the expense of payments of market participants, as well as the approval of capital adequacy and asset quality standards based on the Solvency II system of standards. It is proved that prudential supervision is carried out by assessing and monitoring the level, nature and characteristics of the risks of the person covered by the supervisory activities; assessment and control of certain activities (operations) of the supervised object, including determining the level of security and stability of its operations, identifying shortcomings and negative trends in its activities; assessment of the quality of the corporate governance system, the system of internal control of the supervised object, taking into account the nature of its activities; assessment and control of the financial condition of the object of supervision, the state of compliance with the value of prudential standards and other prudential requirements; verification of the reliability of the reporting of the object of supervision; identifying the facts of risky activities, the characteristics of which are determined in accordance with special laws and regulations of the Regulator, which threatens the interests of customers and creditors of the supervised object, and preventing such activities; control and ensuring compliance with the requirements of the legislation of Ukraine by the object of supervision; application of corrective measures, measures of early intervention, measures of influence and / or imposition on officials of a legal entity, natural persons - entrepreneurs providing financial services, other persons of administrative penalties to financial service providers.
  • Документ
    Особливості ліцензування кредитних спілок в умовах реформування контролюючих органів
    (Гельветика, 2021) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті досліджується сучасний стан системи ліцензування, розкриті особливості ліцензування кредитних спілок в умовах реформування контролюючих органів та прийняття Закону «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (2021 р.). Акцентовано увагу на виникненні труднощів при проведенні процедури ліцензування, складності дотримання широкого спектру встановлених вимог, у зв’язку із чим сформульоване доктринальне поняття та виокремлено основні стадії процедури ліцензування: порушення ліцензійного процесу, розгляд заяви про видачу ліцензії, внесення інформації до ліцензійного реєстру, видача ліцензії. Встановлено, що ліцензування є ключовим елементом у новій моделі регулювання кредитних спілок, а нові ліцензійні вимоги повинні зробити ринок прозорішим, покращити поінформованість регулятора та підвищити стандарти ведення бізнесу. Доводиться, що Національний банк України (НБУ) – це сучасна, прозора і незалежна державна інституція, покликана забезпечувати цінову та фінансову стабільність у країні, які є надійним фундаментом для економічного зростання. Визначено, що ліцензування у сфері надання фінансових послуг кредитними спілками – це засіб державного регулювання залучення неприбутковою організацією, заснованою фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки внесків (вкладів) членів на депозитні рахунки та надання кредитів членам такої небанківської фінансової установи за рахунок залучених коштів, крім внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, яке спрямоване на забезпечення єдиної фінансової політики у цій сфері та захист інтересів усіх суб’єктів діяльності, що здійснюється уповноваженими органами й спрямована на видачу, переоформлення та анулювання ліцензій, видачу її дублікатів і копій, ведення ліцензійних справ та забезпечення функціонування ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензійних умов, видачу розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов або законодавства у цій сфері. Тhe article examines the current state of the licensing system, reveals the features of licensing credit unions in the context of reforming regulatory authorities and the adoption of the Law “On Financial Services and Financial Companies” (2021). Emphasis is placed on the difficulties in the licensing procedure, the difficulty of complying with a wide range of requirements, in connection with which the doctrinal concept is formulated and highlights the main stages of the licensing procedure: violation of the licensing process, consideration of license applications, licenses. Licensing has been identified as a key element in the new model of credit union regulation, and new licensing requirements should make the market more transparent, improve regulatory awareness, and raise business standards. It turns out that the National Bank of Ukraine (NBU) is a modern, transparent and independent state institution designed to ensure price and financial stability in the country, which are a reliable foundation for economic growth. It is determined that licensing in the field of financial services by credit unions is a means of state regulation of non-profit organization founded by individuals, trade unions, their associations on a cooperative basis to meet the needs of its members in mutual lending and financial services. of cash contributions of members of a credit union contributions (deposits) of members to deposit accounts and loans to members of such non-bank financial institution at the expense of borrowed funds, except for contributions (deposits) of credit union members to deposit accounts, which aims to ensure a common financial policy and protection of the interests of all subjects of activity carried out by authorized bodies and aimed at issuing, reissuing and revoking licenses, issuing duplicates and copies, conducting licensing cases and ensuring the functioning of license registers, monitoring compliance with license conditions, issuing orders to eliminate violations of licensing conditions or legislation in this area.
  • Документ
    Реєстрація та ліцензування як методи адміністративно-правового регулювання діяльності небанківських фінансових установ
    (Гельветика, 2021) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті досліджено нормативно-правові акти, які регулюють реєстрацію та ліцензування небанківських фінан сових установ. Встановлено, що державна реєстрація таких фінансових установ здійснюється у два етапи: шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру відбувається реєстрація небанківської фінансової установи як юридичної особи, що засвідчує її можливість бути учасником цивільних правовідносин; за другий етап реєстрації відповідає Національний банк України, а стосовно професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їхньої діяльності на фондовому ринку – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка формує і веде Державний реєстр учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків. Наголошено на неефективності такої системи й запропонована спрощена система державної реєстрації. Доведено, що державна реєстрація знаходиться у тісному зв’язку з таким методом адміністративно-правового регулювання діяльності, як ліцензування. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, крім ведення держав них реєстрів фінансових установ, ліцензуванням діяльності з надання фінансових послуг Зазначено, що небанків ська фінансова установа (НФУ) – це юридична особа, яка не є банком та відповідно до законодавства України надає одну чи кілька фінансових послуг на ринках страхування, кредитної кооперації, накопичувального пенсійного забезпечення, залучення інвестицій від суб’єктів господарювання та населення. Доводиться, що в Україні сьогодні існує множинна система наглядових органів у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ – НБУ, НКЦПФР та Антимонопольний комітет, які суттєво різняться між собою як за статусом, рівнем незалежності, так і за інституційною спроможністю, правилами і процедурами, що застосовуються в процесі їхньої діяльності. Якщо НБУ достатньо забезпечений ресурсами для здійснення державного регулювання небанківської фінансової діяльності, то інституційна спроможність інших не відповідає викликам, що існують на піднаглядних їм ринках. The article examines the regulations governing the registration and licensing of non-bank financial institutions. It is established that the state registration of such financial institutions is carried out in two stages: by making appropriate entries in the Unified State Register, the non-bank financial institution is registered as a legal entity, which indicates its ability to participate in civil relations; and for professional stock market participants, joint investment institutions in terms of their activities in the stock market – the National Commission on Securities and Stock Market, which forms and maintains the State Register of participants in capital markets and organized commodity markets. The inefficiency of such a system is noted and a simplified system of state registration is proposed. It is proved that state registration is closely related to such a method of administrative and legal regulation of activities as licensing, namely licenses to carry out certain types of professional activities in the stock market of certain banking operations. It is noted that a non-bank financial institution (NFU) is a legal entity that is not a bank and in accordance with Ukrainian law, provides one or more financial services in the markets of insurance, credit cooperation, funded pensions, attracting investment from businesses and individuals. It is proved that in Ukraine today there is a multiple system of supervisors in the financial sector, structured by type of financial institutions - the NBU, NSSMC and the Antimonopoly Committee, which differ significantly in status, level of independence and institutional viability, rules and regulations. procedures. used in the course of their activities. If the NBU is sufficiently provided with resources to carry out state regulation of non banking financial activities, the institutional capacity of others does not meet the challenges of the supervised markets.
  • Документ
    Особливості державно-правового регулювання діяльності небанківських фінансових установ на ринку фінансових послуг
    (Public organization «Association of International Educational аnd Scientific Cooperation», 2021) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті встановлено, що на сьогодні саме до компетенції Національного банку України належить система небанківських фінансових установ, які, вже тривалий час перебувають під сильним тиском з боку правоохоронних органів України. Доведено, що необхідність адміністративно-правового регулювання діяльності небанківських фінансових установ та здійснення нагляду за їх діяльністю обумовлюється вимогами правових норм, які встановлюють правовий статус таких суб’єктів фінан сових послуг і в першу чергу їх спеціальну правоздатність. Проаналізовано ухвалення нового зако ну про фінансові послуги та фінансові компанії встановлює чіткі вимоги до роботи фінустанов, яким передбачено право Національного банку України створювати регуляторну платформу для тесту вання інноваційних послуг, технологій та інструментів на ринках фінансових послуг. Визначено, що державно-правове регулювання діяльності є засобом практичної реалізації уповноваженими дер жавними органами владно-організаційного, цілеспрямованого впливу на них. The article establishes that today the National Bank of Ukraine is responsible for the system of non-banking financial institutions, which have long been under strong pressure from the law en forcement agencies of Ukraine. It is proved that the need for administrative and legal regulation of non-banking financial institutions and supervision of their activities is determined by the requirements of legal norms establishing the legal status of such financial services entities and, above all, their spe cial legal capacity. The adoption of a new law on financial services and financial companies is analyzed, sets clear requirements for the work of financial institutions, which provide the right of the National Bank of Ukraine to create a regulatory platform for testing innovative services, technologies and tools in financial services markets. It is established that the state-legal regulation of activity is a means of practical implementation by the authorized state bodies of power-organizational, purposeful influence.
  • Документ
    Історико-правові передумови становлення небанківських фінансових установ на території України
    (Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет, 2021) Буга Г. С.; Buha H. S.
    У статті проаналізовані соціально-економічні та правові причини виникнення небанківських фінансових установ на території України і зроблено висновок, що саме в середині ХІХ століття сформувалися як складова кредитної системи країни. Ґенеза розвитку небанківських фінансових установ, нормативних засад їх створення та функціонування досліджена за такими етапами, зокрема: зародження кредитної кооперації; розквіт кредитного руху та його занепад; відродження небанківського фінансового сектору (з набуттям Україною незалежності) й прийняття низки нормативно-правових актів. Наголошено на тривалій історії, власних особливостях, що формують сучасне уявлення про небанківський фінансовий сектор як специфічний вид фінансових установ і дають поштовх для їх подальшого розвитку. Ринки фінансових послуг – це важлива та невід’ємна складова економіки кожної держави. У статті доводиться, що розвиток фінансового сектору, підприємництва та конкурентного середовища в Україні призводять до перебудови всіх складових фінансового ринку, зокрема ринку фінансових послуг. Причому нового значення набуває діяльність фінансових посередників, передусім небанківських фінансових інститутів, які задовольняють потреби економічних суб’єктів через надання широкого спектру вузькоспеціалізованих фінансових послуг. Це зумовлює зростання конкурентного потенціалу окремих небанківських фінансових посередників, що охоплюють максимальну кількість споживачів на різних рівнях економічної діяльності. Визначено, що об’єктивними передумовами виникнення в Україні у середині ХІХ ст. небанківських фінансових установ були соціальні і економічні зміни, пов’язані з індустріальним розвитком суспільства, який характеризувався розвитком кооперативного руху, великого виробництва, розподілу праці, збагаченням власників засобів виробництва, землевласників і збіднінням широких верств населення, загостренням їх економічних проблем. Потреби простих людей у додаткових фінансових ресурсах для забезпечення свого існування, в отриманні фінансових послуг для поліпшення умов життя, були першопричиною виникнення небанківського фінансового сектору. The article analyzes the socio-economic and legal reasons for the emergence of non-bank financial institutions in Ukraine and concludes that it was in the middle of the XIX century formed as part of the country’s credit system. The genesis of the development of non-banking financial institutions, the regulatory framework for their creation and operation has been studied in the following stages, in particular: the emergence of credit cooperatives; the rise of credit and its decline; revival of the non-banking financial sector (with Ukraine’s independence) and the adop-tion of a number of regulations. It is noted for its long history and peculiarities, which form a modern idea of the non-banking financial sector as a specific type of financial institutions and give impetus to their further develop-ment. Financial services markets are an important and integral part of the economy of every state. The article proves that the development of the financial sector, entrepreneurship and the competitive environment in Ukraine lead to the restructuring of all components of the financial market, in particular, the financial services market. Moreover, the activity of financial intermediaries is gaining new importance, primarily non-banking financial institutions that meet the needs of economic entities through the provision of a wide range of highly specialized financial services. This leads to an increase in the competitive potential of individual non-bank financial intermediaries, covering the maximum number of consumers at different levels of economic activity. It is determined that the objective preconditions for the emergence in Ukraine in the middle of the XIX century. Non-bank financial institutions were social and economic changes associated with the industrial development of society, characterized by the development of cooperatives, large-scale production, division of labor, enrichment of owners of means of production, landowners and impoverishment of the general population, exacerbation of their economic problems. The needs of ordinary people for additional financial resources to ensure their own existence, to receive financial services to improve liv-ing conditions, were the root cause of the non-banking monetary sector.