DSUIAIR
Вітаємо в репозитарії Донецького державного університету внутрішніх справ, який містить книги (монографії, підручники, навчальні посібники), наукові статті, звіти, автореферати дисертацій, дисертації, матеріали конференцій та періодичні видання ДонДУВС у вільному доступі.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Принцип незмінюваності суддів
(Гельветика, 2024) Назимко Є. С.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Buha H. S.
Закріплення в Конституції України та законодавстві України принципу незмінюваності суддів є однією із гарантій їх незалежності. Отже, незмінюваність складу суду можна з упевненістю розглядати як ще одну гарантію діяльності судів. В національному законодавстві принцип незмінюваності суддів знайшов своє нормативне закріплення. Відповідно до ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя обіймає посаду безстроково. У ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка називається «незмінюваність судді» закріплено, що суддям гарантується перебування на посаді до досягнення ними шістдесяти п’яти років, крім випадків звільнення суддів з посади або припинення їх повноважень відповідно до Конституції України та Закону. Крім цього, суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди, крім переведення: 1) у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду; 2) у порядку дисциплінарного стягнення. Слід відмітити, що підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
Enshrining in the Constitution and legislation of Ukraine the principle of the immutability of judges is one of the guarantees of their independence. Consequently, the immutability of the composition of the court can be confidently considered as another guarantee of the activity of the courts. In national legislation, the principle of the immutability of judges has found its normative enshrinement. According to Part 5 of Art. 126 of the Constitution of Ukraine, a judge holds office for an indefinite period. In Art. 53 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges,” which is called «immutability of judges» stipulates that judges are guaranteed tenure until they reach sixty-five years of age, except in cases of dismissal of judges from office or termination of their powers in accordance with the Constitution of Ukraine and the Law . In addition, a judge cannot be transferred to another court without his consent, except for the transfer: 1) in the event of reorganization, liquidation or termination of the work of the court; 2) as a disciplinary sanction. In Art. 53 of the Law of Ukraine «On the Judicial System and Status of Judges» which is called «immutability of judges» stipulates that judges are guaranteed tenure until they reach sixty-five years of age, except in cases of dismissal of judges from office or termination of their powers in accordance with the Constitution of Ukraine and the Law . In addition, a judge cannot be transferred to another court without his consent, except for the transfer: 1) in the event of reorganization, liquidation or termination of the work of the court; 2) as a disciplinary sanction.
Кримінально-правовий аналіз насильницьких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей
(Гельветика, 2024) Буга Г. С.; Кузьменко С. С.; Buha H. S.; Kuzmenko S. S.
Відповідно до Національної стратегії у сфері прав людини стратегічною ціллю у сфері забезпечення прав дитини – є права дітей в Україні, які забезпечуються та захищаються відповідно до загальновизнаних міжнародних, у тому числі європейських, стандартів; враховуються найкращі інтереси та думки дитини під час прийняття рішень, які її стосуються. Однією з проблем, на вирішення яких спрямований стратегічний напрям є недостатня ефективність системи запобігання та протидії порушенням прав дітей, зокрема насильству щодо дітей. За ст. 152 КК України відсутнє вільне волевиявлення дитини у разі коли: особа не досягла віку сексуальної згоди, а саме 16 років. Стан статевої зрілості українське законодавство визначає як закінчення формування організму, коли статеве життя, а для жінок – запліднення, вагітність, пологи і годування дитини є нормальною функцією і не призводять до розладу здоров’я. Експертиза встановлення статевої зрілості в Україні проводиться щодо осіб віком від 14 до 18 років. Отже, не може бути визнано статево зрілою особу до 14 років (бо експертиза проводиться лише з 14 років) і водночас може бути визнано статево незрілою особу і в 16, і в 17 років; особа перебувала у підпорядкованому чи залежному (фізично, економічно, психологічно) стані, що не дає їй можливості вільно висловити свою згоду на секс; особа потерпала і надалі потерпає від домашнього чи іншого насильства з боку кривдника, внаслідок чого не могла вільно висловити свою згоду на секс;особа перебувала у безпорадному стані та не могла вільно висловити свою згоду на секс тощо. Внесені зміни до КК України безумовно є позитивними та спрямованими на захист прав постраждалих від насильства. Оскільки до сьогоднішнього дня, практика притягнення до відповідальності ґвалтівників є незначною. Це в той час, коли за міжнародними даними, в середньому одна з кожних п’яти жінок бодай раз у житті зазнавала сексуального насильства.
In accordance with the National Strategy for Human Rights, the strategic goal in the field of ensuring children’s rights is the rights of children in Ukraine, which are ensured and protected in accordance with generally recognized international, including European, standards; The best interests and views of the child are taken into account when making decisions that affect him. One of the problems that the strategic direction is aimed at solving is the insufficient effectiveness of the system for preventing and combating violations of children’s rights, in particular violence against children. According to Art. 152 of the Criminal Code of Ukraine there is no free expression of the child’s will if: the person has not reached the age of sexual consent, namely 16 years. Ukrainian legislation defines the state of puberty as the end of the formation of the body, when sexual life, and for women, fertilization, pregnancy, childbirth and feeding a child, is a normal function and does not lead to health problems. The examination of establishing sexual maturity in Ukraine is carried out in relation to persons from 14 to 18 years old. Consequently, a person under 14 years of age cannot be recognized as sexually mature (since the examination is carried out only from the age of 14) and at the same time a person can be recognized as sexually mature at both 16 and 17 years of age; the person was in a subordinate or dependent (physically, economically, psychologically) state, which does not allow him to freely express his consent to sex; the person suffers and continues to suffer from domestic or other violence from the abuser, as a result of which she could not freely express her consent to sex; the person was in a helpless state and could not freely express his consent to sex, etc. The changes made to the Criminal Code of Ukraine are certainly positive and are aimed at protecting the rights of victims of violence. Because until today, the practice of bringing rapists to justice is insignificant. This is at a time when, according to international data, on average one in every five women will experience sexual violence at least once in their lifetime.
Громадські обговорення в умовах правового режиму воєнного стану
(Гельветика, 2023) Назимко Є. С.; Клемпарський М. М.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Klemparskyi M. M.; Buha H. S.
Метою цієї статті є дослідження різноманітних форм демократії, які використовуються або можуть використовуватись в управлінні публічними справами, їх можливості існування в умовах правового режиму воєнного стану. В умовах правового режиму воєнного стану демократичні цінності залишаються одними з базових. Наявність демократичних методів в системі управління публічними справами забезпечує необхідний рівень довіри суспільства до влади, зокрема й для перемоги у війні. У статті розкрито питання демократичних механізмів управління державою в умовах правового режиму воєнного стану. Проведено аналіз законодавства про правовий режим воєнного стану та аналіз окремих суспільно-резонансних подій, які мають ознаки консультативно-дорадчої демократії, встановлено причинно-наслідкові зв’язки цих подій із прийнятими публічною владою рішеннями. Зроблена вибірка окремих статистичних даних про діяльність територіальних громад, щодо використання громадських слухань та громадських обговорень в процесі ухвалення рішень. Встановлено, що в умовах правового режиму воєнного стану питання довіри населення до прийнятих публічною владою рішень залишається не менш важливим, ніж у мирний час. В сучасних реаліях у розвитку правового інституту громадських обговорень є невикористаний потенціал для розвитку демократії, і як наслідок, держави в цілому. Напрями розвитку можна окреслити так: розширення кола питань, в процесі прийняття рішень з яких громадські обговорення є обов’язковими, впровадження електронних систем в процеси залучення громадськості до обговорень, публічність на всіх етапах громадських обговорень починаючи із призначення (оголошення), можливості залучення всіх бажаючих, можливості висловлення димки всіх охочих в процесі громадських обговорень, протоколювання процесу громадських обговорень, зберігання результатів громадських обговорень, і доступ до цих протоколів всіх охочих, в будь-який час.
The purpose of this article is to study various forms of democracy that are used or can be used in the management of public affairs, their existence in the conditions of the legal regime of martial law. In the conditions of the legal regime of martial law, democratic values remain one of the basic ones. The availability of democratic methods in the system of managing public affairs ensures the necessary level of public trust in the government, in particular, for victory in the war. The article discusses the issue of democratic mechanisms of state management in the conditions of the legal regime of martial law. The analysis of the legislation on the legal regime of martial law and the analysis of certain public-resonant events that have the characteristics of a consultative democracy were carried out, and the cause-and-effect relationships of these events with the decisions made by the public authorities were established. A selection of individual statistical data on the activity of territorial communities, regarding the use of public hearings and public discussions in the decisionmaking process, was made. It has been established that under the legal regime of martial law, the issue of public trust in decisions made by public authorities remains no less important than in peacetime. In modern realities, the development of the legal institution of public discussions has an unused potential for the development of democracy, and as a result, the state as a whole. The directions of development can be outlined as follows: expansion of the range of issues in the decision-making process for which public discussions are mandatory, introduction of electronic systems in the process of involving the public in discussions, publicity at all stages of public discussions starting from the appointment (announcement), the possibility of involving all interested parties , the possibility of expressing the opinions of all those who wish to do so in the process of public discussions, recording the process of public discussions, storing the results of public discussions, and access to these protocols by all those who wish, at any time.
Громадські обговорення в галузі екологічного права
(Гельветика, 2023) Назимко Є. С.; Клемпарський М. М.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Klemparskyi M. M.; Buha H. S.
Метою цієї статті є дослідження стану впровадження правового інституту громадських обговорень у галузі екологічного права, розроблення перспективних напрямків вдосконалення цього інституту у відповідній галузі. Взаємозв’язок людини та природи є безсумнівним. Природа впливає на людину, але людина теж впливає на природу. Останнім часом, як можливості впливу людини на навколишнє середовище збільшились, так і є чисельна кількість реальних фактів впливу людини на природу. Нажаль, не завжди людина покращувала стан навколишнього середовища. Наслідки впливу людської діяльності на навколишнє середовище легко недооцінити. Кожна антропогенна екологічна катастрофа є прикладом недооцінки ризиків діяльності людини в контексті її впливу на довкілля. Наслідки впливу людини на довкілля, інколи, вимірюються десятками тисяч років. Важливо вибудовувати таку систему соціальних регуляторів, які будуть враховувати вплив на довкілля, прогнозувати його, та, по можливості, запобігати негативному впливу людина на довкілля. Аналіз сучасної правової бази України, та оцінка тенденцій дозволяє констатувати прогрес у галузі впровадження громадських обговорень в процесі прийняття органами та посадовими особами публічної влади рішень. Закріплення обов’язковості проведення громадських обговорень в окремих правових інститутах галузі екологічного права. Встановлення негативної відповідальності за порушення правил проведення громадських обговорень в галузі екологічного права. Тим не менш в частині консультативно-дорадчої демократії, що представлена громадськими обговореннями, ще є великий потенціал для впровадження його у галузі екологічного права. Цей потенціал може бути реалізований шляхом надання правового статусу обов’язковості проведення громадських обговорень не тільки під час оцінки впливу на довкілля, а під час формування державної політики в галузі екологічного права, в галузі розвитку промисловості, сільського господарства, та у сферах суспільного життя дотичних до екологічного права, як в процесі прийняття індивідуальних актів застосування права, так і нормотворчої діяльності.
The purpose of this article is to study the state of implementation of the legal institution of public discussions in the field of environmental law, to develop promising directions for the implementation of this institution in the relevant field. The relationship between man and nature is unquestionable. Nature affects man, but man also affects nature. Recently, as the opportunities for human influence on the environment have increased, so there is a large number of real facts of human influence on nature. Unfortunately, man has not always improved the state of the environment. The consequences of human activity on the environment are easy to underestimate. Every anthropogenic environmental disaster is an example of underestimating the risks of human activity in the context of its impact on the environment. The consequences of human impact on the environment are sometimes measured in tens of thousands of years. It is important to build such a system of social regulators that will take into account the impact on the environment, predict it, and, if possible, prevent the negative impact of man on the environment. The analysis of the modern legal framework of Ukraine and the assessment of trends allows usto ascertain the progressin the field of implementation of public discussions in the process of decision-making by public authorities and officials. Consolidation of the obligation to conduct public discussions in certain legal institutes in the field of environmental law. Establishment of negative liability for violation of the rules of conducting public discussions in the field of environmental law. Nevertheless, in the part of consultative democracy represented by public discussions, there is still a great potential for its implementation in the field of environmental law. This potential can be realized by providing the legal status of the obligation to conduct public discussions not only during environmental impact assessment, but also during the formation of state policy in the field of environmental law, in the field of industrial development, agriculture, and in the spheres of public life related to environmental law, both in the process of adopting individual acts of application of the law, and in rule-making activities.
Роль консультативно-дорадчих органів у проведенні громадської експертизи та громадських обговорень в Україні
(Гельветика, 2023) Назимко Є. С.; Клемпарський М. М.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Klemparskyi M. M.; Buha H. S.
Метою дослідження є визначення правових та організаційних аспектів участі консультативно-дорадчих органів у реалізації таких форм безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Консультативно-дорадчі органи призначені для представництва та захисту інтересів громадськості під час прийняття органами державної влади та місцевого самоврядування рішень. Особливо важливою є роль консультативно-дорадчих органів під час реалізації таких форм безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Саме ці дві форми партисипативної демократії дозволяють оцінити та внести свої пропозиції щодо прийняття рішення на етапі його проектування. Встановлення основних недоліків та визначення механізмів вдосконалення участі громадських рад під час проведення громадських обговорень та громадської експертизи дасть можливість ефективніше використовувати вищезазначені форми партисипативної демократії. Встановлено, що законодавець наділив консультативно-дорадчі органи повноваженнями щодо організації та супроводу процесу проведення громадських обговорень та безпосереднє проведення громадську експертизу діяльності органу виконавчої влади та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів, розроблених органом виконавчої влади. Саме громадські ради при органах державної влади та місцевого самоврядування є тією інституцією, яка за належного нормативного та організаційного забезпечення і активності її членів дозволить ефективно використовувати такі форми безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Однак на сьогодні відзначається досить низька активність громадських рад, що викликана незацікавленістю самих членів таких рад та спричинена деякими нормативними недоліками, які потребують подальшого вдосконалення.
The purpose of the study is to determine the legal and organizational aspects of the participation of consultative and advisory bodies in the implementation of such forms of direct democracy as public expertise and public discussion. Consultative and advisory bodies are intended to represent and protect the interests of the public during decision-making by state authorities and local self-government bodies. The role of consultative and advisory bodies is especially important during the implementation of such forms of direct democracy as public expertise and public discussions. It is these two forms of participatory democracy that allow you to evaluate and submit your suggestions for decision-making at the stage of its design. Establishing the main shortcomings and determining the mechanisms for improving the participation of public councils during public discussions and public expertise will make it possible to use the above-mentioned forms of participatory democracy more effectively. It was established that the legislator empowered consultative and advisory bodies to organize and support the process of public discussions and direct public examination of the activities of the executive authority and public anti-corruption examination of normative legal acts, draft normative legal acts developed by the executive authority. It is public councils under state authorities and local self-government bodies that, with proper regulatory and organizational support and the activity of its members, will allow effective use of such forms of direct democracy as public expertise and public discussions. However, today the activity of public councils is quite low, which is caused by the lack of interest of the members of such councils and caused by some regulatory deficiencies that require further improvement.
Класифікація принципів публічної служби
(Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Буга В. В.; Buha H. S.; Buha V. V.
У статті проаналізовано класифікацію принципів публічної служби. Доводиться, що принципи державної служби мають першорядне значення для розуміння природи системи державної служби. У суспільних науках під принципами зазвичай розуміють вихідні положення або теоретичні ідеї, які відображають об’єктивні закономірності суспільного і державного розвитку. Принципи державної служби відображають об’єктивні закономірност і є основними ідеями, які визначають напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державних інституцій та статусу державних службовців. Принципи визначають важливість, закономірність і соціальну цінність відносин, що виникають у системі публічної служби. При цьому всі принципи взаємопов’язані: дотримання одних з них сприяє реалізації інших, і, навпаки, порушення будь-якого з них негативно впливає на реалізацію інших. Основною метою правового закріплення принципів державної служби є визначення засад організації та функціонування державної служби. Доводиться, що в статті 4 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, визначено, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: верховенства права; законності; професіоналізму; патріотизму; доброчесності; ефективності; забезпечення рівного доступу до державної служби; політичної неупередженості; прозорості; стабільності. Доводиться, що аналізуючи новітні принципи державної служби, закріплені в Законі «Про державну службу» 2015 року, можна зробити висновок, що ці важливі та фундаментальні зведення ідей становлять основу всієї системи державної служби,цілі якої мають бути спрямовані на людину, враховуючи не тільки державну службу,а й потенційні можливості та наявні ресурси суспільства та публічної адміністрації.
The article analyzes the classification of principles of public service. It is argued that the principles of public service are of paramount importance for understanding the nature of public service. In the social sciences, principles usually mean initial positions or theoretical ideas that reflect the objective laws of social and state development. The principles of civil service reflect objective patterns and are the main ideas that determine the directions for the implementation of the competence, tasks and functions of public institutions and the status of civil servants. The principles determine the importance, regularity and value of relationships arising in the public service system. Moreover, all principles are interconnected: compliance with some of them contributes to the implementation of others, and, on the contrary, violation of any of them has a negative impact on the implementation of others. The main purpose of the legal consolidation of the principles of civil service is to determine the foundations of the organization and functioning of the civil service. It is proved that in Article 4 of the Law of Ukraine «On Civil Service» dated December 10, 2015 No. 889-VIII, it is determined that civil service is carried out in compliance with the following principles: the rule of law; legality; professionalism; patriotism; virtues; efficiency; ensuring equal access to public service; political impartiality; transparency; stability. It is proved that by analyzing the latest principles of civil service, enshrined in the Law «On Civil Service» of 2015, we can conclude that these important and fundamental summaries of ideas form the basis of the entire civil service system, the goals of which should be aimed at the person, taking into account not only the civil service . service, but also the potential capabilities and resources of society and public administration.
Зарубіжний досвід взаємодії поліції та територіальних громад на засадах партнерства
(Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Назимко Є. С.; Князєв С. М.; Buha H. S.; Nazymko Y. S.; Kniaziev S. M.
У статті проаналізовано зарубіжний досвід взаємодії поліції та територіальних громад на засадах партнерства. Доводиться, що враховуючи демократичний шлях розвитку суспільства та орієнтованість України на європейські стандарти, активне залучення громади до співпраці з Національною поліцією (community policing), ефективна професійна комунікація поліцейських постає одним з важливих напрямів їх професійної діяльності. Однією з умов ефективного функціонування поліції у світі є високий рівень соціальної довіри до неї населення, який слугує одним із головніших критеріїв оцінки її діяльності. Результати діяльності поліції у країнах Європейського Союзу досить високий і тому для України європейський досвід роботи в цій сфері є досить актуальним. Доведено, що взаємодія поліції з громадою в зарубіжних країнах хоч і має національні особливості, в більшості базується на однакових засадах та має спільні риси. Community policing характеризується співробітництвом та взаємодією на договірних засадах, такі дії врегульовано як на державному, так і регіональному рівнях, практичній реалізації громадського контролю, відкритої звітності, координаційної активності та обговоренню питань превентивної діяльності, охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю. Вважаємо, активне запровадження сommunity policing (не тільки в Національній поліції, а й в органах місцевого самоврядування) позитивно вплине на діяльність правоохоронних органів, територіальних громад, дозволить ефективно вибудовувати боротьбу з правопорушеннями, позитивно вплине на довіру населення до діяльності поліції та дозволить якісно проводити превентивні заходи щодо недопущення правопорушень у майбутньому.
The article analyzes foreign experience of interaction between the police and territorial communities on the basis of partnership. It turns out that, given the democratic path of development of society and Ukraine’s orientation towards European standards, the active involvement of society in cooperation with the National Police (community policing), effective professional communication of police officers is one of the important areas of their professional activity. One of the conditions for the effective functioning of the police in the world is a high level of social trust of the population in it, which serves as one of the main criteria for assessing its activities. The results of police activity in the countries of the European Union are quite high and therefore European experience in this area is quite relevant for Ukraine. It has been proven that the interaction of the police with the community in foreign countries, although it has national characteristics, is mostly based on the same principles and has common features. Community policing is characterized by cooperation and interaction on a contractual basis, such actions are regulated at both the state and regional levels, the practical implementation of public control, open reporting, coordination activity and discussion of issues of preventive activities, law enforcement and the fight against crime. We believe that the active introduction of community policing (not only in the National Police, but also in local governments) will have a positive impact on the activities of law enforcement agencies and territorial communities, will allow for an effective fight against crime, will have a positive impact on the public’s trust in the activities of the police and will allow for high-quality measures to prevent future violations.
Роль прокуратури у протидії корупції
(Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Buha H. S.
У статті проаналізовано роль прокуратури у протидії корупції. Доводиться, що за конституційним статусом (ст. 131-1 розділу VII «Пра восуддя») прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Визначено, що Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII, органи прокуратури України, поряд з Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України та Національним агентством з питань запобі гання корупції, віднесені до спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції. У системі органів прокуратури повноваження щодо протидії та запобігання корупції покладаються не лише на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, адже окремі функції у цій сфері виконують й інші прокурори Офісу Генерального прокурора з огляду на їх функціональні обов’язки (нагляд за провадженням досу дового розслідування, виявлення ознак корупційних правопорушень під час проведення перевірок тощо), унормовані на законодавчому рівні. З’ясовано, що, основними критеріями оцінки ефективності координаційної діяльності прокурорів щодо протидії корупції вважається реальний вплив на покращення стану корупції, підвищення ефективності їх профілактики, захист прав і свобод громадян та інтересів держави від злочинних посягань, у тому числі щодо відшкодування завданих їм збитків, рівень довіри громадськості до органів про куратури та правоохоронних органів. Отже, враховуючи інтегровану роль закону в процесі регулювання протидії корупції та виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що прокуратура є самостійним та водночас незалежним органом. Як спеціальний державний орган він не протистоїть іншим спеціальним органам у сфері протидії корупції, а навпаки, сприяє здійсненню ними своїх повноважень, викорис товуючи повноваження, встановлені законом. Також, необхідно звернути увагу, що для органів прокуратури антикорупційна діяльність не є основною діяльністю, однак за законодавством України вони віднесені до спеціально уповноважених осіб у цій сфері.
The article analyzes the role of the prosecutor’s office in combating corruption. It is proved that according to the constitutional status (art. 131-1 of section VII «Justice») the prosecutor’s office carries out: 1) maintenance of a public accusation in court; 2) organization and procedural management of pre-trial investigation, resolution of other issues in the course of criminal proceedings in accordance with the law, supervision of covert and other investigative and search activities of law enforcement agencies; 3) representation of the interests of the state in court in exceptional cases and in the manner prescribed by law. It is determined that the Law of Ukraine «On the Prevention of Corruption» dated October 14, 2014 No. 1700-VII, the prosecution authorities of Ukraine, along with the National Police, the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine and the National Agency for the Prevention of Corruption, are classified as specially authorized entities in the field of combating corruption . In the system of prosecution bodies, the powers to combat and prevent corruption are assigned not only to the Specialized Anti-Corruption Prosecutor’s Office, because certain functions in this area are also performed by other prosecutors of the Office of the Prosecutor General, taking into account their functional duties (supervision of the pre-trial investigation, identification of signs of corruption offenses during inspections). etc.), normalized at the legislative level. It was found that the main criteria for assessing the effectiveness of the coordination activities of prosecutors in combating corruption is considered to be a real impact on improving the state of corruption, increasing the effectiveness of their prevention, protecting the rights and freedoms of citizens and the interests of the state from criminal encroachments, including compensation for damage caused to them, the level of public confidence to prosecutors and law enforcement agencies. Therefore, taking into account the integrated role of the law in the process of regulating the fight against corruption and based on the foregoing, we can say that the prosecutor’s office is an independent and at the same time independent body. As a special state body, it does not oppose other special bodies in the field of combating corruption, but, on the contrary, promotes the exercise of their powers, using the powers established by law. It is also necessary to note that anti corruption activities are not the main activity for the prosecution authorities, however, according to the legislation of Ukraine, they are classified as specially authorized persons in this area.
Правове регулювання права поліцейських на відпочинок
(Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Розумяк Р. В.; Buha H. S.; Rozumiak R. V.
У статті розглядаються питання правового регулювання права поліцейських на відпочинок. Доводиться, що національне законодавство про забезпечення права поліцейських на відпочинок має відповідати нормам міжнародного права. Але водночас, існують і певні положення, які свідчать про невідповідність норм національних законів у сфері забезпечення права на відпочинок працівників поліції міжнародно-правовим нормам. Розуміння періодичності під час надання відпусток, розкривається у статті 45 Конституції, відповідно до якої кожна працююча особа має право на щорічну оплачувану відпустку. Іншими словами, періодичний характер відпусток проявляється у їхньому наданні працівникові щорічно. Норма статті 45 Конституції обґрунтовується тим фактом, що право на відпочинок є природним правом людини, обумовленим фізичною потребою людського організму у відпочинку, для відновлення фізичних та моральних сил. Поліцейський, позбавлений можливості вчасної реалізації права на щорічну відпустку втрачає здатність ефективно та якісно виконувати службові обов’язки. Доводиться, що відсутність в Законі України «Про Національну поліцію» чітко визначених нормативно врегульованих підстав для обмеження права поліцейських на використання щорічних відпусток призводить до свавілля з боку керівників органів поліції та надання їм легальної можливості розпоряджатися правом надання відпусток підпорядкованим працівникам поліції на власний розсуд. Між тим, механізм виплати компенсації працівнику поліції за невикористані дні відпустки за минулі календарні роки Законом України «Про Національну поліцію» не визначений, чим і обумовлено наявність численних звернень працівників поліції до суду з вимогою про поновлення порушених прав у сфері відпочинку. Визначено, що з огляду на відсутність правового врегулювання у Законі «Про Національну поліцію» правовідносин щодо компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору суд застосовує норми КЗпП України та Закону України «Про відпустки».
The article deals with the issues of legal regulation of the right of police officers to rest. It is necessary that national legislation on ensuring the right to rest for police officers must comply with international law. But at the same time, there are certain provisions that testify to the inconsistency of the norms of national laws in the field of ensuring the right to rest for police officers with international legal norms. The understanding of the periodicity in granting holidays is revealed in article 45 of the Constitution, according to which every working person has the right to annual paid leave. In other words, the periodic nature of vacations is manifested in their provision to the employee annually. The norm of Article 45 of the Constitution is substantiated by the fact that the right to rest is a natural human right, due to the physical need of the human body for rest in order to restore physical and moral strength. A police officer who is deprived of the opportunity to timely exercise the right to annual leave loses the ability to effectively and efficiently perform his duties. It is proved that the absence in the Law of Ukraine “On the National Police” of clearly defined normatively regulated grounds for restricting the right of police officers to use annual leave leads to arbitrariness on the part of the heads of police bodies and providing them with a legal opportunity to dispose of the right to grant holidays to subordinate police officers at their own discretion. Meanwhile, the mechanism for paying compensation to a police officer for unused vacation days for the past calendar years is not defined by the Law of Ukraine “On the National Police”, which is the reason for the presence of numerous appeals from police officers to the court demanding the renewal of violated rights in the field of recreation. It was determined that due to the lack of legal regulation in the Law “On the National Police” of legal relations on compensation for the unused part of the vacation to the policeman for the past years, when resolving this dispute, the court applies the norms of the Labor Code of Ukraine and the Law of Ukraine “On Vacations”.
Правове регулювання діяльності Національної гвардії України
(Гельветика, 2023) Буга Г. С.; Buha H. S.
У статті проаналізовано актуальні питання правового регулювання діяльності Національної гвардії України. Доводиться, що правовою основою діяльності Національної гвардії України є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають під час організації та діяльності Національної гвардії України та визначають її завдання, функції, повноваження та основні складові її організації. Слід зазначити, що нормативно-правову основу діяльності Національної гвардії складають, як національні так і міжнародні правові акти, які ратифіковані Україною. Однак, на наш погляд на сьогоднішній день, все ж таки, нормативно-правові акти, які регламентують діяльність Національної гвардії України потребують змін відповідно до реалій сьогодення. Визначено, що на сьогодні правова основа Національної гвардії України перебуває у стадії розвитку, яка характеризується відсутністю певної системи. В основному це пов’язано з тим, що даний підрозділ виконує функції із забезпечення громадського порядку та безпеки (сфера діяльності МВС України), бере участь у заходах територіальної оборони та забезпечує режим воєнного стану та стан надзвичайної ситуації (сфера діяльності Міністерства оборони України та ДСНС). Доведено, що сучасна система нормативно-правового забезпечення діяльності Національної гвардії України потребує певних змін та вдосконалень для вирішення наявних проблем, від яких залежить ефективність механізму управління Національною гвардією України. Доводиться, що правове регулювання діяльності Національної гвардії України не обмежується тільки Законом України «Про Національну гвардію України». Доведено, що згідно до Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII , Національна гвардія України Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами – із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
The article analyzes topical issues of legal regulation of the activities of the National Guard of Ukraine. It is proved that the legal basis for the activities of the National Guard of Ukraine is a set of legal norms that regulate social relations that arise during the organization and activities of the National Guard of Ukraine and determine its tasks, functions, powers and main components of its organization. It should be noted that the legal basis for the activities of the National Guard is made up of both national and international legal acts ratified by Ukraine. However, in our opinion, today, nevertheless, the legal acts regulating the activities of the National Guard of Ukraine require changes in accordance with the realities of today. It is determined that today the legal basis of the National Guard of Ukraine is in the development stage, which is characterized by the absence of a specific system. This is mainly due to the fact that this unit performs the functions of ensuring public order and security (the scope of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine), participates in territorial defense measures and ensures the regime of martial law and the state of emergency (the scope of the Ministry of Defense of Ukraine and the State Emergency Service)). It has been proved that the modern system of legal support for the activities of the National Guard of Ukraine requires certain changes and improvements to solve existing problems that affect the effectiveness of the mechanism for managing the National Guard of Ukraine. It seems that the legal regulation of the activities of the National Guard of Ukraine is not limited only by the Law of Ukraine “On the National Guard of Ukraine”. It is proved that according to the Law of Ukraine “On the National Guard of Ukraine” dated March 13, 2014 No. 876-VII National Guard of Ukraine rights, freedoms and legitimate interests of citizens, society and the state from criminal and other illegal encroachments, protection of public safety and order and ensuring public safety, as well as in cooperation with law enforcement agencies – to ensure state security and protect the state border, the cessation of terrorist activities, activities of illegal paramilitary or armed formations (groups), terrorist organizations, organized groups and criminal organizations.