DSUIAIR
Вітаємо в репозитарії Донецького державного університету внутрішніх справ, який містить книги (монографії, підручники, навчальні посібники), наукові статті, звіти, автореферати дисертацій, дисертації, матеріали конференцій та періодичні видання ДонДУВС у вільному доступі.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Структура механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок
(Гельветика, Донецький державний університет внутрішніх справ, 2023) Буга Г. С.; Розумяк Р. В.; Buha H. S.; Rozumiak R. V.
У статті розглянуто питання структури механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок. Доведено, що механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок властиві всі ознаки публічного управління, зокрема імперативний владний характер службово-трудових відносин, субординаційний характер службово-трудових відносин, який передбачає обов’язковість здійснення впливу суб’єктів службово-трудових відносин на об’єкти публічного управління. Причому такий організуючий управлінський вплив може мати як зовнішньо-, так і внутрішньоорганізаційний характер залежно від суб’єкта управління. Узагальнено структурні елементи механізму адміністративно-правового регулювання права поліцейських на відпочинок, до яких належать: норми адміністративного законодавства (нормативно-правове забезпечення у сфері службово-трудової діяльності поліцейських), управлінські службово-трудові відносини, адміністративно-правові засоби впливу у формі правозастосовної діяльності та правозастосовних управлінських актів. Визначено, що, будучи центральним структурним елементом механізму адміністративно-правового регулювання у сфері реалізації права поліцейських на відпочинок, публічне управління являє собою процес організуючого й регулюючого адміністративно-пра-вового впливу органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єд-нань на службово-трудові правовідносини в органах Національної поліції з метою забезпечення права поліцейських на відпочинок. Доведено, що вироблення чіткого та однозначного розуміння структури механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин дає можливість сформувати теоретико-правове уявлення щодо поняття досліджуваного явища. Між тим питання щодо вироблення єдиної позиції стосовно поняття адміністративно-правового механізму в науці адміністративного права й дотепер не сформовано. Деякі наукові висновки, які містять поняття механізму адміністративно-правового регулювання, мають суттєві протиріччя, а отже, характеризуються низьким рівнем достовірності.
The article deals with the issues of the structure of the mechanism of administrative and legal regulation of the right to rest for police officers. It is proved that the mechanism of administrative and legal regulation of the right of police officers to rest is characterized by all the signs of public administration, in particular: the imperative imperious nature of service and labor relations; the subordinate nature of service and labor relations, which provides for the obligatory influence of the subjects of service and labor relations on objects of public administration. Moreover, such an organizing managerial influence can be both external and internal in nature, depending on the subject of management. The structural elements of the mechanism of administrative and legal regulation of the right to rest for police officers are summarized, which include: norms of administrative legislation (regulatory support in the field of service and labor activities of police officers), managerial service and labor relations, administrative and legal means of influence in the form of law enforcement and law enforcement management acts It is determined that, being the central structural element of the mechanism of administrative and legal regulation in the field of exercising the right of policemen to rest, public administration is a process of organizing and regulating administrative and legal influence of executive authorities, local governments and public associations on service and labor legal relations with the bodies of the National Police, in order to ensure the right of police officers to rest. It is proved that the development of a clear and unambiguous understanding of the structure of the mechanism of administrative-legal regulation of social relations makes it possible to form a theoretical and legal understanding of the concept of the phenomenon under study. Meanwhile, the issue of developing a unified position regarding the concept of an administrative-legal mechanism has not yet been formed in the science of administrative law. Moreover, some scientific conclusions containing the concept of the mechanism of administrative and legal regulation have significant contradictions, and therefore, are characterized by a low level of reliability.
Щодо модернізації оперативно-розшукової діяльності: окремий аспект
(Донецький державний університет внутрішніх справ, 2026) Волобоєв А. О.; Voloboiev A. O.
У тезах доповіді обґрунтовано потребу модернізації оперативно-розшукової діяльності через законодавче впровадження інституту кримінальної розвідки. Проаналізовано положення відповідного законопроєкту та визначено перехід від реактивної до проактивної моделі правоохоронної діяльності.
The thesis substantiates the need to modernise operative and search activity through the legislative introduction of the institute of criminal intelligence. The provisions of the relevant draft law are analysed, and the transition from a reactive to a proactive model of law enforcement activity is defined.
Повноваження Служби безпеки України у сфері забезпечення державної безпеки: адміністративно-правовий аналіз
(ФОП Кошовий Богдан-Петро Олегович, 2026) Буга Г. С.; Буга В. В.; Buha H. S.; Buha V. V.
Метою статті є комплексний адміністративно-правовий аналіз повноважень Служби безпеки України у сфері забезпечення державної безпеки, визначення особливостей їх реалізації та обґрунтування основних напрямів удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності цього органу в умовах сучасних безпекових викликів, зокрема збройної агресії російської федерації, інформаційних та кібернетичних загроз, а також формулювання пропозицій щодо забезпечення оптимального балансу між реалізацією повноважень Служби безпеки Українита дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Методи. Методологічну основу дослідження становить системно структурний підхід, що дозволив розглянути Служби безпеки України як складний інституційний елемент сектору безпеки і оборони держави. Застосування формально-юридичного методу забезпечило аналіз нормативно правових засад діяльності Служби безпеки України, зокрема положень законів України «Про Службу безпеки України», «Про національну безпеку України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про боротьбу з тероризмом» та інших актів. Порівняльно-правовий метод використано для дослідження наукових підходів вітчизняних учених до визначення адміністративно-правового статусу Служби безпеки України та механізмів реалізації її повноважень. Результати. У ході дослідження визначено місце та роль Служби безпеки України в системі органів сектору безпеки і оборони України. Розкрито зміст ключових повноважень цього органу, серед яких контррозвідувальна діяльність, протидія тероризму та організованій злочинності, забезпечення кібербезпеки, охорона державної таємниці, захист суверенітету та територіальної цілісності держави. Проаналізовано адміністративно-правові механізми реалізації повноважень Служби безпеки України, включаючи внутрішню та зовнішню адміністративну діяльність і взаємодію з іншими правоохоронними органами. Виявлено ключові проблеми правового регулювання: недостатня чіткість норм, прогалини у законодавстві, необхідність посилення механізмів демократичного контролю та забезпечення прозорості функціонування служби. Висновки. Доведено, що Служби безпеки України є одним із ключових суб'єктів системи національної безпеки України, діяльність якого регламентується комплексом нормативно-правових актів та спрямована на захист суверенітету, конституційного ладу і життєво важливих інтересів держави. Зроблено висновок про необхідність удосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності Служби безпеки України шляхом забезпечення балансу між ефективністю реалізації її повноважень та гарантуванням прав і свобод громадян, розвитку механізмів демократичного контролю, а також гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами у сфері прав людини та державної безпеки.
The purpose of the article is a comprehensive administrative and legal analysis of the powers of the Security Service of Ukraine in the field of ensuring state security, determining the features of their implementation and substantiating the main directions of improving the administrative and legal regulation of the activities of this body in the context of modern security challenges, in particular the armed aggression of the russian federation, information and cyber threats, as well as formulating proposals for ensuring the optimal balance between the implementation of the powers of the Security Service of Ukraine and compliance with the constitutional rights and freedoms of man and citizen. Methods. The methodological basis of the study is a system-structural approach, which allowed us to consider the Security Service of Ukraine as a complex institutional element of the security and defense sector of the state. The application of the formal-legal method provided an analysis of the regulatory and legal foundations of the activities of the Security Service of Ukraine, in particular the provisions of the laws of Ukraine «On the Security Service of Ukraine», «On National Security of Ukraine», «On Counterintelligence Activities», «On Combating Terrorism» and other acts. The comparative legal method was used to study the scientific approaches of domestic scientists to determining the administrative and legal status of the Security Service of Ukraine and the mechanisms for implementing its powers. Results. The study determined the place and role of the Security Service of Ukraine in the system of bodies of the security and defense sector of Ukraine. The content of the key powers of this body was revealed, including counterintelligence activities, countering terrorism and organized crime, ensuring cybersecurity, protecting state secrets, protecting the sovereignty and territorial integrity of the state. The administrative and legal mechanisms for implementing the powers of the Security Service of Ukraine were analyzed, including internal and external administrative activities and interaction with other law enforcement agencies. Key problems of legal regulation were identified: insufficient clarity of norms, gaps in legislation, the need to strengthen mechanisms of democratic control and ensure transparency in the functioning of the service. Conclusions. It is proven that the Security Service of Ukraine is one of the key subjects of the national security system of Ukraine, the activities of which are regulated by a set of regulatory legal acts and are aimed at protecting the sovereignty, constitutional order and vital interests of the state. The conclusion is made about the need to improve the administrative and legal regulation of the activities of the Security Service of Ukraine by ensuring a balance between the effectiveness of the implementation of its powers and guaranteeing the rights and freedoms of citizens, the development of mechanisms of democratic control, as well as the harmonization of national legislation with international standards in the field of human rights and state security.
Адміністративно-правовий статус Служби безпеки України в механізмі забезпечення Національної безпеки України
(Видавнича група «Наукові перспективи», 2026) Буга Г. С.; Буга В. В.; Buha H. S.; Buha V. V.
Стаття присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правового статусу Служби безпеки України в механізмі забезпечення національної безпеки держави. Актуальність обраної теми зумовлена суттєвим зростанням ролі та значення СБУ в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації, що розпочалася 24 лютого 2022 року, а також необхідністю системного осмислення правового становища цього органу з урахуванням євроатлантичного вектору розвитку України. У статті проаналізовано конститу-ційно-правовізасади функціонування Служби безпеки України, зокрема положення статей 85, 106 та 107 Конституції України, які визначають повнова-ження Верховної Ради та Президента щодо регулювання діяльності СБУ, а також закріплюють її участь у Раді національної безпекиі оборони України. Дос-ліджено законодавче визначення поняття національної безпеки України як захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократич-ного конституційного ладу та інших національних інтересів від реальних і потенційних загроз. Розкрито правовий статус СБУ як державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями на підставі аналізу Закону України «Про Службу безпеки України», Закону України «Про націо-нальну безпеку України», а також спеціального законодавства у сферах контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом, оперативно-розшукової діяльності, охорони державної таємниці та протидії організованій злочинності. Визначено місце СБУ в системі суб'єктів сектору безпеки і оборони держави. Досліджено структуру адміністративно-правового статусу СБУ, що охоплює функціонально-цільовий, структурно-організаційний та компетенційний компо ненти. Охарактеризовано організаційну будову Служби, повноваження щодо застосування заходів примусу, а також особливості адміністративної діяльності її підрозділів, яка поділяється на зовнішню –основну, спрямовану на реалізацію покладених завдань, та внутрішню –допоміжну, що забезпечує належне організаційне функціонування Служби. За результатами дослідження виявлено суттєві прогалини у правовому регулюванні статусу СБУ, зокрема відсутність у чинному законодавстві вичерпного та чітко визначеного переліку функцій Служби. Обґрунтовано необхідність прийняття нової редакції профільного закону з метою приведення діяльності СБУ у відповідність до стандартів демо-кратичного цивільного контролю та зобов'язань України у сфері євроатлантичної інтеграції.
The article is devoted to a comprehensive study of the administrative and legal status of the Security Service of Ukraine in the mechanism of ensuring the national security of the state. The relevance of the chosen topic is due to the significant increasein the role and importance of the SBU in the conditions of the full-scale armed aggression of the Russian Federation, which began on February 24, 2022, as well as the need for a systematic understanding of the legal status of this body, taking into account the Euro-Atlantic vector of Ukraine's development. The article analyzes the constitutional and legal principles of the functioning of the Security Service of Ukraine, in particular the provisions of Articles 85, 106 and 107 of the Constitution of Ukraine, which determine the powers of the Verkhovna Rada and the President to regulate the activities of the SBU, and also enshrine its participation in the National Security and Defense Council of Ukraine. The legislative definition of the concept of national security of Ukraine as the protection of state sovereignty, territorial integrity, democratic constitutional order and other national interests from real and potential threats is studied. The legal status of the SBU as a special-purpose state body with law enforcement functions is revealed based on the analysis of the Law of Ukraine "On the Security Service of Ukraine", the Law of Ukraine "On National Security of Ukraine", as well as special legislation in the areas of counterintelligence, counterterrorism, operational and investigative activities, protection of state secrets and countering organized crime. The place of the SBU in the system of entities of the state security and defense sector is determined. The structure of the administrative and legal status of the SBU, which includes functional-target, structural-organizational and competence components, is studied. The organizational structure of the Service, the powers to apply coercive measures, as well as the features of the administrative activities ofits units, which are divided into external -main, aimed at implementing the assigned tasks, and internal -auxiliary, which ensures the proper organizational functioning of the Service, are described. The results of the study revealed significant gaps inthe legal regulation of the status of the SBU, in particular, the absence of an exhaustive and clearly defined list of the Service's functions in the current legislation. The need to adopt a new version of the profile law in order to bring the SBU's activities into line with the standards of democratic civilian control and Ukraine's obligations in the field of Euro-Atlantic integration is substantiated.
Досвід зарубіжних країн у підготовці поліцейських
(Гельветика, 2025) Назимко Є. С.; Буга Г. С.; Буга В. В.; Nazymko Ye. S.; Buha H. S.; Buha V. V.
Статтю присвячено всебічному аналізу зарубіжного досвіду організації професійної підготовки поліцейських кадрів у провідних країнах Європи. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення рівня професіоналізму працівників правоохоронних органів в умовах зростання складності злочинів і посилення вимог до взаємодії поліції з громадськістю. Встановлено, що системи підготовки поліцейських у демократичних державах характеризуються високим рівнем нормативно-правового регулювання, багаторівневою структурою освітніх програм та органічним поєднанням теоретичної й практичної складових навчання. Досліджено особливості підготовки поліцейських кадрів у Німеччині, де реалізується трирівнева відомча модель навчання без надання вищої юридичної освіти з чіткою практичною спрямованістю. Охарактеризовано централізовану французьку модель, що спирається на розгалужену мережу спеціалізованих навчальних закладів і передбачає обов’язкове стажування на всіх рівнях підготовки. Виявлено специфіку нідерландської «подвійної системи», за якої Поліцейська академія та поліцейські підрозділи виступають рівноправними партнерами в освітньому процесі. Проаналізовано шведський принцип єдиної кар’єри, польську багатоетапну модель підготовки, а також бельгійський і італійський підходи до організації навчання поліцейських. Визначено спільні принципи, притаманні ефективним європейським системам підготовки: безперервність навчання впродовж усієї кар’єри, соціальна орієнтованість освітнього процесу, стандартизовані процедури відбору кандидатів та міжінституційна співпраця. Обґрунтовано доцільність упровадження позитивного міжнародного досвіду в систему підготовки поліцейських в Україні з метою підвищення рівня їхнього професіоналізму та зміцнення довіри громадян до правоохоронних органів.
The article is devoted to a comprehensive analysis of foreign experience in organizing professional training of police personnel in leading European countries. The relevance of the study is due to the need to increase the level of professionalism of law enforcement officers in the conditions of increasing complexity of crimes and increasing requirements for police interaction with the public. It has been established that police training systems in democratic states are characterized by a high level of regulatory and legal regulation, a multi-level structure of educational programs and an organic combination of theoretical and practical components of training. The features of police training in Germany are studied, where a three-level departmental model of training is implemented without providing higher legal education with a clear practical orientation. The centralized French model is characterized, which is based on an extensive network of specialized educational institutions and provides for mandatory internships at all levels of training. The specifics of the Dutch «dual system» are revealed, under which the Police Academy and police units act as equal partners in the educational process. The Swedish principle of a single career, the Polish multi-stage training model, as well as the Belgian and Italian approaches to organizing police training are analyzed. Common principles inherent in effective European training systems are identified: continuity of training throughout the entire career, social orientation of the educational process, standardized candidate selection procedures and inter-institutional cooperation. The feasibility of introducing positive international experience into the police training system in Ukraine is substantiated in order to increase their professionalism and strengthen citizens’ trust in law enforcement agencies.
Принцип незмінюваності суддів
(Гельветика, 2024) Назимко Є. С.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Buha H. S.
Закріплення в Конституції України та законодавстві України принципу незмінюваності суддів є однією із гарантій їх незалежності. Отже, незмінюваність складу суду можна з упевненістю розглядати як ще одну гарантію діяльності судів. В національному законодавстві принцип незмінюваності суддів знайшов своє нормативне закріплення. Відповідно до ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя обіймає посаду безстроково. У ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка називається «незмінюваність судді» закріплено, що суддям гарантується перебування на посаді до досягнення ними шістдесяти п’яти років, крім випадків звільнення суддів з посади або припинення їх повноважень відповідно до Конституції України та Закону. Крім цього, суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди, крім переведення: 1) у разі реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду; 2) у порядку дисциплінарного стягнення. Слід відмітити, що підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров’я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Повноваження судді припиняються у разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
Enshrining in the Constitution and legislation of Ukraine the principle of the immutability of judges is one of the guarantees of their independence. Consequently, the immutability of the composition of the court can be confidently considered as another guarantee of the activity of the courts. In national legislation, the principle of the immutability of judges has found its normative enshrinement. According to Part 5 of Art. 126 of the Constitution of Ukraine, a judge holds office for an indefinite period. In Art. 53 of the Law of Ukraine “On the Judicial System and Status of Judges,” which is called «immutability of judges» stipulates that judges are guaranteed tenure until they reach sixty-five years of age, except in cases of dismissal of judges from office or termination of their powers in accordance with the Constitution of Ukraine and the Law . In addition, a judge cannot be transferred to another court without his consent, except for the transfer: 1) in the event of reorganization, liquidation or termination of the work of the court; 2) as a disciplinary sanction. In Art. 53 of the Law of Ukraine «On the Judicial System and Status of Judges» which is called «immutability of judges» stipulates that judges are guaranteed tenure until they reach sixty-five years of age, except in cases of dismissal of judges from office or termination of their powers in accordance with the Constitution of Ukraine and the Law . In addition, a judge cannot be transferred to another court without his consent, except for the transfer: 1) in the event of reorganization, liquidation or termination of the work of the court; 2) as a disciplinary sanction.
Кримінально-правовий аналіз насильницьких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей
(Гельветика, 2024) Буга Г. С.; Кузьменко С. С.; Buha H. S.; Kuzmenko S. S.
Відповідно до Національної стратегії у сфері прав людини стратегічною ціллю у сфері забезпечення прав дитини – є права дітей в Україні, які забезпечуються та захищаються відповідно до загальновизнаних міжнародних, у тому числі європейських, стандартів; враховуються найкращі інтереси та думки дитини під час прийняття рішень, які її стосуються. Однією з проблем, на вирішення яких спрямований стратегічний напрям є недостатня ефективність системи запобігання та протидії порушенням прав дітей, зокрема насильству щодо дітей. За ст. 152 КК України відсутнє вільне волевиявлення дитини у разі коли: особа не досягла віку сексуальної згоди, а саме 16 років. Стан статевої зрілості українське законодавство визначає як закінчення формування організму, коли статеве життя, а для жінок – запліднення, вагітність, пологи і годування дитини є нормальною функцією і не призводять до розладу здоров’я. Експертиза встановлення статевої зрілості в Україні проводиться щодо осіб віком від 14 до 18 років. Отже, не може бути визнано статево зрілою особу до 14 років (бо експертиза проводиться лише з 14 років) і водночас може бути визнано статево незрілою особу і в 16, і в 17 років; особа перебувала у підпорядкованому чи залежному (фізично, економічно, психологічно) стані, що не дає їй можливості вільно висловити свою згоду на секс; особа потерпала і надалі потерпає від домашнього чи іншого насильства з боку кривдника, внаслідок чого не могла вільно висловити свою згоду на секс;особа перебувала у безпорадному стані та не могла вільно висловити свою згоду на секс тощо. Внесені зміни до КК України безумовно є позитивними та спрямованими на захист прав постраждалих від насильства. Оскільки до сьогоднішнього дня, практика притягнення до відповідальності ґвалтівників є незначною. Це в той час, коли за міжнародними даними, в середньому одна з кожних п’яти жінок бодай раз у житті зазнавала сексуального насильства.
In accordance with the National Strategy for Human Rights, the strategic goal in the field of ensuring children’s rights is the rights of children in Ukraine, which are ensured and protected in accordance with generally recognized international, including European, standards; The best interests and views of the child are taken into account when making decisions that affect him. One of the problems that the strategic direction is aimed at solving is the insufficient effectiveness of the system for preventing and combating violations of children’s rights, in particular violence against children. According to Art. 152 of the Criminal Code of Ukraine there is no free expression of the child’s will if: the person has not reached the age of sexual consent, namely 16 years. Ukrainian legislation defines the state of puberty as the end of the formation of the body, when sexual life, and for women, fertilization, pregnancy, childbirth and feeding a child, is a normal function and does not lead to health problems. The examination of establishing sexual maturity in Ukraine is carried out in relation to persons from 14 to 18 years old. Consequently, a person under 14 years of age cannot be recognized as sexually mature (since the examination is carried out only from the age of 14) and at the same time a person can be recognized as sexually mature at both 16 and 17 years of age; the person was in a subordinate or dependent (physically, economically, psychologically) state, which does not allow him to freely express his consent to sex; the person suffers and continues to suffer from domestic or other violence from the abuser, as a result of which she could not freely express her consent to sex; the person was in a helpless state and could not freely express his consent to sex, etc. The changes made to the Criminal Code of Ukraine are certainly positive and are aimed at protecting the rights of victims of violence. Because until today, the practice of bringing rapists to justice is insignificant. This is at a time when, according to international data, on average one in every five women will experience sexual violence at least once in their lifetime.
Громадські обговорення в умовах правового режиму воєнного стану
(Гельветика, 2023) Назимко Є. С.; Клемпарський М. М.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Klemparskyi M. M.; Buha H. S.
Метою цієї статті є дослідження різноманітних форм демократії, які використовуються або можуть використовуватись в управлінні публічними справами, їх можливості існування в умовах правового режиму воєнного стану. В умовах правового режиму воєнного стану демократичні цінності залишаються одними з базових. Наявність демократичних методів в системі управління публічними справами забезпечує необхідний рівень довіри суспільства до влади, зокрема й для перемоги у війні. У статті розкрито питання демократичних механізмів управління державою в умовах правового режиму воєнного стану. Проведено аналіз законодавства про правовий режим воєнного стану та аналіз окремих суспільно-резонансних подій, які мають ознаки консультативно-дорадчої демократії, встановлено причинно-наслідкові зв’язки цих подій із прийнятими публічною владою рішеннями. Зроблена вибірка окремих статистичних даних про діяльність територіальних громад, щодо використання громадських слухань та громадських обговорень в процесі ухвалення рішень. Встановлено, що в умовах правового режиму воєнного стану питання довіри населення до прийнятих публічною владою рішень залишається не менш важливим, ніж у мирний час. В сучасних реаліях у розвитку правового інституту громадських обговорень є невикористаний потенціал для розвитку демократії, і як наслідок, держави в цілому. Напрями розвитку можна окреслити так: розширення кола питань, в процесі прийняття рішень з яких громадські обговорення є обов’язковими, впровадження електронних систем в процеси залучення громадськості до обговорень, публічність на всіх етапах громадських обговорень починаючи із призначення (оголошення), можливості залучення всіх бажаючих, можливості висловлення димки всіх охочих в процесі громадських обговорень, протоколювання процесу громадських обговорень, зберігання результатів громадських обговорень, і доступ до цих протоколів всіх охочих, в будь-який час.
The purpose of this article is to study various forms of democracy that are used or can be used in the management of public affairs, their existence in the conditions of the legal regime of martial law. In the conditions of the legal regime of martial law, democratic values remain one of the basic ones. The availability of democratic methods in the system of managing public affairs ensures the necessary level of public trust in the government, in particular, for victory in the war. The article discusses the issue of democratic mechanisms of state management in the conditions of the legal regime of martial law. The analysis of the legislation on the legal regime of martial law and the analysis of certain public-resonant events that have the characteristics of a consultative democracy were carried out, and the cause-and-effect relationships of these events with the decisions made by the public authorities were established. A selection of individual statistical data on the activity of territorial communities, regarding the use of public hearings and public discussions in the decisionmaking process, was made. It has been established that under the legal regime of martial law, the issue of public trust in decisions made by public authorities remains no less important than in peacetime. In modern realities, the development of the legal institution of public discussions has an unused potential for the development of democracy, and as a result, the state as a whole. The directions of development can be outlined as follows: expansion of the range of issues in the decision-making process for which public discussions are mandatory, introduction of electronic systems in the process of involving the public in discussions, publicity at all stages of public discussions starting from the appointment (announcement), the possibility of involving all interested parties , the possibility of expressing the opinions of all those who wish to do so in the process of public discussions, recording the process of public discussions, storing the results of public discussions, and access to these protocols by all those who wish, at any time.
Громадські обговорення в галузі екологічного права
(Гельветика, 2023) Назимко Є. С.; Клемпарський М. М.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Klemparskyi M. M.; Buha H. S.
Метою цієї статті є дослідження стану впровадження правового інституту громадських обговорень у галузі екологічного права, розроблення перспективних напрямків вдосконалення цього інституту у відповідній галузі. Взаємозв’язок людини та природи є безсумнівним. Природа впливає на людину, але людина теж впливає на природу. Останнім часом, як можливості впливу людини на навколишнє середовище збільшились, так і є чисельна кількість реальних фактів впливу людини на природу. Нажаль, не завжди людина покращувала стан навколишнього середовища. Наслідки впливу людської діяльності на навколишнє середовище легко недооцінити. Кожна антропогенна екологічна катастрофа є прикладом недооцінки ризиків діяльності людини в контексті її впливу на довкілля. Наслідки впливу людини на довкілля, інколи, вимірюються десятками тисяч років. Важливо вибудовувати таку систему соціальних регуляторів, які будуть враховувати вплив на довкілля, прогнозувати його, та, по можливості, запобігати негативному впливу людина на довкілля. Аналіз сучасної правової бази України, та оцінка тенденцій дозволяє констатувати прогрес у галузі впровадження громадських обговорень в процесі прийняття органами та посадовими особами публічної влади рішень. Закріплення обов’язковості проведення громадських обговорень в окремих правових інститутах галузі екологічного права. Встановлення негативної відповідальності за порушення правил проведення громадських обговорень в галузі екологічного права. Тим не менш в частині консультативно-дорадчої демократії, що представлена громадськими обговореннями, ще є великий потенціал для впровадження його у галузі екологічного права. Цей потенціал може бути реалізований шляхом надання правового статусу обов’язковості проведення громадських обговорень не тільки під час оцінки впливу на довкілля, а під час формування державної політики в галузі екологічного права, в галузі розвитку промисловості, сільського господарства, та у сферах суспільного життя дотичних до екологічного права, як в процесі прийняття індивідуальних актів застосування права, так і нормотворчої діяльності.
The purpose of this article is to study the state of implementation of the legal institution of public discussions in the field of environmental law, to develop promising directions for the implementation of this institution in the relevant field. The relationship between man and nature is unquestionable. Nature affects man, but man also affects nature. Recently, as the opportunities for human influence on the environment have increased, so there is a large number of real facts of human influence on nature. Unfortunately, man has not always improved the state of the environment. The consequences of human activity on the environment are easy to underestimate. Every anthropogenic environmental disaster is an example of underestimating the risks of human activity in the context of its impact on the environment. The consequences of human impact on the environment are sometimes measured in tens of thousands of years. It is important to build such a system of social regulators that will take into account the impact on the environment, predict it, and, if possible, prevent the negative impact of man on the environment. The analysis of the modern legal framework of Ukraine and the assessment of trends allows usto ascertain the progressin the field of implementation of public discussions in the process of decision-making by public authorities and officials. Consolidation of the obligation to conduct public discussions in certain legal institutes in the field of environmental law. Establishment of negative liability for violation of the rules of conducting public discussions in the field of environmental law. Nevertheless, in the part of consultative democracy represented by public discussions, there is still a great potential for its implementation in the field of environmental law. This potential can be realized by providing the legal status of the obligation to conduct public discussions not only during environmental impact assessment, but also during the formation of state policy in the field of environmental law, in the field of industrial development, agriculture, and in the spheres of public life related to environmental law, both in the process of adopting individual acts of application of the law, and in rule-making activities.
Роль консультативно-дорадчих органів у проведенні громадської експертизи та громадських обговорень в Україні
(Гельветика, 2023) Назимко Є. С.; Клемпарський М. М.; Буга Г. С.; Nazymko Ye. S.; Klemparskyi M. M.; Buha H. S.
Метою дослідження є визначення правових та організаційних аспектів участі консультативно-дорадчих органів у реалізації таких форм безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Консультативно-дорадчі органи призначені для представництва та захисту інтересів громадськості під час прийняття органами державної влади та місцевого самоврядування рішень. Особливо важливою є роль консультативно-дорадчих органів під час реалізації таких форм безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Саме ці дві форми партисипативної демократії дозволяють оцінити та внести свої пропозиції щодо прийняття рішення на етапі його проектування. Встановлення основних недоліків та визначення механізмів вдосконалення участі громадських рад під час проведення громадських обговорень та громадської експертизи дасть можливість ефективніше використовувати вищезазначені форми партисипативної демократії. Встановлено, що законодавець наділив консультативно-дорадчі органи повноваженнями щодо організації та супроводу процесу проведення громадських обговорень та безпосереднє проведення громадську експертизу діяльності органу виконавчої влади та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів, розроблених органом виконавчої влади. Саме громадські ради при органах державної влади та місцевого самоврядування є тією інституцією, яка за належного нормативного та організаційного забезпечення і активності її членів дозволить ефективно використовувати такі форми безпосередньої демократії як громадська експертиза та громадські обговорення. Однак на сьогодні відзначається досить низька активність громадських рад, що викликана незацікавленістю самих членів таких рад та спричинена деякими нормативними недоліками, які потребують подальшого вдосконалення.
The purpose of the study is to determine the legal and organizational aspects of the participation of consultative and advisory bodies in the implementation of such forms of direct democracy as public expertise and public discussion. Consultative and advisory bodies are intended to represent and protect the interests of the public during decision-making by state authorities and local self-government bodies. The role of consultative and advisory bodies is especially important during the implementation of such forms of direct democracy as public expertise and public discussions. It is these two forms of participatory democracy that allow you to evaluate and submit your suggestions for decision-making at the stage of its design. Establishing the main shortcomings and determining the mechanisms for improving the participation of public councils during public discussions and public expertise will make it possible to use the above-mentioned forms of participatory democracy more effectively. It was established that the legislator empowered consultative and advisory bodies to organize and support the process of public discussions and direct public examination of the activities of the executive authority and public anti-corruption examination of normative legal acts, draft normative legal acts developed by the executive authority. It is public councils under state authorities and local self-government bodies that, with proper regulatory and organizational support and the activity of its members, will allow effective use of such forms of direct democracy as public expertise and public discussions. However, today the activity of public councils is quite low, which is caused by the lack of interest of the members of such councils and caused by some regulatory deficiencies that require further improvement.