Компроміс у цивільному судочинстві
Вантажиться...
Дата
2018
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Право України
Анотація
Процес конвергенції приватного і публічного права, який притаманний і цивільному судочинству, характеризується використанням договірних засобів та індивідуально-вольових засад між суб’єктами процесуальних відносин, що за своїми властивостями та змістом є формами компромісу. Водночас практична реалізація компромісних процедур ускладнюється відсутністю єдиного підходу до розуміння їх сутності та місця в цивільному судочинстві, що свідчить про наявність цілого комплексу нерозв’язаних проблем теоретико-методологічного і нормативно-прикладного характеру. Мета статті полягає в аналізі основних теоретичних і практичних проблем використання компромісу в цивільному судочинстві, характеристиці окремих форм компромісу. Основні результати проведеної роботи пов’язані з дослідженням структури, етапності, класифікації та форм компромісу у цивільному судочинстві. Визначені об’єктивні та суб’єктивні вимоги, що дають змогу використати правовий компроміс. Зазначається, що у цивільному судочинстві правовий компроміс існує у формі угоди та згоди; у цих формах він є результатом досягнутої згоди, однак може слугувати юридичною процедурою, до яких можна віднести претензію, медіацію (посередництво), розгляд справ третейським судом. Компроміс у цивільному судочинстві може виступати як: 1) добровільна угода між учасниками справи, яка дозволяється або не суперечить чинному законодавству, з метою досягнення ефективної та максимальної результативності щодо захисту їх порушених прав та обов’язків; 2) додатковий спосіб вирішення у цивільному судочинстві окремого процесуального питання або приватноправового конфлікту загалом; 3) модель поведінки учасників справи, яка балансує між їх суперництвом і співпрацею, та передбачає взаємні або однобічні поступки; 4) відносно самостійні правовідносини, що виникають при певних умовах у межах реалізації принципу диспозитивності цивільного судочинства. Враховуючи внутрішню схожість окремих форм компромісу в різних галузях процесуального права (суб’єкти, підстави, мета, сфера застосування), є підстави розглядати компроміс як міжгалузевий інститут.
The process of private and public law convergence, which is also inherent in the civil court procedure, is characterized by the use of contractual means and is based on individual will of the subjects of procedural relations, being the forms of compromise by their properties and essence. At the same time, practical implementation of the compromise procedures is complicated by the lack of a unified approach to the understanding of their essence and the place in the civil court procedure, and this indicates that there is a whole range of unresolved issues of theoretical, methodological and normative application nature. The purpose of the article is to analyze the main theoretical and practical challenges pertaining to the use of the compromise in civil proceedings, and to characterize some forms of the compromise. The main findings of the work made by the author are associated with the study of the structure, stages, classification and forms of the compromise in the civil court procedure. The author defines objective and subjective requirements which make the use of the legal compromise possible. It is noted that in the civil court procedure the legal compromise exists in the form of an agreement and consent; in these forms, it is the result of the consent reached, but may also serve as a legal procedure which may comprise claim, mediation and case consideration by the arbitration tribunal. The compromise in civil proceedings may be implemented as: 1) a voluntary agreement between participants to a case which is permitted or is not contrary to current law, with a view to achieving efficient and maximum outcome in the protection of their breached rights and obligations; 2) an additional means to generally resolve a separate procedural issue or a private law conflict in civil proceedings; 3) a model of behavior of participants to a case which balances between their opposition and cooperation and provides for mutual or unilateral acts; 4) relatively independent legal relations arising under certain conditions within the framework of the optionality principle of the civil court procedure. Given the internal similarity of certain forms of the compromise in various branches of procedural law (subjects, grounds, purpose, application scope), the compromise may be regarded as an interdisciplinary institute.
Опис
Васильєв С. В. Компроміс у цивільному судочинстві. Право України. 2018. – С. 237-248.