34 результатів
Результати пошуку
Зараз показуємо 1 - 10 з 34
Документ Психологічна підтримка сімей працівників МВС України: інноваційні методи, виклики та перспективи розвитку(Видавничий дім «Гельветика», 2025) Костюк А. В.; Гельбак А. М.; Мухіна Г. В.; Цумарєва Н. В.; Молчанова О. М.; Богучарова О. І.; Kostiuk A. V.; Helbak A. M.; Mukhina H. V.; Tsumarieva N. V.; Molchanova O. M.; Bohucharova O. I.Практикум «Психологічна підтримка сімей працівників МВС України: інноваційні методи, виклики та перспективи розвитку» спрямований на формування професійної компетентності фахівців у сфері психологічного супроводу родин поліцейських і працівників системи МВС. Матеріали практикуму містять сучасні підходи до організації підтримки, інноваційні методи психопрофілактики, зразки діагностичних інструментів, інтерактивні вправи та рекомендації для практичного використання. Видання стане корисним для психологів, викладачів, курсантів, соціальних працівників та керівників підрозділів, які реалізують завдання збереження психологічного благополуччя особового складу і членів їхніх сімей. The workshop «Psychological Support for Families of Employees of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine: Innovative Methods, Challenges and Development Prospects» is aimed at developing professional competence of specialists in the field of psychological support for families of police officers and employees of the Ministry of Internal Affairs system. The workshop materials contain modern approaches to organizing support, innovative methods of psychoprophylaxis, samples of diagnostic tools, interactive exercises and recommendations for practical use. The publication will be useful for psychologists, teachers, cadets, social workers and heads of units who implement the task of maintaining the psychological well-being of personnel and their family members.Документ Актуалізація вивчення проблеми патернальної (ба՜тьківської) депривації в умовах російсько-української війни у психологічній науці(European Conference, 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.Одним із ключових чинників формування особистості є батьківський вплив, адже батьки є першими джерелами досвіду, підтримки, захисту, навчання й виховання дитини. Саме через батьків відбувається соціалізація, розвиток емоційної сфери, когнітивних навичок, передача моделей поведінки, культури та цінностей. Відсутність батьків або їх недостатня участь у житті дитини призводить до батьківської депривації. Патернальна депривація — це відсутність позитивного емоційного, фізичного чи соціального контакту з батьком, що негативно впливає на психоемоційний та соціальний розвиток дитини. Актуальність проблеми особливо зростає в умовах війни, коли кількість неповних сімей збільшується, а батьки стають фізично чи психологічно недоступними через службу в армії, загибель, поранення, міграцію чи економічну зайнятість. У сучасних умовах особливе значення має ситуація «невизначеної втрати» — коли батько зник безвісти, або став психологічно недоступним через травму, інвалідність чи ПТСР. Поширені й випадки вимушеної фізичної відсутності батька внаслідок бойових дій, евакуації чи працевлаштування за кордоном. Усе це призводить до зменшення батьківської участі у житті дитини та впливає на її емоційний стан, формування довіри до світу, поведінкові стратегії та самооцінку. Parental influence is one of the key factors in personality formation, as parents are the first sources of experience, support, protection, education and upbringing of a child. It is through parents that socialization, development of the emotional sphere, cognitive skills, and transmission of behavioral patterns, culture, and values take place. The absence of parents or their insufficient involvement in the child's life leads to parental deprivation. Paternal deprivation is the lack of positive emotional, physical or social contact with the father, which negatively affects the child's psycho-emotional and social development. The urgency of the problem is especially growing in times of war, when the number of single-parent families increases and fathers become physically or psychologically unavailable due to military service, death, injury, migration, or economic employment. In today's context, the situation of “indefinite loss” is of particular importance - when a father goes missing or becomes psychologically unavailable due to injury, disability or PTSD. There are also cases of forced physical absence of a father as a result of hostilities, evacuation or employment abroad. All of this leads to a decrease in parental involvement in the child's life and affects the child's emotional state, trust in the world, behavioral strategies, and self-esteem.Документ Психологічні механізми формування та подолання гендерно зумовленого насильства: інтеграція соціально-психологічного та юридико-психологічного підходів у системі превенції(Львівський університет бізнесу та права, 2024) Гельбак А. М.; Цумарєва Н. В.; Умрихіна І. О.; Кіблик Д. В.; Дронік Д. С.; Gelbak A. M.; Tsumarieva N. V.; Umrykhina I. O.; Kiblyk D. V.; Dronik D. S.У статті здійснено комплексний аналіз природи гендерно зумовленого насильства як багатовимірного соціально-психологічного феномена, що формується під впливом когнітивних, емоційних та поведінкових механізмів. Розкрито роль моральної дезактивації, гендерних стереотипів, деформацій емпатії та дисфункцій саморегуляції у підтриманні насильницьких моделей поведінки. Окрему увагу приділено феноменам циклічності насильства та вивченої безпорадності як чинникам, що зумовлюють його повторюваність і ускладнюють вихід постраждалих із травматичних стосунків. Обґрунтовано доцільність переходу від суто каральної парадигми реагування до інтегрованої превентивно-відновлювальної моделі, заснованої на міжсекторальній взаємодії. Запропонована модель передбачає поєднання правових санкцій (обмежувальних приписів, пробаційних програм, адміністративної та кримінальної відповідальності) з обов’язковою психологічною корекцією кривдників, спрямованою на трансформацію їхніх когнітивних установок і формування навичок ненасильницької комунікації. Наголошено на необхідності впровадження травма-інформованого підходу в діяльність правоохоронних органів і соціальних служб, особливо в умовах підвищеної соціальної напруги. Зроблено висновок, що синергія юридико-психологічних та соціально-психологічних інструментів створює підґрунтя для зниження рецидивності, підвищення ефективності превенції та відновлення безпеки в сімейному середовищі. The article provides a comprehensive analysis of the nature of gender-based violence as a multidimensional socio-psychological phenomenon that is formed under the influence of cognitive, emotional and behavioral mechanisms. The role of moral deactivation, gender stereotypes, deformations of empathy and dysfunctions of self-regulation in maintaining violent behavior patterns is revealed. Special attention is paid to the phenomena of cyclicity of violence and learned helplessness as factors that determine its recurrence and complicate the exit of victims from traumatic relationships. The feasibility of transitioning from a purely punitive paradigm of response to an integrated preventive and restorative model based on intersectoral interaction is substantiated. The proposed model involves a combination of legal sanctions (restrictive orders, probation programs, administrative and criminal liability) with mandatory psychological correction of offenders, aimed at transforming their cognitive attitudes and developing non-violent communication skills. The need to implement a trauma-informed approach in the activities of law enforcement agencies and social services is emphasized, especially in conditions of increased social tension. It is concluded that the synergy of legal-psychological and socio-psychological tools creates the basis for reducing recidivism, increasing the effectiveness of prevention and restoring safety in the family environment.Документ Мізогінія в домашньому та гендерно зумовленому насильстві: соціально-когнітивні спотворення, емоційні реакції та поведінкові патерни в сучасних сім’ях(ГО «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2026) Цумарєва Н. В.; Белла Л. О.; Tsumarieva N. V.; Bella L. A.Предметом пропонованої статті обрано мізогінні настановлення як один із тих латентних, проте надзвичайно дієвих детермінантів домашнього ґендерно зумовленого насильства, що досі залишаються,і це принципово,найменш артикульованими у вітчизняному науковому обігу. Актуальність теми підтверджується статистично. Зважаючи на ратифікацію Стамбульської кон-венції та внесення змін до національного законодавства, кількість звернень до правоохоронних органів з приводу домашнього насильства не зменшується. Беручи до уваги офіційні дані за 2023 рік, було зафіксовано понад 291 тис. таких заяв, що на 20% перевищує показники попереднього року. Повномасштабне вторгнення суттєво вплинуло на соціальну ситуацію в країні. Адже підвищений рівень стресу, втрати, вимушеного переміщення та економічної нестабільності в державі посилили вразливість багатьох родин. При цьому, проблема домашнього насильства нерідко відходить на другий план як у професійних обговореннях, так і в публічному просторі, що ускладнює своєчасні реагування та профілактику. В мехаж цього дослідження увагу зосереджено на аналізі мізогонії як фактору, який впливає на формування спотворених уявлень про гендерні ролі та міжособистісні відносини. Зневажливі установки щодо жінок, здатні закріплювати у свідомості кривдника виправдання агресивної поведінки, підтримуючи повторюваність насильницьких практик і відтворення відповідних моделей взаємодії. До них належать: переконаність у «натуральному праві» чоловіка контролювати партнерку;перекладання провини на потерпілу, котрій приписують «провокативну» поведінку;нарешті –леґітимізація фізичної сили під прикриттям нібито «виховних» інтенцій. Методологічне підґрунтя дослідження становить теоретичний аналіз фахової літератури (як вітчизняної, так і зарубіжної), зведення й інтерпретація статистичних масивів правоохоронних інституцій та міжнародних моніторингових платформ, а також –якісне опрацювання матеріалів корекційних програм для осіб, котрі вчиняють насильницькі дії. Аналіз засвідчив (і цей висновок вважаємо принципово значущим): мізогінні когнітивні схеми не існують відірвано від емоцій.Ревнощі, пароксизмальний гнів, потяг до домінування –усе це зчіплюється з раціо-налізаторськими стратегіями та послідовним звинуваченням жертви, утворюючи ригідний цикл, який сам себе підживлює й відтворює. Окремий фокус роботи –вплив воєнного стану на поведінкові патерни у сім'ях, де насильницькіпрояви реєструвалися ще задовго до вторгнення.Прикладна цінність одержаних результатів визначається їхньою адресованістю фахівцям соціальної сфери, психологам-практикам і правоохоронцям –насамперед у площині вдоско-налення корекційно-інтервенційних програм та розбудови результативнішої підтримки постраждалих. Щодо наукової новизни –вона полягає у спробі виокремити мізогінні когнітивні спотворення як самодостатній об'єкт дослідницької рефлексії стосовно домашнього насильства й зробити це з урахуванням саме воєнних реалій сучасної України, що й відмежовує цю розвідку від попередніх. The subject of the proposed article is misogynistic attitudes as one of those latent, but extremely effective determinants of domestic gender-based violence that still remain, and this is fundamentally, the least articulated in domestic scientific circulation. The relevance of the topic is confirmed statistically. Given the ratification of the Istanbul Convention and amendments to national legislation, the number of appeals to law enforcement agencies regarding domestic violence does not decrease. Taking into account official data for 2023, more than 291 thousand such applications were recorded, which is 20% higher than the previous year. The full-scale invasion significantly affected the social situation in the country. After all, the increased level of stress, loss, forced displacement and economic instability in the state increased the vulnerability of many families. At the same time, the problem of domestic violence often recedes into the background both in professional discussions and in the public sphere, which complicates timely responses and prevention. In the framework of this study, attention is focused on the analysis of misogyny as a factor that influences the formation of distorted ideas about gender roles and interpersonal relationships. Derogatory attitudes towards women are capable of consolidating in the mind of the perpetrator justifications for aggressive behavior, supporting the repetition of violent practices and the reproduction of corresponding interaction models. These include: conviction in the "natural right" of a man to control his partner; shifting the blame to the victim, who is attributed with "provocative" behavior; finally, the legitimization of physical force under the guise of supposedly "educational" intentions. The methodological basis of the study is a theoretical analysis of professional literature (both domestic and foreign), a compilation and interpretation of statistical data from law enforcement institutions and international monitoring platforms, as well as a qualitative study of materials from correctional programs for persons who commit violent acts. The analysis showed (and we consider this conclusion to be fundamentally significant): misogynistic cognitive schemes do not exist in isolation from emotions. Jealousy, paroxysmal anger, a desire for dominance - all this is intertwined with rationalization strategies and consistent victim blaming, forming a rigid cycle that feeds and reproduces itself. A separate focus of the work is the impact of martial law on behavioral patterns in families, where violent manifestations were registered long before the invasion. The applied value of the obtained results is determined by their address to social sphere specialists, practicing psychologists and law enforcement officers - primarily in the field of improving correctional and intervention programs and developing more effective support for victims. As for the scientific novelty, it consists in an attempt to isolate misogynistic cognitive distortions as a self-sufficient object of research reflection on domestic violence and to do this taking into account the military realities of modern Ukraine, which distinguishes this investigation from previous ones.Документ Гендерні стереотипи як причина гендерно зумовленого насильства та шляхи їх подолання в умовах війни(Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.Гендерні стереотипи в сучасному суспільстві є потужними чинниками, що підтримують і виправдовують гендерно зумовлене насильство (ГЗН). В умовах російсько-української війни ці чинники посилюються: руйнування соціальних мереж, економічна вразливість, посилена мілітаризація суспільства й обмежений доступ до сервісів роблять жінок і дівчат більш вразливими до різних форм ГЗН. Під гендерними стереотипами розуміють узагальнені уявлення про «притаманні» чоловікам і жінкам риси, ролі й поведінку (наприклад: «чоловік – годувальник, жінка – хранителька домівки», «агресивність – чоловіча», «сором говорити про сексуальне насильство»). Такі стереотипи посилюють культурну нормалізацію насильства: вони зменшують осуд агресора (багато хто вважає побутову агресію «сімейною справою»), схиляють до мовчання, виправдовують покарання і контроль за «порушенням ролей». На міжособистісному рівні стереотипи дають підґрунтя для виправдання контролю, приниження й фізичного насильства; на інституційному – знижують чутливість поліції, медичних та соцслужб до потреб постраждалих. Коментарі й огляди досліджень підкреслюють, що стереотипи значною мірою визначають громадські уявлення про те, що можна вважати «серйозним» випадком насильства, а що – «нормою» (наприклад, недооцінка психологічного насильства). У воєнний час послуги підтримки (кризові центри, медичні, юридичні) часто недоступні; стигма і страх (особливо, якщо суспільство перекладає провину на жертву) примушують постраждалих мовчати. Це підсилює довготривалі наслідки – фізичні, психологічні та соціальні. Шляхами подолання гендерних стереотипів у воєнному контексті є: забечення доступу до правосуддя; упровадження гендерно-чутливої політики у відновленні та гуманітарній допомозі; підтримка ініціатив із змінювання гендерних норм; підсилення мережі спеціалізованих послуг; спеціалізована підготовка персоналу з акцентом на відсутність упереджень і розпізнавання впливу стереотипів; комунікаційні кампанії; підтримка ініціатив, що залучають чоловіків як співактивних учасників у зміні норм; інтеграція ґендерної освіти в навчальні заклади всіх рівнів; медіаграмотність; оганізація індивідуальної та групової робота з постраждалими і потенційними кривдниками; програми реабілітації для кривдників; підтримка економічної автономії жінок та навчання професіям, що знижують економічну залежність. Gender stereotypes in modern society are powerful factors that support and justify gender-based violence (GBV). In the context of the Russian-Ukrainian war, these factors are amplified: the destruction of social networks, economic vulnerability, increased militarization of society and limited access to services make women and girls more vulnerable to various forms of GBV. Gender stereotypes are understood as generalized ideas about the “inherent” traits, roles and behavior of men and women (for example: “man is the breadwinner, woman is the keeper of the home”, “aggressiveness is masculine”, “it is shameful to talk about sexual violence”). Such stereotypes reinforce the cultural normalization of violence: they reduce the condemnation of the aggressor (many people consider domestic aggression a “family matter”), incline to silence, justify punishment and control for “violation of roles”. At the interpersonal level, stereotypes provide a basis for justifying control, humiliation and physical violence; at the institutional level, they reduce the sensitivity of police, health and social services to the needs of victims. Commentaries and research reviews highlight that stereotypes largely determine public perceptions of what can be considered a “serious” case of violence and what is “the norm” (for example, underestimating psychological violence). In wartime, support services (crisis centers, medical, legal) are often unavailable; stigma and fear (especially if society shifts the blame to the victim) force victims to remain silent. This exacerbates the long-term consequences – physical, psychological and social. Ways to overcome gender stereotypes in the context of war include: ensuring access to justice; implementing gender-sensitive policies in reconstruction and humanitarian assistance; supporting initiatives to change gender norms; strengthening the network of specialized services; specialized staff training with an emphasis on the absence of prejudice and recognition of the impact of stereotypes; communication campaigns; support for initiatives that involve men as co-active participants in changing norms; integration of gender education into educational institutions at all levels; media literacy; organization of individual and group work with victims and potential perpetrators; rehabilitation programs for perpetrators; support for women's economic autonomy and training in professions that reduce economic dependence.Документ Роль емоційного інтелекту поліцейських у формуванні довіри населення до поліції в умовах війни(Центральноукраїнське видавництво, 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.У сучасних умовах повномасштабної війни поліція України є ключовим інститутом забезпечення правопорядку та підтримки громадян. Довіра населення до правоохоронців набуває стратегічного значення, адже визначає рівень співпраці та загальну безпеку. Важливим чинником формування цієї довіри є емоційний інтелект поліцейських, який забезпечує ефективну комунікацію, адекватне реагування та психологічну стійкість. Емоційний інтелект розуміється як здатність розпізнавати, розуміти й регулювати емоції власні та інших. У діяльності поліції він є ключовою компетентністю, що визначає успішність взаємодії з громадянами, здатність до деескалації конфліктів і поведінку в умовах стресу. Дослідження свідчать, що високий рівень емоційного інтелекту правоохоронців безпосередньо пов’язаний із підвищенням довіри до поліції, оскільки громадяни оцінюють не лише професійні дії, а й емоційний досвід взаємодії. В умовах війни особливо важливими є такі складові емоційного інтелекту: емоційна обізнаність, саморегуляція, емпатія, соціальна компетентність і стресостійкість. Вони дозволяють поліцейським ефективно взаємодіяти з людьми, які переживають втрати, травми чи вимушене переселення. Емоційний інтелект виступає також інструментом гуманітарної підтримки, формуючи позитивний образ поліції. Крім того, високий рівень емоційного інтелекту пов’язаний із нижчим ризиком професійного вигорання та кращою ефективністю в кризових ситуаціях. У воєнний період це особливо важливо, оскільки саме поліцейські часто першими контактують із громадянами. Отже, розвиток емоційного інтелекту є необхідною умовою підвищення довіри до поліції, ефективної комунікації, забезпечення безпеки та зміцнення соціальної єдності. Він має стати важливою складовою професійної підготовки працівників поліції України. In the current conditions of a full-scale war, the Ukrainian police are a key institution for maintaining law and order and supporting citizens. The public's trust in law enforcement officers is of strategic importance, as it determines the level of cooperation and overall security. An important factor in the formation of this trust is the emotional intelligence of police officers, which ensures effective communication, adequate response and psychological resilience. Emotional intelligence is understood as the ability to recognize, understand and regulate one's own and others' emotions. In police work, it is a key competence that determines the success of interaction with citizens, the ability to de-escalate conflicts and behavior under stress. Studies show that a high level of emotional intelligence of law enforcement officers is directly related to increased trust in the police, since citizens evaluate not only professional actions, but also the emotional experience of interaction. In war conditions, the following components of emotional intelligence are especially important: emotional awareness, self-regulation, empathy, social competence and stress resistance. They allow police officers to effectively interact with people experiencing loss, trauma, or forced displacement. Emotional intelligence also serves as a tool for humanitarian support, shaping a positive image of the police. In addition, a high level of emotional intelligence is associated with a lower risk of professional burnout and better effectiveness in crisis situations. This is especially important in wartime, since police officers are often the first to contact citizens. Therefore, the development of emotional intelligence is a necessary condition for increasing trust in the police, effective communication, ensuring security, and strengthening social unity. It should become an important component of the professional training of Ukrainian police officers.Документ Агресивна поведінка підлітків: соціальні норми, булінг та самооцінка(Видавнича група «Наукові перспективи», 2026) Вертель А. В.; Цумарєва Н. В.; Романовська Д. Д.; Vertel A. V.; Tsumarieva N. V.; Romanovska D. D.Стаття присвячена вивченню агресивної поведінки підлітків у взаємозвʼязку із соціальними нормами, явищем шкільного булінгу та процесами становлення самооцінки. Звернення до цієї теми продиктоване тим, що масштаби цькування серед українських школярів набувають тривожних показників – згідно з даними ЮНІСЕФ, 67% підлітків віком від 11 до 17 років мали досвід зіткнення з тією чи іншою формою булінгу. Ситуацію додатково ускладнює повномасштабний воєнний конфлікт, який відчутно позначається на психоемоційному стані молоді, підвищуючи загальний рівень тривоги, дратівливості та схильності до конфронтації. Мета роботи полягає у тому, щоб проаналізувати, яким чином самооцінка підлітка повʼязана з його схильністю до агресивних форм поведінки і яку роль у цьому відіграють соціальні норми, що регулюють взаємини в учнівському середовищі. Методологічною основою дослідження є теоретичний аналіз наукових джерел, узагальнення статистичних даних моніторингових досліджень, а також опрацювання результатів загальнонаціональних опитувань. У роботі показано, що агресія підлітків має складну, багатошарову природу. Серед чинників, що зумовлюють таку поведінку, можна виокремити кілька рівнів. Передусім це те, що стосується самої особистості підлітка: його вроджені темпераментальні риси, те, наскільки він навчився справлятися з власними емоціями, а також певні викривлення у сприйнятті ситуацій, коли, скажімо, нейтральний жест ровесника трактується як загроза. Водночас не менш вагомим є те, що відбувається на рівні групи – хто займає яке місце в негласній ієрархії класу, чия думка є авторитетною, на кого рівняються. Не варто ігнорувати і той контекст, у якому зараз дорослішає українська молодь: повномасштабна війна, постійне інформаційне перевантаження, агресивний медіапростір – усе це накладає свій відбиток на поведінку і стан підлітків. Принциповим спостереженням є те, що низька самооцінка ставить підлітка у подвійно вразливу позицію. Варто зазначити, що ці школярі перебувають у досить парадоксальній ситуації: з одного боку, вони часто самі зазнають кривди від ровесників, а з іншого – можуть виступати джерелом агресії стосовно інших, інтуїтивно шукаючи у цьому спосіб заглушити внутрішнє відчуття власної нікчемності. Фактично тут запускається процес, що працює за принципом зачарованого кола. Школяр, який сприймає себе як невдаху чи аутсайдера, схильний реагувати на оточення через конфлікт – це, власне, єдина доступна йому мова спілкування у ситуації, коли бракує внутрішнього ресурсу для іншої відповіді. Однокласники, зіткнувшись із такою поведінкою, природно починають дистанціюватися, а для самого підлітка ця дистанція стає черговим доказом власної непотрібності. Практика засвідчує, що припинити цю послідовність без зовнішнього професійного втручання або хоча б цілеспрямованої уваги з боку дорослих вдається рідко. Мова йде про створення профілактичних програм, тренінгових занять, спрямованих на розвиток емоційної компетентності, та про побудову індивідуальних стратегій супроводу для тих учнів, чия поведінка викликає занепокоєння. Наукова новизна дослідження повʼязана насамперед із тим, що в роботі зроблено спробу звести воєдино актуальні українські та закордонні дослідження підліткової агресії, врахувавши при цьому ті суспільні зміни та воєнні обставини, які визначають сьогоднішнє життя країни, і на цій основі запропонувати цілісне бачення того, через які механізми у підлітків закріплюються агресивні моделі поведінки.Документ Особливості використаня арттерапевтичної техніки спільного малюнку при роботі з військовослужбовцями, які проходять реабілітацію в клініці ментального здоровʼя(Центральноукраїнський державний університет, 2026) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.Війна в Україні спричиняє не лише матеріальні втрати, а й суттєво впливає на ментальне здоров’я населення. Особливо вразливими є військовослужбовці та особи, які стали свідками бойових дій, пережили полон чи насильство. Наслідком таких подій часто є психологічна травма та розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Учасники бойових дій можуть переживати гострі стресові реакції, проблеми з пам’яттю, концентрацією, негативні емоційні стани, відчуження, порушення сну, депресію та навіть суїцидальні думки. Часто вони не мають достатніх ресурсів для самостійного подолання цих станів, що зумовлює необхідність комплексної психологічної, психотерапевтичної та психіатричної допомоги. Віддалені наслідки ПТСР включають підвищену збудливість, тривожність, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами, труднощі соціальної адаптації та конфлікти в сім’ї. У зв’язку з цим актуальним є впровадження ефективних методів реабілітації. Одним із таких методів є арттерапія. У процесі роботи з військовослужбовцями було застосовано техніку спільного малювання на тему «Наша воля». Ця форма роботи не потребує спеціальних навичок і дозволяє учасникам невербально виражати емоції, що особливо важливо при труднощах вербалізації переживань. Результати показали, що арттерапія сприяє емоційному розвантаженню, відновленню внутрішніх ресурсів, формуванню відчуття підтримки та зміцненню ідентичності. Колективна творча діяльність активізує саморегуляцію, допомагає подолати апатію та сприяє психологічному відновленню. Отже, арттерапія є ефективним засобом психологічної допомоги військовослужбовцям і важливим компонентом їх реабілітації, що потребує подальшого розвитку та впровадження. The war in Ukraine causes not only material losses, but also significantly affects the mental health of the population. Particularly vulnerable are military personnel and individuals who witnessed hostilities, experienced captivity or violence. The consequence of such events is often psychological trauma and the development of post-traumatic stress disorder (PTSD). Participants in hostilities may experience acute stress reactions, problems with memory, concentration, negative emotional states, alienation, sleep disturbances, depression and even suicidal thoughts. Often they do not have sufficient resources to independently overcome these conditions, which necessitates the need for comprehensive psychological, psychotherapeutic and psychiatric care. The long-term consequences of PTSD include increased excitability, anxiety, psychosomatic disorders, substance abuse, difficulties with social adaptation and conflicts in the family. In this regard, the implementation of effective rehabilitation methods is relevant. One of these methods is art therapy. In the process of working with military personnel, the technique of joint drawing on the theme "Our Will" was used. This form of work does not require special skills and allows participants to express emotions non-verbally, which is especially important when it is difficult to verbalize experiences. The results showed that art therapy contributes to emotional relief, restoration of internal resources, formation of a sense of support and strengthening of identity. Collective creative activity activates self-regulation, helps overcome apathy and promotes psychological recovery. Thus, art therapy is an effective means of psychological assistance to military personnel and an important component of their rehabilitation, which requires further development and implementation.Документ Психологічні аспекти формування та профілактики ігрової, комп’ютерної, наркотичної залежностей у військовослужбовців та ветеранів війни(Львівський державний університет внутрішніх справ, 2026) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.Повномасштабна війна загострила проблеми ментального здоров’я військовослужбовців. Однією з них є вживання психоактивних речовин, особливо серед тих, хто перебуває на передовій. Тема залишається недостатньо висвітленою через стигматизацію, страх відповідальності та брак достовірних даних. Часто випадки залежності приховуються, не фіксуються офіційно або замовчуються, що ускладнює оцінку масштабів проблеми. Дослідники відзначають зростання кількості випадків залежностей серед військових і ветеранів. Найпоширенішим є зловживання алкоголем, далі — наркотичні речовини (опіоїди, стимулятори, канабіноїди, седативні засоби), часто у поєднанні. Особливо небезпечними є психостимулятори, які швидко формують залежність і негативно впливають на мозок. Вживання речовин здебільшого пов’язане не з навмисною девіацією, а з психологічною травмою, хронічним стресом, виснаженням і браком ефективних стратегій саморегуляції. До груп ризику належать військові передових підрозділів, мобілізовані без достатнього досвіду, особи з втратами, тривалою ізоляцією або попереднім досвідом вживання. Важливими чинниками є також слабка підтримка, низький рівень підготовки та сімейні труднощі. Багато військових уникають допомоги через сором, страх викриття або недоступність послуг, а також через організаційні бар’єри. В умовах бойових дій вживання психоактивних речовин часто виконує адаптивну функцію: зменшує біль, страх, сприяє витривалості. Після демобілізації воно пов’язане з труднощами адаптації до мирного життя та пережитими травмами. Формування залежностей визначається не лише травматичним досвідом, а й копінг-стратегіями. Профілактика має бути системною й включати діагностику, психоедукацію, психологічну підтримку, роботу з родинами, мотиваційне консультування, психотерапію та розвиток навичок подолання стресу. Наразі бракує комплексних програм, що потребує невідкладної уваги. Таким чином, проблема залежностей серед військових і ветеранів є актуальною та потребує глибшого вивчення і впровадження ефективних підходів профілактики й допомоги. Full-scale war has exacerbated the mental health problems of military personnel. One of them is the use of psychoactive substances, especially among those on the front lines. The topic remains under-reported due to stigma, fear of liability, and lack of reliable data. Often, cases of addiction are hidden, not officially recorded, or silenced, which makes it difficult to assess the scale of the problem. Researchers note an increase in the number of cases of addiction among military personnel and veterans. The most common is alcohol abuse, followed by narcotics (opioids, stimulants, cannabinoids, sedatives), often in combination. Psychostimulants are especially dangerous, which quickly form an addiction and negatively affect the brain. Substance use is mostly associated not with intentional deviation, but with psychological trauma, chronic stress, exhaustion, and the lack of effective self-regulation strategies. Risk groups include soldiers from front-line units, mobilized without sufficient experience, individuals with losses, prolonged isolation or previous experience of use. Important factors are also weak support, low level of training and family difficulties. Many soldiers avoid help due to shame, fear of exposure or unavailability of services, as well as organizational barriers. In combat conditions, the use of psychoactive substances often performs an adaptive function: it reduces pain, fear, promotes endurance. After demobilization, it is associated with difficulties in adapting to peaceful life and experienced trauma. The formation of addictions is determined not only by traumatic experiences, but also by coping strategies. Prevention should be systemic and include diagnostics, psychoeducation, psychological support, work with families, motivational counseling, psychotherapy and the development of stress coping skills. Currently, there is a lack of comprehensive programs, which requires urgent attention. Thus, the problem of addiction among military personnel and veterans is relevant and requires deeper study and implementation of effective prevention and assistance approaches.Документ Гендерно зумовлене насильство щодо жінок в умовах військових конфліктів: соціально‐психологічні механізми виникнення, наслідки для постраждалих та правові аспекти реагування(ФОП Король Ірина Володимирівна, 2024) Цумарєва Н. В.; Умрихіна І. О.; Кіблик Д. В.; Кіцул Ю. С.; Шишкарьова О. Г.; Tsumarieva N. V.; Umrykhina I. O.; Kiblyk D. V.; Kitsul Yu. S.; Shyshkareva O. H.Збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила безпрецедентне загострення проблеми захисту прав жінок у ситуації воєнного конфлікту. Війна трансформує соціальну структуру суспільства, руйнує механізми безпеки та посилює гендерну нерівність, що створює умови для поширення гендерно зумовленого насильства (ГЗН) щодо жінок. У сучасному конфліктному контексті ГЗН перестає бути лише кримінально караним діянням і набуває ознак системної тактики терору, інструменту залякування цивільного населення, засобу примусової міграції та елементу геноцидальних практик. Насильство щодо жінок використовується агресором як спосіб приниження гідності, руйнування ідентичності, деморалізації суспільства та підриву соціальної згуртованості. Метою статті є теоретичне обґрунтування соціально-психологічних механізмів виникнення гендерно зумовленого насильства щодо жінок в умовах військового конфлікту, систематизація його наслідків для постраждалих та аналіз ефективності правових інструментів реагування на національному і міжнародному рівнях. У статті здійснено комплексний аналіз сучасних наукових підходів до визначення поняття ГЗН, розкрито його відмінність від суміжних категорій – домашнього, сексуального насильства та насильства щодо жінок. Обґрунтовано, що в умовах війни ГЗН набуває специфічних соціально-психологічних механізмів, зокрема нормалізації агресії, мілітаризації маскулінності, фрустраційно-агресивних реакцій, травматизації та соціальної дезінтеграції. Доведено, що наслідки ГЗН мають багатовимірний характер і охоплюють психопатологічні (комплексний ПТСР, дисоціативні розлади, патологічне почуття провини), психосоматичні та репродуктивні порушення, соціально-комунікативну дезадаптацію, економічну маргіналізацію та міжпоколінну передачу травми. Окрему увагу приділено правовим аспектам реагування, зокрема проблемам кваліфікації сексуального насильства як воєнного злочину, формуванню доказової бази в умовах активних бойових дій та співвідношенню норм національного кримінального законодавства з положеннями міжнародного гуманітарного права. Підкреслено необхідність інтеграції юридичних і психологічних протоколів допомоги у межах моделі правосуддя перехідного періоду та створення комплексної системи реабілітації постраждалих. Зроблено висновок, що гендерно зумовлене насильство щодо жінок у воєнний період є формою тотальної віктимізації, яка потребує міждисциплінарного підходу, поєднання кримінально-правових механізмів притягнення винних до відповідальності та довгострокових програм психосоціального відновлення. The armed aggression of the Russian Federation against Ukraine has led to an unprecedented aggravation of the problem of protecting women's rights in a situation of military conflict. War transforms the social structure of society, destroys security mechanisms and increases gender inequality, which creates conditions for the spread of gender-based violence (GBV) against women. In the modern conflict context, GBV ceases to be only a criminally punishable act and acquires signs of a systematic tactic of terror, a tool for intimidating the civilian population, a means of forced migration and an element of genocidal practices. Violence against women is used by the aggressor as a way to humiliate dignity, destroy identity, demoralize society and undermine social cohesion. The aim of the article is to theoretically substantiate the socio-psychological mechanisms of the emergence of gender-based violence against women in conditions of military conflict, systematize its consequences for victims and analyze the effectiveness of legal instruments of response at the national and international levels. The article provides a comprehensive analysis of modern scientific approaches to defining the concept of GBV, revealing its difference from related categories – domestic, sexual violence and violence against women. It is substantiated that in war conditions GBV acquires specific socio-psychological mechanisms, in particular the normalization of aggression, militarization of masculinity, frustration-aggressive reactions, traumatization and social disintegration. It is proven that the consequences of GBV are multidimensional and include psychopathological (complex PTSD, dissociative disorders, pathological guilt), psychosomatic and reproductive disorders, social and communicative maladaptation, economic marginalization and intergenerational transmission of trauma. Special attention is paid to the legal aspects of the response, in particular the problems of qualifying sexual violence as a war crime, the formation of an evidentiary base in conditions of active hostilities and the correlation of the norms of national criminal legislation with the provisions of international humanitarian law. The need to integrate legal and psychological assistance protocols within the transitional justice model and the creation of a comprehensive system of rehabilitation of victims is emphasized. It is concluded that gender-based violence against women during wartime is a form of total victimization, which requires an interdisciplinary approach, a combination of criminal law mechanisms for bringing perpetrators to justice and long-term psychosocial recovery programs.