DSUIAIR
Вітаємо в репозитарії Донецького державного університету внутрішніх справ, який містить книги (монографії, підручники, навчальні посібники), наукові статті, звіти, автореферати дисертацій, дисертації, матеріали конференцій та періодичні видання ДонДУВС у вільному доступі.
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Функції обвинувачення
(ТОВ «505», 2013) Лоскутов Т. О.; Loskutov T. O.
У статті досліджено функції обвинувачення. Обґрунтовано, що держава через здійснення обвинувачення виконує своє функціональне призначення у сфері боротьби зі злочинністю.
In article charge functions are investigated. It is proved that the state through implementation of charge carries out the functional mission in the fight against crime sphere.
Кримінальне процесуальне регулювання строків забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів людини
(Ужгородський національний університет, 2015) Лоскутов Т. О.; Loskutov T. O.
Стаття присвячена дослідженню кримінального процесуального регулювання строків забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів людини. Аналізуються теоретичні уявлення та норми кримінального процесуального закону щодо гарантійного значення регламентації строків для забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини. Вказується на місце кримінальних процесуальних строків у предметі правового регулювання у кримінальному процесі.
Article is devoted to research of criminal procedural regulation of terms of ensuring realization of the rights, freedoms and legitimate interests of the person. Theoretical repose and standards of the criminal procedural law of rather guarantee value of a regulation of terms for ensuring the rights, freedoms and legitimate interests of the person are analyzed. It is specified a place of criminal procedural terms in a subject of legal regulation in criminal trial.
Перспективні напрями розвитку предмета регулювання кримінального процесуального права
(Підприємництво, господарство і право, 2016) Лоскутов Т. О.; Loskutov T. O.
У статті досліджуються перспективні напрями розвитку предмета регулювання кримінального про- цесуального права. Визначаються перспективи розвитку предмета кримінального процесуального регу- лювання в частині його головного елемента – прав, свобод і законних інтересів. Розглядається можливість виокремлення обов’язків як основного елемента предмета правового регулювання в кримінальному процесі.
In article the perspective directions of development of a subject of regulation of a criminal procedural law are investigated. Prospects of development of a subject of criminal procedural regulation regarding his main element – the rights, freedoms and legitimate interests are defined. The possibility of allocation of duties as basic element of a subject of legal regulation in criminal trial is considered.
Окремі заходи запобігання «вуличній злочинності» на місцевому рівні
(Гельветика, 2024) Потоцький М. М.; Pototskyi M. M.
У статті досліджено окремі заходи запобігання вуличній злочинності на місцевому рівні. Вказано, що під запобіганням злочинності слід розуміти дії (заходи), що здійснюються державою, органами місцевої влади, правоохоронними органами, окремими особами, які спрямовані на здійснення позитивного впливу на детермінант злочинності, створення несприятливих умов для вчинення кримінальних правопорушень. Зазначено, що поняття «вулична злочинність» можна розкрити як сукупність кримінальних правопорушень, вчинених на території, яка є частиною такого поняття як «громадське місце», до якої є вільний доступ осіб у будь-який час доби (наприклад: вулиця, парк, сквер, прибудинкова територія, зупинка громадського транспорту, вокзал тощо). Наголошено, що запровадження у діяльність Національної поліції кримінологічної карти-схеми у онлайн-форматі дозволить оперативно, відповідно до обстановки, орієнтувати наряди поліції на найбільш «уражені» ділянки вулиць та контролювати криміногенну ситуацію на вулиці в режимі реального часу. Така карта-схема має бути доступна для користування у територіальних підрозділах поліції та на планшетних пристроях автомобільних та піших патрулів. Акцентовано, що застосування вуличних відеокамер з штучним інтелектом (системи розпізнавання обличчя, зброї тощо) є ефективним інструментом у запобіганні вуличній злочинності, оскільки така система може працювати поза стороннім контролем, та потребуватиме втручання лише у разі виявлення конкретних об’єктів. Зазначено, що відмежування територій підприємств, установ, організацій, навчальних закладів від вуличного простору дозволить сконцентрувати сили запобігання злочинності виключно на одному об’єкті – вулиці та унеможливить розповсюдження вуличної злочинності на вказані території. Якісне освітлення вулиць, парків та скверів, прибудинкових територій є необхідним та першочерговим у запобіганні вуличній злочинності. Цим самим, у темну пору доби, буде забезпечено достатню оглядовість вулиць та прилеглих об’єктів задля того, щоб піші та автомобільні наряди поліції під час спостереження могли контролювати більші сектори.
The article is devoted to individual measures to prevent street crime at the local level. It is indicated that crime prevention should be understood as actions (measures) carried out by the state, local authorities, law enforcement agencies, and individuals, which are aimed at having a positive impact on the determinants of crime, creating unfavorable conditions for committing criminal offenses. It is noted that the concept of “street crime” can be defined as a set of criminal offenses committed on the territory that is part of such a concept as a “public place” to which people have free access at any time of the day (for example: street, park, square, residential area, public transport stop, train station, etc.). It was emphasized that the introduction of a criminological map-scheme in the online format into the activities of the National Police will make it possible to quickly, in accordance with the situation, orient the police teams to the most “afflicted” areas of the streets and monitor the criminogenic situation on the street in real time. Such a scheme map should be available for use in territorial police units and on tablet devices of car and foot patrols. It was emphasized that the use of street video cameras with artificial intelligence (facial recognition systems, weapons, etc.) is an effective tool in preventing street crime, since such a system can work outside of external control, and will require intervention only in case of detection of specific objects. It is noted that separating the territories of enterprises, institutions, organizations, and educational institutions from the street space will allow to concentrate the forces of crime prevention exclusively on one object – the street, and will make it impossible for street crime to spread to the specified territories. High-quality lighting of streets, parks and squares, residential areas is necessary and of primary importance in preventing street crime. In this way, during the dark time of the day, sufficient visibility of the streets and nearby objects will be ensured, so that police units on foot and in vehicles can control larger sectors during surveillance.
Просвітницько-профілактична діяльність поліції з навчання дітей безпечного керування велосипедом
(Юридика, 2025) Цуркаленко Ю. В.; Червінчук А. В.; Атаманенко Ю. Ю.; Полюхович М. М.; Tsurkalenko Yu. V.; Chervinchuk A. V.; Atamanenko Yu. Yu.; Poliukhovych М. М.
Науково-методичні рекомендації розглядають ключові питання нормативного регулювання участі дітей-велосипедистів у дорожньому русі, зокрема вікові обмеження, технічні вимоги до велосипедів і спорядження. У виданні подано детальний аналіз законодавчої бази, досвід європейських країн, а також результати емпіричного дослідження щодо правового забезпечення велосипедної мобільності дітей шкільного віку в Україні. Окрему увагу приділено методиці проведення занять поліцейськими з дітьми різних вікових категорій. Рекомендації можуть бути корисними для науковців, здобувачів вищої освіти, педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти, батьків школярів, поліцейських, а також представників громадських організацій, які опікуються питаннями без пеки велосипедистів.
Scientific and methodological recommendations consider key issues of regulatory regulation of the participation of children cyclists in road traffic, in particular age restrictions, technical requirements for bicycles and equipment. The publication presents a detailed analysis of the legislative framework, the experience of European countries, as well as the results of an empirical study on the legal support for bicycle mobility of school-age children in Ukraine. Special attention is paid to the methodology of conducting classes by police officers with children of different age categories. The recommendations may be useful for scientists, higher education students, pedagogical workers of secondary education institutions, parents of schoolchildren, police officers, as well as representatives of public organizations that deal with issues of cyclist safety.
Адміністративно-правовий статус Національної гвардії України
(Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025) Шлега Д. О.; Shleha D. O.
У дисертації наведено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягало в комплексному та правовому аналізі адміністративно-правового статусу Національної гвардії України та виокремленні на цій основі відповідних теоретичних новел і практичних рекомендацій щодо вдосконалення низки положень нормативно-правових актів.
Сформульовано адміністративно-правове розуміння місця Національної гвардії України в системі сектору безпеки та оборони держави як багатофункціонального безпекового суб’єкта, що поєднує елементи класичних правоохоронних функцій із військовими завданнями щодо захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, участі в гуманітарних місіях, бойових діях, антитерористичних, контрдиверсійних та стабілізаційних операціях. Це зумовлює подвійний функціональний характер Національної гвардії України, необхідність чіткого правового регулювання її компетенції та взаємодії з іншими органами сектору безпеки та оборони, а також визначає її як основний суб’єкт оперативного реагування в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Надано поняття завдань Національної гвардії України як довгострокових цілей її організації та діяльності, що формуються з урахуванням функціонального профілю, правової природи та особливостей взаємодії з іншими суб’єктами сектору безпеки і оборони та спрямовані на досягнення стратегічної мети – захист інтересів держави й громадянина від внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, публічної безпеки та порядку, територіальної цілісності й недоторканості України; функцій як сукупності напрямів і дій, за допомогою яких реалізуються завдання, що охоплюють не лише класичні правоохоронні компетенції, але й стратегічне управління, логістичне забезпечення, розвідувальну та інформаційну діяльність, розвиток інституційної спроможності та формування нових механізмів адаптації до умов трансформації національного та міжнародного безпекового середовища; принципів організації та діяльності Національної гвардії України як основних вихідних засад функціонування військового формування з правоохоронними функціями, що ґрунтуються на Конституції України, міжнародних договорах, законах та інших нормативно-правових актах і наукових доктринальних положеннях, адресуються всім військовослужбовцям і працівникам з виокремленням системоутворюючих ознак: захист прав і свобод людини, охорона громадської безпеки та порядку, взаємодія з іншими правоохоронними органами у сфері державної та прикордонної безпеки, протидія терористичним і злочинним формуванням.
Обґрунтовано, що адміністративно-правове регулювання діяльності Національної гвардії України формується системою норм адміністративного, військового, кримінального та конституційного права, а Закон України «Про Національну гвардію України» залишається фрагментарним і концептуально незавершеним, оскільки, виконуючи базову регуляторну функцію, не охоплює вичерпно нові виклики воєнного стану, що виявляється у відсутності чітких положень щодо застосування сили, меж повноважень з обмеження прав і свобод громадян, а також невизначеності ролі такого військового формування з правоохоронними функціями у забезпеченні правопорядку в тилу та прифронтових територіях.
The dissertation provides a theoretical generalization and solution to the scientific task, which consisted in a comprehensive and legal analysis of the administrative and legal status of the National Guard of Ukraine and the identification on this basis of relevant theoretical novelties and practical recommendations for improving a number of provisions of regulatory legal acts.
An administrative and legal understanding of the place of the National Guard of Ukraine in the system of the security and defense sector of the state as a multifunctional security entity has been formulated, combining elements of classical law enforcement functions with military tasks to protect state sovereignty, territorial integrity, participation in humanitarian missions, combat operations, anti-terrorist, counter-sabotage and stabilization operations. This determines the dual functional nature of the Guard, the need for clear legal regulation of its competence and interaction with other security sector bodies, and also defines it as the main element of operational response in conditions of war or a state of emergency.
The concept of the tasks of the National Guard of Ukraine as long-term goals of its organization and activities, which are formed taking into account the functional profile, legal nature and features of interaction with other entities of the security and defense sector and are aimed at achieving the strategic goal - protecting the interests of the state and citizens from internal and external threats by ensuring the protection of human rights and freedoms, public security and order, territorial integrity and inviolability of Ukraine, is provided; functions as a set of directions and actions through which tasks are implemented, covering not only classical law enforcement competencies, but also strategic management, logistical support, intelligence and information activities, development of institutional capacity and formation of new mechanisms for adapting to the conditions of transformation of the national and international security environment; the principles of organization and activity of the National Guard of Ukraine as the main starting points for the functioning of a military formation with law enforcement functions, based on the Constitution of Ukraine, international treaties, laws and other regulatory legal acts and scientific doctrinal provisions, are addressed to all military personnel and employees with the identification of system-forming features: protection of human rights and freedoms, protection of public safety and order, interaction with other law enforcement agencies in the field of state and border security, counteraction to terrorist and criminal formations.
It is substantiated that the administrative and legal regulation of the activities of the National Guard of Ukraine is formed by a system of norms of administrative, military, criminal and constitutional law, and the Law of Ukraine "On the National Guard of Ukraine" remains fragmentary and conceptually incomplete, since, while performing the basic regulatory function, it does not comprehensively cover the new challenges of martial law, which is manifested in the absence of clear provisions on the use of force, the limits of authority to restrict the rights and freedoms of citizens, as well as the uncertainty of the role of such a military formation with law enforcement functions in ensuring law and order in the rear and front-line territories.
Медіація у кримінальному процесі України як інструмент відновного правосуддя
(Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025) Петренко А. С.; Petrenko A. S.
У дисертаційному дослідженні здійснено комплексне дослідження медіації як інструменту відновного правосуддя у кримінальному процесі України на доктринальному рівні. Розроблено авторську концепцію правового регулювання кримінальної медіації. У роботі обґрунтовано необхідність імплементації відповідних в українське процесуальне законодавство з урахуванням міжнародного досвіду на прикладі обраних країн (Нідерландів, Німеччини, Канади та США), а також сучасних викликів.
У дисертаційному досліджені проаналізовано доктринальні підходи до визначення поняття «відновне правосуддя» та сформульоване авторське визначення відповідного поняття. Розкрито гносеологічні засади відновного правосуддя, яке фокусується не на відплаті, а на діалозі та відшкодуванні завданої шкоди, а також на ресоціалізації особи, яка вчинила правопорушення. Здійснено узагальнення основних наукових позицій щодо цілей, принципів та змісту кримінальної медіації як добровільної процедури врегулювання конфлікту між потерпілим і правопорушником за участю нейтрального посередника. Автор класифікував підходи вітчизняних та іноземних дослідників, виокремивши ключові категорії, застосовані для формулювання поняття «медіація» та на підставі аналізу цього явища сформулював власне визначення.
Дисертаційне дослідження розглядає соціальні передумови розвитку інституту медіації, зокрема: зростаючий суспільний запит на гуманізацію кримінального процесу; зменшення пенітенціарного навантаження; зростання ролі прав людини у кримінальному судочинстві. Зроблено висновок про необхідність подальшого інституційного розвитку медіації на доктринальному рівні як складової правової модернізації кримінального процесу.
Для вирішення цих проблем вперше в українській правовій науці запропоновано системну модель розвитку кримінальної медіації, яка поєднує законодавчий, освітній, інституційний, євроінтеграційний та постконфліктний вектори. Визначено правову природу кримінальної медіації та відмежовано її від інших процесуальних форм примирення. Автором роботи розкрито сутність участі медіатора як окремого суб’єкта кримінального провадження, наголошено на пов’язаних із цим проблемах та запропоновані комплексні законодавчі зміни щодо їхнього усунення. У досліджені здобувачем обґрунтовано необхідність внесення низки змін до вітчизняного законодавства, зокрема, КПК України, КК «України», Закону України «Про медіацію», Закону України «Про пробацію», Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Особливу увагу приділено питанням конфіденційності медіації, захисту прав потерпілих, моніторингу виконання угод про примирення, а також процедурам тимчасового звільнення обвинуваченого від відбування покарання з метою проведення медіації. На основі аналізу законодавства, судової практики, звітів міжнародних організацій та емпіричних досліджень сформульовано авторські законодавчі пропозиції, які представлено у Додатку 3 у вигляді комплексного проекту змін до законодавства. Відповідні зміни обґрунтовані на підставі наявних сьогодні проблем та оформлені окремим правовим актом «Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів щодо розвитку кримінальної медіації та відновних програм», який містить цілісну структуру, а всі зміни узгоджені між собою з метою уникнення правової колізії.
The dissertation study conducts comprehensive research of mediation as an instrument of restorative justice in the criminal procedure of Ukraine at the doctrinal level. The author's own concept of legal regulation of criminal mediation is developed. The work substantiates the need to implement the relevant provisions in Ukrainian procedural legislation, taking into account international experience on the example of selected countries (the Netherlands, Germany, Canada and the United States), as well as current challenges.
The dissertation analyzes the doctrinal approaches to the definition of “restorative justice” and formulates the author's own definition of the relevant concept. The author reveals the epistemological foundations of restorative justice, which focuses not on retribution, but on dialogue and compensation for harm, as well as on the resocialization of the person who committed the offense. The author summarizes the main scientific positions on the objectives, principles and content of criminal mediation as a voluntary procedure for resolving a conflict between a victim and an offender with the participation of a neutral mediator. The author classifies the approaches of domestic and foreign researchers, identifying the key categories used to define the concept of “mediation” and, based on the analysis of this phenomenon, formulates his own definition.
The dissertation examines the social prerequisites for the development of the mediation institute, in particular: the growing public demand for the humanization of the criminal process; reduction of the penitentiary burden; and the growing role of human rights in criminal proceedings. The author concludes that there is a need for further institutional development of mediation at the doctrinal level as a component of the legal modernization of criminal procedure.
To address these problems, for the first time in Ukrainian legal science, a systemic model of the development of criminal mediation has been proposed, which combines legislative, educational, institutional, European integration and post-conflict vectors. The legal nature of criminal mediation has been determined and it has been distinguished from other procedural forms of reconciliation. The author of the work has revealed the essence of the participation of the mediator as a separate subject of criminal proceedings, highlighted the problems associated with this and proposed comprehensive legislative changes to eliminate them. In the research, the applicant substantiated the need to make a number of changes to domestic legislation, in particular, the Code of Criminal Procedure of Ukraine, the Criminal Code of Ukraine, the Law of Ukraine “On Mediation”, the Law of Ukraine “On Probation”, the Law of Ukraine “On Free Legal Aid”. Special attention is paid to the issues of confidentiality of mediation, protection of the rights of victims, monitoring the implementation of reconciliation agreements, as well as the procedures for temporary release of the accused from serving a sentence for the purpose of mediation. Based on the analysis of legislation, judicial practice, reports of international organizations and empirical research, the author's legislative proposals have been formulated, which are presented in Appendix 3 in the form of a comprehensive draft of amendments to the legislation. The relevant changes are justified on the basis of the current problems and are formalized in a separate legal act "Draft Law of Ukraine "On Amendments to the Criminal Procedure Code of Ukraine, the Criminal Code of Ukraine and Other Legislative Acts on the Development of Criminal Mediation and Restorative Programs", which contains a holistic structure, and all changes are coordinated with each other in order to avoid legal conflict.
Обмеження та порушення права на свободу під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій
(Підприємництво, господарство і право, 2020) Лоскутов Т. О.; Loskutov T. O.
Стаття присвячується дослідженню питання щодо обмеження і порушення права на свободу під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій. Аналізуються положення кримінального процесуального законодавства та практика кримінального провадження щодо обмеження права на свободу під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій. Підкреслюється, що використання примусу є властивим процесу проведення слідчих (розшукових) дій, а це вже може призводити до обмеження прав людини, зокрема порушення права особи на свободу. Відзначається, що у ході здійснення огляду, обшуку та пред’явлення особи для впізнання може обмежуватися свобода особи, яка не має кримінального процесуального статусу, зокрема, конкретних процесуальних прав і свобод для захисту від кримінального переслідування (обвинувачення). Виокремлюються формальний та змістовий підходи до визначення порушення права на свободу у перебігу здійснення деяких слідчих (розшукових) дій. Формальний підхід виявляється у тому, що момент фактичного обмеження свободи особи, її фізичного пересування ототожнюється із кримінальним процесуальним затриманням, яке часто у практичній діяльності жодним чином не оформлюється. Змістовий (сутнісний) підхід щодо порушення права на свободу ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, на визначених цим Судом критеріїв. Наголошується, що у разі користування сутнісним підходом до визначення порушення права на свободу особи під час проведення огляду, обшуку та пред’явлення особи для впізнання, то не завжди можна однозначно констатувати, що вказане право є неправомірно обмеженим органами кримінального судочинства. Підсумовується, що серед критеріїв порушення права особи на свободу у перебігу слідчих (розшукових) дій визначальне місце посідає такий критерій, як «наслідки». Зазначається, що коли наслідком здійснення слідчих (розшукових) дій є викриття особи, яка не має закріплених у законодавстві конкретних прав та свобод для свого захисту, навіть незначне обмежен- ня свободи потрібно визнавати порушенням права людини на свободу. Визначаються перспективи подальших розвідок стосовно обмеження і порушення права на свободу під час здійснення процесуальних дій.
The article is devoted to the study of the issue of restriction and violation of the right to liberty during certain investigative (search) actions. The provisions of the criminal procedural legislation and the practice of criminal proceedings concerning the restriction of the right to liberty during the conduct of certain investigative (search) actions are analyzed. It is emphasized that the use of coercion is inherent in the process of conducting investigative (search) actions, and this can already lead to restrictions on human rights, in particular the violation of a person’s right to liberty. It is noted that during the inspection, search and presentation of a person for identification, the freedom of a person who does not have a criminal procedural status, in particular, specific procedural rights and freedoms to protect against criminal prosecution (prosecution) may be restricted. There are formal and substantive approaches to determining the violation of the right to liberty in the course of some investigative (investigative) actions. The formal approach is manifested in the fact that the moment of actual restriction of a person’s freedom, his physical movement of a person is identified with criminal procedural detention, which is often not formalized in any way in practice. A substantive (substantive) approach to the violation of the right to liberty is based on the case law of the European Court of Human Rights, in particular, on the criteria set by this Court. It is emphasized that in the case of using an essential approach to determining the violation of the right to liberty of a person during the search, search and presentation of a person for identification, it is not always clear that this right is illegally restricted by criminal justice. It is concluded that among the criteria for violation of a person’s right to liberty in the course of investigative (investigative) actions, such a criterion as “consequences” occupies a decisive place. It is noted that when the consequence of investigative (search) actions is to expose a person who does not have specific rights and freedoms enshrined in law for his protection, even a minor restriction of liberty should be recognized as a violation of the human right to liberty. Prospects for further investigation into the restriction and violation of the right to liberty in the course of proceedings are determined.
Відповідність окремих норм кримінального процесуального кодексу України європейським стандартам забезпечення прав людини
(Підприємництво, господарство і право, 2019) Лоскутов Т. О.; Loskutov T. O.
Стаття присвячується дослідженню відповідності окремих норм Кримінального процесуального кодексу України вимогам європейських стандартів забезпечення прав людини. У процесі постановки проблеми підкреслюється, що невідповідність норм Кримінального процесуального кодексу України вимогам міжнародних і європейських стандартів забезпечення прав людини може зумовлювати неправомірне обмеження та порушення прав учасників кримінального судочинства. На підставі аналізу останніх досліджень та публікацій наголошується, що змістом досліджень науковців не були охоплені всі проблемні кримінальні процесуальні норми, котрі не узгоджуються з європейськими стандартами забезпечення прав людини. Їх наявність у Кримінальному процесуальному законі України не сприяє реалізації прав людини у перебігу досудового та судового провадження. У ході дослідження розглядається співвідношення деяких кримінальних процесуальних норм і положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини. Зазначається, що не відповідає вимогам європейських стандартів забезпечення прав людини положення ст. 211, 492 Кримінального процесуального кодексу України, що уможливлюють затримання неповнолітньої особи без судового рішення аж до шістдесяти годин. Вказується, що не узгоджуються з положеннями європейських стандартів захисту прав людини зміст ст. 197, 492 Кримінального процесуального кодексу України, що передбачають можливість продовження строку досудового тримання під вартою неповнолітнього аж до дванадцяти місяців. Зазначається, що прикладом неузгодженості норм кримінального процесуального закону та європейських стандартів забезпечення прав є положення ч. 1 ст. 351 Кримінального процесуального кодексу України, що уповноважують прокурора (сторону обвинувачення) першим у суді допитувати обвинуваченого – основного представника сторони захисту. Визначається, що законодавчою нормою, котра неповною мірою відповідає європейським стандартам забезпечення прав людини щодо визначення терміну «житло», є положення ч. 2 ст. 233 Кримінального процесуального кодексу України. Використання у цій нормі словосполучення «яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи» звужує поняття «житло», а тому і зменшує гарантії права особи на недоторканість житла. Під час дослідження пропонуються нормативні зміни стосовно приведення у відповідність положень кримінального процесуального закону до вимог європейських стандартів забезпечення прав людини.
The article is devoted to investigating the compatibility of certain norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine with the requirements of the European standards of human rights. In the process of raising the problem, it is emphasized that the non-compliance with the norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine with the requirements of international and European human rights standards may lead to the unlawful restriction and violation of the rights of participants in criminal proceedings. Analyzing recent research and publications, it has been pointed out that the content of research has not covered all problematic criminal procedural rules that do not conform to European human rights standards. Their presence in the Criminal Procedure Code of Ukraine does not contribute to the realization of human rights in the course of pre-trial and judicial proceedings. The study examines the ratio of some criminal procedural rules and provisions of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms to the case law of the European Court of Human Rights. It is noted that the provisions of Art. 211, 492 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, allowing detention of a minor without a court decision up to sixty hours. It is stated that the content of Art. 197, 492 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which provide for the possibility of extending the term of pre-trial detention of a minor up to twelve months. It is noted that an example of the inconsistency of the rules of criminal procedure law and European standards of rights is the provision of Part 1 of Art. 351 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, authorizing the prosecutor (the prosecution party) to be the first in court to interrogate the accused - the main representative of the defense party. It is determined that a legislative provision that does not fully comply with European human rights standards for the definition of the term «housing» is the provision of Part 2 of Art. 233 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The use of the phrase «permanently or temporarily owned by a person» in this provision narrows the concept of «housing» and therefore reduces the guarantees of a person's right to privacy. The study proposes regulatory changes to align the provisions of criminal procedural law with the requirements of European human rights standards.
Засада захисту правової довіри у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану
(Ужгородський національний університет, 2024) Лоскутов Т. О.; Loskutov T. O.
Стаття присвячується дослідженню засади захисту правової довіри у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану. Під час постановки проблеми зазначається, що стан кримінального та кримінального процесуального законодавства, а також практика його реалізації в умовах воєнного стану має бути стабільними, однаковими, прогнозованими та ефективними. У ході розкриття стану опрацювання відповідної проблематики відмічається, роботи вчених торкались деяких складових засади захисту правової довіри у кримінальному провадженні, проте вказана засада під час воєнного стану комплексно не досліджувалася у процесуальній доктрині. У перебігу викладу основного матеріалу підкреслюється, що при інтенсивному нормотворчому процесі щодо «удосконалення» змісту КПК стосовно регулювання кримінального провадження в період воєнного стану неможна взагалі вести мову про стабільність та прогнозованість кримінальних процесуальних приписів, правову визначеність та забезпечення прав і свобод людини у кримінальному процесі, а відтак - про захист правової довіри у царині кримінального судочинства під час воєнного стану. Акцентується увага на тому, що про ігнорування засади захисту правової довіри у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану свідчить існування правової регламентації не завжди адекватного процесуальним повноваженням суб’єктів кримінального процесу захисту від порушення прав і свобод людини. Визначається, що неузгодженість приписів Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України в частині правового регулювання окремих прав і свобод в умовах воєнного стану обумовлює наявність правової невизначеності кримінального процесуального законодавства, що негативно позначається на правовому становищі особи у сфері кримінального процесу. Підсумовується, що проблемність забезпечення засади захисту правової довіри у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану відображається у дефектному правовому регулюванні прийняття судом рішення всупереч волі обвинуваченого щодо проведення дистанційного судового розгляду, при якому обвинувачений знаходиться поза межами приміщення суду.
The article is devoted to the study of the principles of protection of legal trust in criminal proceedings under martial law. When posing the problem, it is noted that the state of criminal and criminal procedural legislation, as well as the practice of its implementation in the conditions of martial law, should be stable, uniform, predictable and effective. In the course of revealing the state of development of the corresponding issues, it is noted that the works of scientists touched on some components of the principle of protection of legal trust in criminal proceedings, however, the specified principle during martial law was not comprehensively investigated in the procedural doctrine. In the course of the presentation of the main material, it is emphasized that with the intensive rule-making process regarding the «improvement» of the content of the Criminal Procedure Code in relation to the regulation of criminal proceedings in the period of martial law, it is impossible to talk at all about the stability and predictability of criminal procedural prescriptions, legal certainty and the provision of human rights and freedoms in the criminal process, and therefore - about the protection of legal trust in the field of criminal justice during martial law. Attention is drawn to the fact that the existence of legal regulations that are not always adequate to the procedural powers of the subjects of the criminal process to protect against violations of human rights and freedoms indicates the disregard of the principle of protection of legal trust in criminal proceedings under martial law. It is determined that the inconsistency of the provisions of the Constitution of Ukraine and the Criminal Procedure Code of Ukraine in terms of the legal regulation of certain rights and freedoms in the conditions of martial law causes the presence of legal uncertainty in criminal procedural legislation, which negatively affects the legal position of a person in the field of criminal proceedings. It is concluded that the difficulty of ensuring the principle of legal trust protection in criminal proceedings under martial law is reflected in the defective legal regulation of the court’s decision-making against the will of the accused regarding remote trial, in which the accused is outside the court premises.