Репозитарій ДонДУВС

Перегляд за Автор "Tsumarieva N. V."

Зараз показуємо 1 - 20 з 36

Агресивна поведінка підлітків: соціальні норми, булінг та самооцінка
(Видавнича група «Наукові перспективи», 2026) Вертель А. В.; Цумарєва Н. В.; Романовська Д. Д.; Vertel A. V.; Tsumarieva N. V.; Romanovska D. D.
Стаття присвячена вивченню агресивної поведінки підлітків у взаємозвʼязку із соціальними нормами, явищем шкільного булінгу та процесами становлення самооцінки. Звернення до цієї теми продиктоване тим, що масштаби цькування серед українських школярів набувають тривожних показників – згідно з даними ЮНІСЕФ, 67% підлітків віком від 11 до 17 років мали досвід зіткнення з тією чи іншою формою булінгу. Ситуацію додатково ускладнює повномасштабний воєнний конфлікт, який відчутно позначається на психоемоційному стані молоді, підвищуючи загальний рівень тривоги, дратівливості та схильності до конфронтації. Мета роботи полягає у тому, щоб проаналізувати, яким чином самооцінка підлітка повʼязана з його схильністю до агресивних форм поведінки і яку роль у цьому відіграють соціальні норми, що регулюють взаємини в учнівському середовищі. Методологічною основою дослідження є теоретичний аналіз наукових джерел, узагальнення статистичних даних моніторингових досліджень, а також опрацювання результатів загальнонаціональних опитувань. У роботі показано, що агресія підлітків має складну, багатошарову природу. Серед чинників, що зумовлюють таку поведінку, можна виокремити кілька рівнів. Передусім це те, що стосується самої особистості підлітка: його вроджені темпераментальні риси, те, наскільки він навчився справлятися з власними емоціями, а також певні викривлення у сприйнятті ситуацій, коли, скажімо, нейтральний жест ровесника трактується як загроза. Водночас не менш вагомим є те, що відбувається на рівні групи – хто займає яке місце в негласній ієрархії класу, чия думка є авторитетною, на кого рівняються. Не варто ігнорувати і той контекст, у якому зараз дорослішає українська молодь: повномасштабна війна, постійне інформаційне перевантаження, агресивний медіапростір – усе це накладає свій відбиток на поведінку і стан підлітків. Принциповим спостереженням є те, що низька самооцінка ставить підлітка у подвійно вразливу позицію. Варто зазначити, що ці школярі перебувають у досить парадоксальній ситуації: з одного боку, вони часто самі зазнають кривди від ровесників, а з іншого – можуть виступати джерелом агресії стосовно інших, інтуїтивно шукаючи у цьому спосіб заглушити внутрішнє відчуття власної нікчемності. Фактично тут запускається процес, що працює за принципом зачарованого кола. Школяр, який сприймає себе як невдаху чи аутсайдера, схильний реагувати на оточення через конфлікт – це, власне, єдина доступна йому мова спілкування у ситуації, коли бракує внутрішнього ресурсу для іншої відповіді. Однокласники, зіткнувшись із такою поведінкою, природно починають дистанціюватися, а для самого підлітка ця дистанція стає черговим доказом власної непотрібності. Практика засвідчує, що припинити цю послідовність без зовнішнього професійного втручання або хоча б цілеспрямованої уваги з боку дорослих вдається рідко. Мова йде про створення профілактичних програм, тренінгових занять, спрямованих на розвиток емоційної компетентності, та про побудову індивідуальних стратегій супроводу для тих учнів, чия поведінка викликає занепокоєння. Наукова новизна дослідження повʼязана насамперед із тим, що в роботі зроблено спробу звести воєдино актуальні українські та закордонні дослідження підліткової агресії, врахувавши при цьому ті суспільні зміни та воєнні обставини, які визначають сьогоднішнє життя країни, і на цій основі запропонувати цілісне бачення того, через які механізми у підлітків закріплюються агресивні моделі поведінки.
Актуалізація вивчення проблеми патернальної (ба՜тьківської) депривації в умовах російсько-української війни у психологічній науці
(European Conference, 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Одним із ключових чинників формування особистості є батьківський вплив, адже батьки є першими джерелами досвіду, підтримки, захисту, навчання й виховання дитини. Саме через батьків відбувається соціалізація, розвиток емоційної сфери, когнітивних навичок, передача моделей поведінки, культури та цінностей. Відсутність батьків або їх недостатня участь у житті дитини призводить до батьківської депривації. Патернальна депривація — це відсутність позитивного емоційного, фізичного чи соціального контакту з батьком, що негативно впливає на психоемоційний та соціальний розвиток дитини. Актуальність проблеми особливо зростає в умовах війни, коли кількість неповних сімей збільшується, а батьки стають фізично чи психологічно недоступними через службу в армії, загибель, поранення, міграцію чи економічну зайнятість. У сучасних умовах особливе значення має ситуація «невизначеної втрати» — коли батько зник безвісти, або став психологічно недоступним через травму, інвалідність чи ПТСР. Поширені й випадки вимушеної фізичної відсутності батька внаслідок бойових дій, евакуації чи працевлаштування за кордоном. Усе це призводить до зменшення батьківської участі у житті дитини та впливає на її емоційний стан, формування довіри до світу, поведінкові стратегії та самооцінку. Parental influence is one of the key factors in personality formation, as parents are the first sources of experience, support, protection, education and upbringing of a child. It is through parents that socialization, development of the emotional sphere, cognitive skills, and transmission of behavioral patterns, culture, and values take place. The absence of parents or their insufficient involvement in the child's life leads to parental deprivation. Paternal deprivation is the lack of positive emotional, physical or social contact with the father, which negatively affects the child's psycho-emotional and social development. The urgency of the problem is especially growing in times of war, when the number of single-parent families increases and fathers become physically or psychologically unavailable due to military service, death, injury, migration, or economic employment. In today's context, the situation of “indefinite loss” is of particular importance - when a father goes missing or becomes psychologically unavailable due to injury, disability or PTSD. There are also cases of forced physical absence of a father as a result of hostilities, evacuation or employment abroad. All of this leads to a decrease in parental involvement in the child's life and affects the child's emotional state, trust in the world, behavioral strategies, and self-esteem.
Анна Фрейд і становлення дитячого психоаналізу в умовах воєнних та соціальних потрясінь
(Донецький державний університет внутрішніх справ, 2026) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Актуальність звернення до наукової спадщини Анна Фрейд зумовлена необхідністю осмислення психологічних механізмів реагування дитини на екстремальні умови — війну, соціальні потрясіння та вимушене переміщення. Досвід ХХ століття, у якому формувався дитячий психоаналіз, демонструє тісний зв’язок між воєнними подіями та розвитком теорій дитячої психіки, що набуває особливого значення в умовах сучасної війни. Анна Фрейд (1895–1982) є засновницею дитячого психоаналізу як окремого напряму. На відміну від класичного підходу Зиґмунд Фрейд, орієнтованого на дорослих, вона зосередилася на розвитку дитячого «Его», його захисних механізмах і здатності до адаптації в складних соціальних умовах. Її діяльність також має важливий соціально-науковий вимір: вона відстояла автономність дитячого психоаналізу та заклала основи міждисциплінарного підходу, що поєднує психологію, педагогіку й соціальну роботу. Формування наукових поглядів Анни Фрейд відбувалося в умовах масштабних історичних потрясінь — Першої та Другої світових воєн, міжвоєнної нестабільності та еміграції до Великої Британії у 1938 році. Саме в цей період вона отримала можливість безпосередньо досліджувати вплив війни на дітей, які втратили дім, батьків і відчуття безпеки. Особливого значення набули її дослідження у співпраці з Дороті Берлінгем в Хемпстедських військових яслах. Було доведено, що ключовим фактором психічного благополуччя дитини є не сама війна, а розрив емоційних зв’язків із близькими дорослими. Це положення стало підґрунтям для розвитку теорія прив’язаності та сучасної дитячої психотерапії. У 1947 році Анна Фрейд заснувала Центр Анни Фройд — провідний осередок лікування, навчання і досліджень у сфері дитячого розвитку. Вона системно описала механізми психологічного захисту дитячого «Его», розглядаючи їх як адаптивні реакції на стрес і травму. У контексті війни такі механізми, як заперечення, регресія та ідентифікація з агресором, допомагають дитині тимчасово зберегти психічну рівновагу. Загалом, наукова спадщина Анни Фрейд демонструє, що воєнні потрясіння є не лише джерелом травматизації, а й стимулом розвитку психологічної науки. Її ідеї залишаються актуальними для сучасної України, де проблема психологічної підтримки дітей у воєнних умовах потребує науково обґрунтованих і гуманістично орієнтованих підходів. The relevance of addressing the scientific heritage of Anna Freud is due to the need to understand the psychological mechanisms of a child's response to extreme conditions - war, social upheavals and forced displacement. The experience of the 20th century, in which child psychoanalysis was formed, demonstrates a close connection between military events and the development of theories of the child psyche, which is of particular importance in the context of modern war. Anna Freud (1895–1982) is the founder of child psychoanalysis as a separate direction. In contrast to the classical approach of Sigmund Freud, focused on adults, she focused on the development of the child's "Ego", its defense mechanisms and ability to adapt in difficult social conditions. Her work also has an important social-scientific dimension: she defended the autonomy of child psychoanalysis and laid the foundations of an interdisciplinary approach combining psychology, pedagogy and social work. The formation of Anna Freud's scientific views took place in the context of large-scale historical upheavals - the First and Second World Wars, interwar instability and emigration to Great Britain in 1938. It was during this period that she had the opportunity to directly investigate the impact of war on children who had lost their homes, parents and a sense of security. Of particular importance was her research in collaboration with Dorothy Burlingham at the Hampstead Military Nursery. It was proven that the key factor in a child's mental well-being is not the war itself, but the rupture of emotional ties with close adults. This position became the basis for the development of attachment theory and modern child psychotherapy. In 1947, Anna Freud founded the Anna Freud Center - a leading center for treatment, training and research in the field of child development. She systematically described the mechanisms of psychological defense of the child's "Ego", considering them as adaptive reactions to stress and trauma. In the context of war, mechanisms such as denial, regression, and identification with the aggressor help the child temporarily maintain mental balance. In general, Anna Freud's scientific legacy demonstrates that war shocks are not only a source of traumatization, but also a stimulus for the development of psychological science. Her ideas remain relevant for modern Ukraine, where the problem of psychological support for children in wartime requires scientifically sound and humanistically oriented approaches.
Арттерапія з дітьми з інтелектуальними порушеннями легкого ступеня
(ФОП Назаренко Т. В., 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
У статті досліджується застосування арттерапії в роботі з дітьми, які мають легкий ступінь інтелектуальних порушень. Теоретичними основами корекції та розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями є принцип соціальної детермінації розвитку, опора на можливості, що формуються у взаємодії з дорослим, принцип компенсаторних механізмів, поступового переходу до внутрішніх, узагальнених форм мислення, розвиток можливий через стимуляцію збережених функцій і перебудову нейронних зв’язків, теорія сенсорної інтеграції, створення безпечного простору, розвиток соціальних навичок, комунікації та саморегуляції. Мультисенсорний та мультимодальний підходи в арттерапії дітей з інтелектуальними порушеннями легкого типу є ефективним при поєднанні візуальних, аудіальних, тактильних, рухових стимулів, впливу різних видів творчої діяльності на розвиток мозку, образотворчого мистецтва, музики, руху, казки та гри. В статті проаналізовано ефективність образотворчого мистецтва, пісочної терапії, роботи з мандалами, музичної терапії, казкотерапії та евритмії. Визначено, що арттерапія є ефективним інструментом психологічної корекції та розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями легкого ступеня. Арттерапія поєднує творчу діяльність із розвитком когнітивних, емоційних, соціальних та моторних функцій. У статті досліджено сучасні підходи до застосування арттерапії з огляду на їх ефективність у корекційно-розвивальній роботі з дітьми, які мають інтелектуальні порушення. Представлено рекомендації щодо організації занять із застосуванням арттерапії з дітьми з інтелектуальними порушеннями легкого ступеня, включаючи тривалість, регулярність та поєднання різних технік. Висновки засвідчують, що системне використання арттерапії сприяє розвитку мислення, самовираженню, емоційній саморегуляції та соціалізації дітей, а також підвищує ефективність корекційної роботи як у приватній практиці, в умовах навчального закладу, так і в спеціальних освітніх середовищах, в інклюзивно-ресурсних центрах. Підтверджено ефективність мультисенсорного підходу в арттерапії для дітей з легкими інтелектуальними порушеннями. Використання поєднання малювання, музики, руху та казкотерапії сприяє зниженню невротичності, налагодженню міжособистісних зв’язків, підвищує мотивацію та позитивно впливає на самооцінку дітей з легким ступенем інтелектуальних порушень. The article explores the use of art therapy in working with children with mild intellectual disabilities. The theoretical foundations of the correction and development of children with intellectual disabilities are the principle of social determination of development, reliance on the opportunities that are formed in interaction with an adult, the principle of compensatory mechanisms, a gradual transition to internal, generalized forms of thinking, development is possible through stimulation of preserved functions and restructuring of neural connections, the theory of sensory integration, the creation of a safe space, the development of social skills, communication and self-regulation. Multisensory and multimodal approaches in art therapy for children with mild intellectual disabilities are effective when combining visual, auditory, tactile, motor stimuli, the influence of various types of creative activity on brain development, fine arts, music, movement, fairy tales and games. The article analyzes the effectiveness of visual arts, sand therapy, mandala work, music therapy, fairy tale therapy and eurythmy. It is determined that art therapy is an effective tool for psychological correction and development of children with mild intellectual disabilities. Art therapy combines creative activity with the development of cognitive, emotional, social and motor functions. The article examines modern approaches to the use of art therapy in view of their effectiveness in correctional and developmental work with children with intellectual disabilities. Recommendations are presented for organizing classes using art therapy with children with mild intellectual disabilities, including duration, regularity and combination of various techniques. The findings show that the systematic use of art therapy contributes to the development of thinking, self-expression, emotional self-regulation and socialization of children, and also increases the effectiveness of correctional work both in private practice, in educational institutions, and in special educational environments, in inclusive resource centers. The effectiveness of the multisensory approach in art therapy for children with mild intellectual disabilities has been confirmed. The use of a combination of drawing, music, movement and fairy tale therapy helps reduce neuroticism, establish interpersonal relationships, increase motivation and positively affect the self-esteem of children with mild intellectual disabilities.
Вплив гендерних стереотипів на професійну діяльність жінки
(Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025) Цумарєва Н. В.; Крицька І. С.; Tsumarieva N. V.; Krytska I. S.
Протягом історії жінки прагнули до рівності, зокрема у праві на освіту, майно та голос. Гендерні стереотипи формують уявлення про ролі, які мають займати різні гендери, впливаючи на поведінку та зовнішність людей у суспільстві. Ці стереотипи, як норми, змушують індивідів підкорятися соціальному тиску, прагнучи отримати схвалення. Науковці, такі як Ю. Алексеєва та Т. Виноградова, зазначають, що гендерні стереотипи є культурними нормами, які впливають на поведінку. Близько 20% жінок стикаються з гендерною дискримінацією під час працевлаштування. В Україні до 2017 року існував список професій, заборонених для жінок, що включав важкі роботи та небезпечні умови праці, такі як машиністки або пожежниці. Дослідження показують, що зарплатні очікування жінок на 10–30% нижчі, ніж у чоловіків. Зниження самооцінки під час декрету також впливає на готовність жінок працювати за меншу плату. Навіть на лідерських посадах жінки відчувають більший тиск і перебувають на них коротше, ніж чоловіки. В умовах війни українські органи влади повинні активізувати роботу щодо забезпечення рівних можливостей. Важливо впроваджувати принципи рівності, фокусуючись на професійних навичках, використовувати гендерно-чутливу комунікацію та підтримувати нетрадиційні гендерні ролі. Викорінення упереджень і забезпечення рівної оплати праці є критично важливими. Таким чином, попри законодавчий прогрес, соціальний тиск та усталені упередження продовжують впливати на самореалізацію жінок. Державна підтримка та громадські ініціативи є необхідними для трансформації професійного середовища та захисту прав жінок. Подолання гендерної асиметрії можливе лише через фокус на професійних навичках і рівну оплату праці. Throughout history, women have strived for equality, including the right to education, property, and voice. Gender stereotypes shape perceptions of the roles that different genders should play, influencing people’s behavior and appearance in society. These stereotypes, as norms, force individuals to submit to social pressure in an effort to gain approval. Scholars such as Yu. Alekseeva and T. Vinogradova note that gender stereotypes are cultural norms that influence behavior. About 20% of women face gender discrimination in employment. In Ukraine, until 2017, there was a list of professions prohibited for women, which included heavy work and dangerous working conditions, such as machinists or firefighters. Studies show that women’s salary expectations are 10–30% lower than men’s. Lower self-esteem during maternity leave also affects women’s willingness to work for less. Even in leadership positions, women experience greater pressure and hold them for shorter periods than men. In the context of war, Ukrainian authorities must step up their efforts to ensure equal opportunities. It is important to implement the principles of equality, focusing on professional skills, use gender-sensitive communication, and support non-traditional gender roles. Eradicating prejudices and ensuring equal pay are critically important. Thus, despite legislative progress, social pressure and entrenched prejudices continue to affect women’s self-realization. State support and public initiatives are necessary to transform the professional environment and protect women’s rights. Overcoming gender asymmetry is possible only through a focus on professional skills and equal pay.
Гендерна компетентність психологів при роботі з постраждалими від домашнього та гендерно зумовленого насильства
(ДонДУВС, 2024) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
У статті розглядається актуальна проблема зростання рівня домашнього та гендерно зумовленого насильства в Україні, жертвами якого переважно стають жінки. Проаналізовано соціальні, психологічні, правові й економічні аспекти насильства, а також його негативні наслідки для психічного і фізичного здоров’я постраждалих. Основну увагу приділено ролі психолога у подоланні наслідків травматичного досвіду та важливості формування гендерної компетентності фахівців. Окреслено ключові компоненти гендерної компетентності, зокрема визнання гендерних стереотипів, здатність працювати з травмою, повага до прав клієнтів та постійне професійне зростання. Автори підкреслюють необхідність інтеграції гендерно-чутливого підходу в підготовку майбутніх психологів і підтримку цієї компетентності на державному рівні задля ефективної допомоги постраждалим і досягнення гендерної рівності в суспільстві. The article deals with the urgent problem of the growing level of domestic and gender-based violence in Ukraine, the victims of which are mostly women. The social, psychological, legal and economic aspects of violence, as well as its negative consequences for the mental and physical health of victims are analyzed. The main attention is paid to the role of the psychologist in overcoming the consequences of traumatic experience and the importance of forming the gender competence of specialists. The key components of gender competence are outlined, including the recognition of gender stereotypes, the ability to work with trauma, respect for the rights of clients, and continuous professional development. The authors emphasize the need to integrate a gender-sensitive approach into the training of future psychologists and to support this competence at the state level in order to effectively assist victims and achieve gender equality in society.
Гендерний вимір соціальних конфліктів: інтеграція соціологічного та соціально-психологічного підходів
(Львівський університет бізнесу та права, 2024) Гельбак А. М.; Мухіна Г. В.; Ніколенко К. В.; Цумарєва Н. В.; Бикова О. І.; Gelbak A. M.; Mukhina G. V.; Nikolenko K. V.; Tsumarieva N. V.; Bykova O. I.
У статті розглядається наукова проблема визначення ролі гендерного чинника у виникненні та розгортанні соціальних конфліктів. Сучасний етап розвитку конфліктології вимагає відмови від концепту «гендерної нейтральності», оскільки будь-яке соціальне протистояння асиметрично зачіпає інтереси різних гендерних груп. Актуальність дослідження посилюється динамічними змінами в українському суспільстві, зумовленими повномасштабною війною, що призводить до радикальної трансформації традиційних рольових моделей. Методологічною основою роботи є інтегративний підхід, що синтезує здобутки соціології та соціальної психології. Соціологічний рівень аналізу спирається на концепцію «гендерного порядку» Р. Коннелл, яка дозволяє ідентифікувати структурні джерела конфліктності у владних ієрархіях. Соціально-психологічний рівень базується на теорії соціальних ролей Е. Іглі, що розкриває мікромеханізми конфлікту через призму рольового дисонансу та стереотипізації. У ході дослідження доведено, що гендерний вимір соціального конфлікту проявляється як багаторівневе явище. На макрорівні конфлікт детермінований нерівним розподілом ресурсів та патріархатними структурами. На мікрорівні він живиться суб'єктивним сприйняттям ідентичностей та порушенням нормативних очікувань. Особливу увагу приділено аналізу сучасного українського контексту, де війна виступає каталізатором нових конфліктних форм: мілітаризації маскулінності, кризи традиційного розподілу домашніх обов’язків та легітимізації жіночого лідерства у мілітарній сфері. Обґрунтовано, що лише синтетичне поєднання структурного та суб’єктивного аналізу дозволяє виявити латентні причини ескалації напруги в транзитних суспільствах. Результати дослідження можуть бути використані для розробки гендерно чутливих стратегій медіації та соціальної стабілізації в постконфліктний період. The article considers the scientific problem of determining the role of the gender factor in the emergence and development of social conflicts. The current stage of development of conflictology requires the rejection of the concept of "gender neutrality", since any social confrontation asymmetrically affects the interests of different gender groups. The relevance of the study is enhanced by the dynamic changes in Ukrainian society, caused by a full-scale war, which leads to a radical transformation of traditional role models. The methodological basis of the work is an integrative approach that synthesizes the achievements of sociology and social psychology. The sociological level of analysis is based on the concept of "gender order" by R. Connell, which allows identifying structural sources of conflict in power hierarchies. The socio-psychological level is based on the theory of social roles by E. Eagle, which reveals the micromechanisms of conflict through the prism of role dissonance and stereotyping. The study proves that the gender dimension of social conflict manifests itself as a multilevel phenomenon. At the macro level, conflict is determined by the unequal distribution of resources and patriarchal structures. At the micro level, it is fueled by the subjective perception of identities and the violation of normative expectations. Particular attention is paid to the analysis of the modern Ukrainian context, where war acts as a catalyst for new conflict forms: the militarization of masculinity, the crisis of the traditional division of domestic responsibilities, and the legitimization of female leadership in the military sphere. It is substantiated that only a synthetic combination of structural and subjective analysis allows us to identify the latent causes of the escalation of tension in transitional societies. The results of the study can be used to develop gender-sensitive strategies for mediation and social stabilization in the post-conflict period.
Гендерно зумовлене насильство щодо жінок в умовах військових конфліктів: соціально‐психологічні механізми виникнення, наслідки для постраждалих та правові аспекти реагування
(ФОП Король Ірина Володимирівна, 2024) Цумарєва Н. В.; Умрихіна І. О.; Кіблик Д. В.; Кіцул Ю. С.; Шишкарьова О. Г.; Tsumarieva N. V.; Umrykhina I. O.; Kiblyk D. V.; Kitsul Yu. S.; Shyshkareva O. H.
Збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила безпрецедентне загострення проблеми захисту прав жінок у ситуації воєнного конфлікту. Війна трансформує соціальну структуру суспільства, руйнує механізми безпеки та посилює гендерну нерівність, що створює умови для поширення гендерно зумовленого насильства (ГЗН) щодо жінок. У сучасному конфліктному контексті ГЗН перестає бути лише кримінально караним діянням і набуває ознак системної тактики терору, інструменту залякування цивільного населення, засобу примусової міграції та елементу геноцидальних практик. Насильство щодо жінок використовується агресором як спосіб приниження гідності, руйнування ідентичності, деморалізації суспільства та підриву соціальної згуртованості. Метою статті є теоретичне обґрунтування соціально-психологічних механізмів виникнення гендерно зумовленого насильства щодо жінок в умовах військового конфлікту, систематизація його наслідків для постраждалих та аналіз ефективності правових інструментів реагування на національному і міжнародному рівнях. У статті здійснено комплексний аналіз сучасних наукових підходів до визначення поняття ГЗН, розкрито його відмінність від суміжних категорій – домашнього, сексуального насильства та насильства щодо жінок. Обґрунтовано, що в умовах війни ГЗН набуває специфічних соціально-психологічних механізмів, зокрема нормалізації агресії, мілітаризації маскулінності, фрустраційно-агресивних реакцій, травматизації та соціальної дезінтеграції. Доведено, що наслідки ГЗН мають багатовимірний характер і охоплюють психопатологічні (комплексний ПТСР, дисоціативні розлади, патологічне почуття провини), психосоматичні та репродуктивні порушення, соціально-комунікативну дезадаптацію, економічну маргіналізацію та міжпоколінну передачу травми. Окрему увагу приділено правовим аспектам реагування, зокрема проблемам кваліфікації сексуального насильства як воєнного злочину, формуванню доказової бази в умовах активних бойових дій та співвідношенню норм національного кримінального законодавства з положеннями міжнародного гуманітарного права. Підкреслено необхідність інтеграції юридичних і психологічних протоколів допомоги у межах моделі правосуддя перехідного періоду та створення комплексної системи реабілітації постраждалих. Зроблено висновок, що гендерно зумовлене насильство щодо жінок у воєнний період є формою тотальної віктимізації, яка потребує міждисциплінарного підходу, поєднання кримінально-правових механізмів притягнення винних до відповідальності та довгострокових програм психосоціального відновлення. The armed aggression of the Russian Federation against Ukraine has led to an unprecedented aggravation of the problem of protecting women's rights in a situation of military conflict. War transforms the social structure of society, destroys security mechanisms and increases gender inequality, which creates conditions for the spread of gender-based violence (GBV) against women. In the modern conflict context, GBV ceases to be only a criminally punishable act and acquires signs of a systematic tactic of terror, a tool for intimidating the civilian population, a means of forced migration and an element of genocidal practices. Violence against women is used by the aggressor as a way to humiliate dignity, destroy identity, demoralize society and undermine social cohesion. The aim of the article is to theoretically substantiate the socio-psychological mechanisms of the emergence of gender-based violence against women in conditions of military conflict, systematize its consequences for victims and analyze the effectiveness of legal instruments of response at the national and international levels. The article provides a comprehensive analysis of modern scientific approaches to defining the concept of GBV, revealing its difference from related categories – domestic, sexual violence and violence against women. It is substantiated that in war conditions GBV acquires specific socio-psychological mechanisms, in particular the normalization of aggression, militarization of masculinity, frustration-aggressive reactions, traumatization and social disintegration. It is proven that the consequences of GBV are multidimensional and include psychopathological (complex PTSD, dissociative disorders, pathological guilt), psychosomatic and reproductive disorders, social and communicative maladaptation, economic marginalization and intergenerational transmission of trauma. Special attention is paid to the legal aspects of the response, in particular the problems of qualifying sexual violence as a war crime, the formation of an evidentiary base in conditions of active hostilities and the correlation of the norms of national criminal legislation with the provisions of international humanitarian law. The need to integrate legal and psychological assistance protocols within the transitional justice model and the creation of a comprehensive system of rehabilitation of victims is emphasized. It is concluded that gender-based violence against women during wartime is a form of total victimization, which requires an interdisciplinary approach, a combination of criminal law mechanisms for bringing perpetrators to justice and long-term psychosocial recovery programs.
Гендерні стереотипи як причина гендерно зумовленого насильства та шляхи їх подолання в умовах війни
(Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Гендерні стереотипи в сучасному суспільстві є потужними чинниками, що підтримують і виправдовують гендерно зумовлене насильство (ГЗН). В умовах російсько-української війни ці чинники посилюються: руйнування соціальних мереж, економічна вразливість, посилена мілітаризація суспільства й обмежений доступ до сервісів роблять жінок і дівчат більш вразливими до різних форм ГЗН. Під гендерними стереотипами розуміють узагальнені уявлення про «притаманні» чоловікам і жінкам риси, ролі й поведінку (наприклад: «чоловік – годувальник, жінка – хранителька домівки», «агресивність – чоловіча», «сором говорити про сексуальне насильство»). Такі стереотипи посилюють культурну нормалізацію насильства: вони зменшують осуд агресора (багато хто вважає побутову агресію «сімейною справою»), схиляють до мовчання, виправдовують покарання і контроль за «порушенням ролей». На міжособистісному рівні стереотипи дають підґрунтя для виправдання контролю, приниження й фізичного насильства; на інституційному – знижують чутливість поліції, медичних та соцслужб до потреб постраждалих. Коментарі й огляди досліджень підкреслюють, що стереотипи значною мірою визначають громадські уявлення про те, що можна вважати «серйозним» випадком насильства, а що – «нормою» (наприклад, недооцінка психологічного насильства). У воєнний час послуги підтримки (кризові центри, медичні, юридичні) часто недоступні; стигма і страх (особливо, якщо суспільство перекладає провину на жертву) примушують постраждалих мовчати. Це підсилює довготривалі наслідки – фізичні, психологічні та соціальні. Шляхами подолання гендерних стереотипів у воєнному контексті є: забечення доступу до правосуддя; упровадження гендерно-чутливої політики у відновленні та гуманітарній допомозі; підтримка ініціатив із змінювання гендерних норм; підсилення мережі спеціалізованих послуг; спеціалізована підготовка персоналу з акцентом на відсутність упереджень і розпізнавання впливу стереотипів; комунікаційні кампанії; підтримка ініціатив, що залучають чоловіків як співактивних учасників у зміні норм; інтеграція ґендерної освіти в навчальні заклади всіх рівнів; медіаграмотність; оганізація індивідуальної та групової робота з постраждалими і потенційними кривдниками; програми реабілітації для кривдників; підтримка економічної автономії жінок та навчання професіям, що знижують економічну залежність. Gender stereotypes in modern society are powerful factors that support and justify gender-based violence (GBV). In the context of the Russian-Ukrainian war, these factors are amplified: the destruction of social networks, economic vulnerability, increased militarization of society and limited access to services make women and girls more vulnerable to various forms of GBV. Gender stereotypes are understood as generalized ideas about the “inherent” traits, roles and behavior of men and women (for example: “man is the breadwinner, woman is the keeper of the home”, “aggressiveness is masculine”, “it is shameful to talk about sexual violence”). Such stereotypes reinforce the cultural normalization of violence: they reduce the condemnation of the aggressor (many people consider domestic aggression a “family matter”), incline to silence, justify punishment and control for “violation of roles”. At the interpersonal level, stereotypes provide a basis for justifying control, humiliation and physical violence; at the institutional level, they reduce the sensitivity of police, health and social services to the needs of victims. Commentaries and research reviews highlight that stereotypes largely determine public perceptions of what can be considered a “serious” case of violence and what is “the norm” (for example, underestimating psychological violence). In wartime, support services (crisis centers, medical, legal) are often unavailable; stigma and fear (especially if society shifts the blame to the victim) force victims to remain silent. This exacerbates the long-term consequences – physical, psychological and social. Ways to overcome gender stereotypes in the context of war include: ensuring access to justice; implementing gender-sensitive policies in reconstruction and humanitarian assistance; supporting initiatives to change gender norms; strengthening the network of specialized services; specialized staff training with an emphasis on the absence of prejudice and recognition of the impact of stereotypes; communication campaigns; support for initiatives that involve men as co-active participants in changing norms; integration of gender education into educational institutions at all levels; media literacy; organization of individual and group work with victims and potential perpetrators; rehabilitation programs for perpetrators; support for women's economic autonomy and training in professions that reduce economic dependence.
Дослідження когнітивного та емоційного стресу у слідчих при розслідуванні вбивств дорослих та дітей
(European Conference, 2024) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Одним із найважливіших показників психологічної підготовленості слідчих є їх адаптивні здібності до стресу, професійна надійність та емоційна стійкість. Стрес, як психічний стан, виникає через порушення рівноваги між індивідом та середовищем. Діяльність поліцейських є однією з найстресогенніших, адже вона пов'язана з постійною загрозою життю та здоров'ю, а також ситуаціями ризику та невизначеності. Це викликає інтерес науковців, таких як Дж. Роач, Р. Бріант, та інших, до дослідження і профілактики стресу у поліцейських, особливо під час воєнних дій в Україні, коли зросла кількість злочинів, зокрема насильницьких. Робота слідчого починається після вчинення злочину, що накладає тривалий вплив на його психіку. Слідчі часто стикаються з небезпечними ситуаціями, що вимагає швидкої оцінки та прийняття рішень. Проте, слідчі, особливо ті, хто розслідує насильницькі злочини, піддаються більшому ризику виникнення когнітивного та емоційного стресу, що може призвести до серйозних проблем, таких як хвороби серця, алкогольна залежність та розлучення. Основними причинами стресу для слідчих є зовнішні, організаційні, професійні та особистісні чинники. Емоційно несприятливими факторами вважаються розслідування вбивств дорослих та дітей, що впливають на прийняття рішень і можуть призводити до зриву розслідувань. Слідчі відзначають, що дитячі смерті сприймаються важче, що підвищує емоційний стрес. Важливо відзначити, що слідчі не мають права не виконувати свої обов'язки, що додає додаткового тиску. Дослідження показують, що досвідчені слідчі менше сприймають свою роботу як стресову. Підвищений ризик негативного впливу стресу обумовлений тривалим емоційним напруженням, необхідністю швидкого реагування та відсутністю можливості поділитися переживаннями. Таким чином, стресова природа діяльності слідчих, контроль з боку керівництва та суспільні вимоги призводять до високого рівня нервово-психічного стресу, що негативно впливає на професійну ефективність. Вміння протидіяти цим стресовим факторам є важливим завданням психологічної служби. Перспективи подальших досліджень можуть включати порівняння впливу стресу на різних професіоналів, пов'язаних із розслідуванням насильницьких злочинів. One of the most important indicators of psychological preparedness of investigators is their adaptive abilities to stress, professional reliability and emotional stability. Stress, as a mental state, arises due to a violation of the balance between the individual and the environment. The activities of police officers are one of the most stressful, as it is associated with a constant threat to life and health, as well as situations of risk and uncertainty. This arouses the interest of scientists such as J. Roach, R. Bryant, and others in the study and prevention of stress in police officers, especially during military operations in Ukraine, when the number of crimes, including violent ones, increased. The work of an investigator begins after the commission of a crime, which has a lasting impact on his psyche. Investigators often encounter dangerous situations that require quick assessment and decision-making. However, investigators, especially those investigating violent crimes, are at greater risk of cognitive and emotional stress, which can lead to serious problems such as heart disease, alcohol addiction, and divorce. The main causes of stress for investigators are external, organizational, professional, and personal factors. Emotionally adverse factors are considered to be investigations of adult and child homicides, which affect decision-making and can lead to the breakdown of investigations. Investigators note that child deaths are perceived as more difficult, which increases emotional stress. It is important to note that investigators are not allowed to not perform their duties, which adds additional pressure. Research shows that experienced investigators perceive their work less as stressful. The increased risk of negative effects of stress is due to prolonged emotional tension, the need to respond quickly, and the lack of opportunities to share experiences. Thus, the stressful nature of the investigators' work, the control from the management and the social demands lead to a high level of neuropsychiatric stress, which negatively affects professional efficiency. The ability to counteract these stress factors is an important task of the psychological service. Prospects for further research may include comparing the impact of stress on different professionals involved in the investigation of violent crimes.
Дослідження комунікативної компетенції у сфері гендерної рівності в курсантів спеціальності «Правоохоронна діяльність» та способи їх підвищення
(Гельветика, 2023) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Статтю присвячено проблемі комунікативної компетентності майбутніх поліцейських, зокрема, досліджено гендерні особливості прояву комунікативної компетентності в курсантів спеціальності «Правоохоронна діяльність» та окреслено способи підвищення рівня їх кому-нікативної комунікації в навчально-виховному процесі.У статті комунікативна компетентність поліцейських розуміється не тільки як необхідний рівень сформованості досвіду, умінь і навичок міжособистісної взаємодії в процесі професій-ної діяльності, а і як особистісна якість, яка дає змогу не тільки встановлювати контакти, долати бар’єри в спілкуванні, а й впливати на співрозмовника, запобігати конфліктам. Уста-новлено, що комунікативна компетентність є важливим складником професійної діяльності працівника поліції у сфері гендерної рівності.За результатами емпіричного дослідження виявлено, що найбільш характерним гендер-ним типом курсантів є маскулінний, на другому місці – фемінний і менш виражений – андро-гінний типи особистості. Виявлено кореляцію між проявом комунікативних здібностей та ген-дерним типом: рівень комунікативних здібностей у представників фемінної групи курсантів є вищим, ніж у маскулінній та андрогінній групах. Установлено, що в курсантів більш вира-жені такі комунікативні якості, як прагнення до домінування, владність, самовпевненість, упертість та конфліктність. Ці якості не сприяють ефективній комунікації у сфері гендер-ної рівності й можуть бути детермінованими не тільки максималістичними особливостями юнацького віку, а й складним і напруженим навчально-виховним процесом у закладі вищої освіти зі специфічними умовами навчання, хронічним стресом в умовах війни.Підвищення рівня комунікативної компетентності у сфері гендерної рівності в курсантів може бути реалізоване через проведення психоедукаційної та навчальної роботи, демон-страції виявів комунікативної толерантності курсовими офіцерами та викладачами, профілактику виникнення гендерної дискримінації та запобігання випадкам гендерно зумовленого насильства в навчально-виховному середовищі, опанування навичок гендерно чутливих комунікацій та сприяння розвитку гендерно чутливої культури. The article is devoted to the problem of communicative competence of future police officers, in particular, the gender peculiarities of communicative competence in cadets majoring in Law Enforcement are investigated and ways to improve their communication skills in the educational process are outlined.In the article, the communicative competence of police officers is understood not only as a necessary level of experience, skills and abilities of interpersonal interaction in the performance of professional activities, but also as a personal quality that allows not only to establish contacts, overcome barriers to communication, but also to influence the interlocutor, prevent conflicts. It has been established that communication competence is an important component of a police officer’s professional activity in the field of gender equality. The empirical research has revealed that the most characteristic gender type of cadets is masculine, followed by feminine and less pronounced androgynous personality types. A correla-tion between the manifestation of communication skills and gender type was found: the level of communication skills of the representatives of the feminine group of cadets is higher than that of the representatives of the masculine and androgynous groups. It has been found that cadets have more pronounced communication qualities such as: desire for dominance, power, self-confidence, stubbornness and conflict. These qualities are not conducive to effective com-munication in the field of gender equality and may be determined not only by the maximalist characteristics of adolescence, but also by the complex, intense educational process in a higher education institution with specific learning conditions, chronic stress in war.Increasing the level of communicative competence in the field of gender equality among cadets can be realized through psychoeducational and educational work, demonstration of manifestations of communicative tolerance by course officers and teachers, prevention of gender discrimination and prevention of gender-based violence in the educational environment, mastering gender-sensi-tive communication skills and promoting the development of a gender-sensitive culture.
Дослідження особистості й індивідуальних відмінностей: наукові підходи, диференціація, історичні та етичні аспекти
(Видавнича група «Наукові перспективи», 2026) Молчанова О. М.; Цумарєва Н. В.; Мухіна Г. В.; Ніколенко К. В.; Molchanova O. M.; Tsumarieva N. V.; Mukhina G. V.; Nikolenko K. V.
У статті здійснено теоретичний аналіз наукових підходів до дослідження особистості та індивідуальних відмінностей як фундаментального напряму психологічної науки. Розглянуто історичні витоки диференціальної психології, започаткованої працями Вільяма Штерна наприкінці ХІХ століття, та еволюцію уявлень про темперамент від античних гуморальних теорій до сучасних нейронаукових концепцій. Висвітлено внесок українських наукових шкіл у розвиток проблематики індивідуальних відмінностей: київської (Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.О. Моляко), харківської (І.Д. Бех) та одеської, а також сучасні дослідження О.М. Кокуна, М.В. Макаренка, А.А. Палія та інших. Проаналізовано психолексичний підхід до вивчення особистості, зокрема фундаментальне дослідження українськомовних дескрипторів індивідуальних відмінностей, яке підтвердило багатство українського лексикону особистості та його відповідність міжнародним структурам. Розкрито сучасні уявлення про ієрархічну організацію особистісних рис – від широких доменів до конкретних нюансів, які забезпечують найсильнішу прогностичну здатність щодо життєвих результатів. Розглянуто теоретико-методологічні засади психодіагностики індивідуаль-них відмінностей, включаючи тестові та нетестові методи, психометричні параметри та практичне застосування в психологічній експертизі. Висвітлено психофізіологічні дослідження, які розкривають нейробіологічні основи особис-тісних рис, їхній зв'язок із показниками серцево-судинної системи, активності мозку та стресового реагування. Проаналізовано крос-культурні дослідження особистості, які виявляють універсальні та культурно-специфічні аспекти індиві-дуальних відмінностей, зокрема в контексті адаптації вимушених переселенців та формування крос-культурної компетентності. Окрему увагу приділено етичним аспектам досліджень: стигматизації, дискримінації, відповідальному використанню тестів, інформованій згоді, конфіденційності та культурній чутли-вості. Визначено перспективи подальших досліджень, які полягають в інтеграції різних підходів для створення цілісної моделі індивідуальних відмінностей. The article provides a theoretical analysis of scientific approaches to the study of personality and individual differences as a fundamental direction in psychological science. It examines the historical origins of differential psychology, initiated by the works of William Stern at the end of the 19th century, and the evolution of ideas about temperament from ancient humoral theories to modern neuroscientific concepts. The contribution of Ukrainian scientific schools to the development of the problem of individual differences is highlighted: Kyiv (G.S. Kostyuk, S.D. Maksymenko, V.O. Molyako), Kharkiv (I.D. Bekh) and Odessa, as well as contemporary research by O.M. Kokun, M.V. Makarenko, A.A. Paliy and others. The psycho-lexical approach to the study of personality is analyzed, in particular, the fundamental research of Ukrainian-language descriptors of individual differences, which confirmed the richness of the Ukrainian lexicon of personality and its correspondence to international structures. Contemporary ideas about the hierarchical organization of personality traits are revealed – from broad domains to specific nuances that provide the strongest predictive ability regarding life outcomes. The theoretical and methodological foundations of psychodiagnostics of individual differences are considered, including test and non-test methods, psychometric parameters, and practical application in psychological assessment. Psychophysiological studies are highlighted, revealing the neurobiological basis of personality traits, their connection with indicators of the cardiovascular system, brain activity, and stress response. Cross-cultural personality studies are analyzed, revealing universal and culturally specific aspects of individual differences, particularly in the context of the adaptation of forced migrants and the formation of cross-cultural competence. Special attention is paid to the ethical aspects of research: stigmatization, discrimination, responsible use of tests, informed consent, confidentiality, and cultural sensitivity. Prospects for further research are identified, which consist in integrating different approaches to create a comprehensive model of individual differences.
Дослідження психологічних наслідків петернальної (ба́тьківської) депривації у дітей, які перебувають в ситуації війни
(Громадська організація «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Вплив фігури батька на психіку дітей завжди був актуальним питанням в області психології та психотерапії. Вивчення ролі батька в психічному розвиту дитини є важливим аспектом в систематизації психологічних концепцій та практичних досліджень. Існує складна взаємодія між такими факторами психічного розвитку дитини як наявність батька у сімʼї, віку дитини, характером відносин між ним і дитиною та якісними характеристиками образа батька. Ситуація війнив Україні, актуалізувала питання патернальної (батьківської депривації), яка через ряд чинників набула широкого масштабу. З метою вивчення наслідків патернальної депривації у дітей, які залишаються проживати в Україні в ситуації війни, ми провели емпіричне дослідження, яке охопило 200 дітей віком від 12 до 17 років. Психодіагностичним інструментарієм стали методики «Самооцінка психіних станів» (за Г.Айзенком), Тест депресії SDRS-R, методика дослідження соціальної адаптованості (за П.С. Кузнєцовим), дитячий опитувальник неврозів (за В.В.Сєднєвим, З.Г.Збарскіним та А.К.Бурцевим) та діагностичні бесіди з родичами дітей для експертної оцінки впливу патернальної депривації на зміни в психіці, поведінці, процесах спілкування, адаптації та мотивації дітей. Результати проведеного нами психодіагностичного дослідження психологічних наслідків патернальної депривації у дітей свідчать про те, що патернальна депривація справляє значний вплив на психологічний стан дітей, особливо в умовах війни, формуючи низку негативних змін не тільки в емоційній, але й і в поведінковій та особистісній сферах, основними з яких є високий рівень тривожності, прояви депресії, агресивності, невротичності, ригідності та фрустрації. Отримані показники свідчать про те, що в ситуації війни патернальна депривація призвела до глибоких негативних змін в психіці дітей, що потребує подальшої тривалої психокорекційної, розвивальної та психотерапевтичної допомоги. Таким чином, результати емпіричного дослідження свідчать про унікальнуроль фігури батька у психічному розвитку дітей, адаптації, відчутті внутрішньої опори і захисту, становленні самооцінки та статево-рольової ідентифікації. The influence of the father figure on children's psyche has always been a relevant issue in psychology and psychotherapy. Studying the role of the father in a child's psychological development is a crucial aspect in systematizing psychological concepts and practical research. There is a complex interaction between factors such as the presence of a father in the family, the child’s age, the nature of the father-child relationship, and the qualitative characteristics of the father’s image. The war situation in Ukraine has brought to the forefront the issue of paternal deprivation, which has reached a large scale due to various factors. To study the consequences of paternal deprivation in children who remain in Ukraine during the war, we conducted an empirical study involving 200 children aged 12 to 17 years. The psychodiagnostic tools used in the study included the "Self - Assessment of Mental States" method (by H. Eysenck), the SDRS-R Depression Test, the Social Adaptability Study Method (by P.S. Kuznetsov), the Children's Neurosis Questionnaire (by V.V. Sednev, Z.G. Zbarsky, and A.K. Burtsev), and diagnostic interviews with the children's relatives for expert evaluation of the impact of paternal depriva tion on changes in children's psyche, behavior, communication processes, adaptation, and motivation. The results of our psychodiagnostic study on the psychological consequences of paternal deprivation in children indicate that paternal deprivation signific antly affects children's psychological state, especially in wartime conditions. It leads to a series of negative changes not only in the emotional sphere but also in behavioral and personal aspects. The main consequences include high levels of anxiety, man ifestations of depression, aggression, neuroticism, rigidity, and frustration. The obtained data suggest that in the context of war, paternal deprivation has caused profound negative changes in children's psyche, necessitating long-term psychological correction, developmental, and psychotherapeutic support. Thus, the results of the empirical study highlight the unique role of the father figure in children's psychological development, adaptation, sense of inner support and protection, self-esteem formation, and gender-role identification.
Кібербулінг як специфічна форма кібернасильства в учнівському середовищі: причини, наслідки, шляхи допомоги
(КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2026) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
У тезах здійснено теоретичний аналіз наукових підходів до дослідження кібербулінгу як специфічної форми кібернасильства. Зазанчено, що кібербулінг та онлайн-переслідування є однією з актуальних проблем сучасного суспільства. Молодь активно користується соціальними мережами, месенджерами та ігровими платформами, які можуть ставати середовищем для виникнення цифрового насильства. За даними ЮНІСЕФ, 67% підлітків в Україні стикалися з булінгом, а кожен п’ятий — з онлайн-цькуванням. Водночас правове регулювання кібербулінгу залишається недостатнім. Кібернасильство охоплює різні форми агресії в онлайн-просторі: погрози, переслідування, шантаж, поширення персональних даних. Кібербулінг є його окремим різновидом, що характеризується навмисністю, повторюваністю та нерівністю сил між агресором і жертвою. Основними причинами його виникнення є прагнення самоствердитися, низька самооцінка, бажання популярності та недостатній рівень емпатії. Жертви кібербулінгу часто відчувають тривогу, сором, емоційні порушення, проблеми зі сном і навіть схильність до самопошкодження. Водночас вони рідко звертаються по допомогу через страх помсти, недовіру до дорослих, невпевненість у собі або побоювання втрати доступу до гаджетів. Протидія кібербулінгу передбачає збереження доказів, блокування кривдників, захист персональних даних, налаштування конфіденційності та звернення до кіберполіції. Важливо формувати у дітей відповідальну поведінку в Інтернеті та своєчасно надавати підтримку постраждалим. В Україні передбачена адміністративна відповідальність за булінг, а в тяжких випадках — кримінальна. Таким чином, кібербулінг є специфічною формою цифрового насильства, що потребує комплексної профілактики та вдосконалення законодавства. The theses provide a theoretical analysis of scientific approaches to the study of cyberbullying as a specific form of cyberviolence. It is emphasized that cyberbullying and online harassment are one of the pressing problems of modern society. Young people actively use social networks, messengers and gaming platforms, which can become an environment for the emergence of digital violence. According to UNICEF, 67% of adolescents in Ukraine have encountered bullying, and every fifth has encountered online harassment. At the same time, the legal regulation of cyberbullying remains insufficient. Cyberbullying encompasses various forms of aggression in the online space: threats, harassment, blackmail, and the dissemination of personal data. Cyberbullying is a separate type of it, characterized by intentionality, repetition and inequality of power between the aggressor and the victim. The main reasons for its occurrence are the desire for self-affirmation, low self-esteem, desire for popularity and insufficient level of empathy. Victims of cyberbullying often experience anxiety, shame, emotional disorders, sleep problems and even a tendency to self-harm. At the same time, they rarely seek help due to fear of revenge, distrust of adults, lack of self-confidence or fear of losing access to gadgets. Counteracting cyberbullying involves preserving evidence, blocking offenders, protecting personal data, setting privacy and contacting the cyberpolice. It is important to form responsible behavior on the Internet in children and provide timely support to victims. In Ukraine, administrative liability for bullying is provided, and in severe cases - criminal. Thus, cyberbullying is a specific form of digital violence that requires comprehensive prevention and improvement of legislation.
Модель підготовки працівників правоохоронних органів до професійного саморозвитку
(Editorial Primmate, Colombia, 2023) Цумарєва Н. В.; Грищенко М.; Мердов С. П.; Господаренко В.; Кисленко Д.; Tsumarieva N. V.; Hryshchenko M.; Merdov S. P.; Hospodarenko V.; Kyslenko D.
Метою дослідження було визначення ефективної моделі підготовки працівників правоохоронних органів до професійного самореалізації з урахуванням рівня їх професійної підготовки та вимог суспільства. Дослідження включало методи опитування за допомогою анкет, експертних оцінок та інтерв'ю з використанням фокус-груп. Отримані дані аналізувалися за допомогою методів математичної статистики. Згідно з результатами факторного аналізу, мотивація, підтримка, здатність керувати часом, визнання успіху та релаксація мають найбільший вплив на готовність до самореалізації. Стрес, невпевненість, самокритика та ставлення до ризику мають негативний вплив на готовність до самореалізації. Дослідження дало підстави вважати, що готовність до самореалізації залежить від різних факторів, таких як рівень стресу, невпевненості, підтримки, самокритики, мотивації, визнання успіху, здатності керувати часом, самостійності, ставлення до ризику та релаксації. Подальше дослідження може допомогти у розумінні більш точних механізмів впливу різних факторів на готовність до самореалізації та розвитку особистості. The aim of the study was to determine an effective model of training law enforcement officers’ readiness for professional selffulfillment taking into account the level of their professional training and the demands of society. The research involved the methods of questionnaire survey, expert evaluations and interviews with the use of focus groups. The obtained data were analysed using the methods of mathematical statistics. According to the results of the factor analysis, motivation, support, ability to manage time, recognition of success and relaxation have the greatest impact on readiness for self-fulfilment. Stress, insecurity, self-criticism and attitude to risk have a negative impact on readiness for self- fulfilment. The research gave grounds to conclude that readiness for self- fulfilment depends on various factors, such as the level of stress, insecurity, support, self-criticism, motivation, recognition of success, ability to manage time, independence, attitude to risk, and relaxation. Further research can help in understanding more precise mechanisms of influence of various factors on readiness for self-fulfilment and personality development.
Мізогінія в домашньому та гендерно зумовленому насильстві: соціально-когнітивні спотворення, емоційні реакції та поведінкові патерни в сучасних сім’ях
(ГО «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», 2026) Цумарєва Н. В.; Белла Л. О.; Tsumarieva N. V.; Bella L. A.
Предметом пропонованої статті обрано мізогінні настановлення як один із тих латентних, проте надзвичайно дієвих детермінантів домашнього ґендерно зумовленого насильства, що досі залишаються,і це принципово,найменш артикульованими у вітчизняному науковому обігу. Актуальність теми підтверджується статистично. Зважаючи на ратифікацію Стамбульської кон-венції та внесення змін до національного законодавства, кількість звернень до правоохоронних органів з приводу домашнього насильства не зменшується. Беручи до уваги офіційні дані за 2023 рік, було зафіксовано понад 291 тис. таких заяв, що на 20% перевищує показники попереднього року. Повномасштабне вторгнення суттєво вплинуло на соціальну ситуацію в країні. Адже підвищений рівень стресу, втрати, вимушеного переміщення та економічної нестабільності в державі посилили вразливість багатьох родин. При цьому, проблема домашнього насильства нерідко відходить на другий план як у професійних обговореннях, так і в публічному просторі, що ускладнює своєчасні реагування та профілактику. В мехаж цього дослідження увагу зосереджено на аналізі мізогонії як фактору, який впливає на формування спотворених уявлень про гендерні ролі та міжособистісні відносини. Зневажливі установки щодо жінок, здатні закріплювати у свідомості кривдника виправдання агресивної поведінки, підтримуючи повторюваність насильницьких практик і відтворення відповідних моделей взаємодії. До них належать: переконаність у «натуральному праві» чоловіка контролювати партнерку;перекладання провини на потерпілу, котрій приписують «провокативну» поведінку;нарешті –леґітимізація фізичної сили під прикриттям нібито «виховних» інтенцій. Методологічне підґрунтя дослідження становить теоретичний аналіз фахової літератури (як вітчизняної, так і зарубіжної), зведення й інтерпретація статистичних масивів правоохоронних інституцій та міжнародних моніторингових платформ, а також –якісне опрацювання матеріалів корекційних програм для осіб, котрі вчиняють насильницькі дії. Аналіз засвідчив (і цей висновок вважаємо принципово значущим): мізогінні когнітивні схеми не існують відірвано від емоцій.Ревнощі, пароксизмальний гнів, потяг до домінування –усе це зчіплюється з раціо-налізаторськими стратегіями та послідовним звинуваченням жертви, утворюючи ригідний цикл, який сам себе підживлює й відтворює. Окремий фокус роботи –вплив воєнного стану на поведінкові патерни у сім'ях, де насильницькіпрояви реєструвалися ще задовго до вторгнення.Прикладна цінність одержаних результатів визначається їхньою адресованістю фахівцям соціальної сфери, психологам-практикам і правоохоронцям –насамперед у площині вдоско-налення корекційно-інтервенційних програм та розбудови результативнішої підтримки постраждалих. Щодо наукової новизни –вона полягає у спробі виокремити мізогінні когнітивні спотворення як самодостатній об'єкт дослідницької рефлексії стосовно домашнього насильства й зробити це з урахуванням саме воєнних реалій сучасної України, що й відмежовує цю розвідку від попередніх. The subject of the proposed article is misogynistic attitudes as one of those latent, but extremely effective determinants of domestic gender-based violence that still remain, and this is fundamentally, the least articulated in domestic scientific circulation. The relevance of the topic is confirmed statistically. Given the ratification of the Istanbul Convention and amendments to national legislation, the number of appeals to law enforcement agencies regarding domestic violence does not decrease. Taking into account official data for 2023, more than 291 thousand such applications were recorded, which is 20% higher than the previous year. The full-scale invasion significantly affected the social situation in the country. After all, the increased level of stress, loss, forced displacement and economic instability in the state increased the vulnerability of many families. At the same time, the problem of domestic violence often recedes into the background both in professional discussions and in the public sphere, which complicates timely responses and prevention. In the framework of this study, attention is focused on the analysis of misogyny as a factor that influences the formation of distorted ideas about gender roles and interpersonal relationships. Derogatory attitudes towards women are capable of consolidating in the mind of the perpetrator justifications for aggressive behavior, supporting the repetition of violent practices and the reproduction of corresponding interaction models. These include: conviction in the "natural right" of a man to control his partner; shifting the blame to the victim, who is attributed with "provocative" behavior; finally, the legitimization of physical force under the guise of supposedly "educational" intentions. The methodological basis of the study is a theoretical analysis of professional literature (both domestic and foreign), a compilation and interpretation of statistical data from law enforcement institutions and international monitoring platforms, as well as a qualitative study of materials from correctional programs for persons who commit violent acts. The analysis showed (and we consider this conclusion to be fundamentally significant): misogynistic cognitive schemes do not exist in isolation from emotions. Jealousy, paroxysmal anger, a desire for dominance - all this is intertwined with rationalization strategies and consistent victim blaming, forming a rigid cycle that feeds and reproduces itself. A separate focus of the work is the impact of martial law on behavioral patterns in families, where violent manifestations were registered long before the invasion. The applied value of the obtained results is determined by their address to social sphere specialists, practicing psychologists and law enforcement officers - primarily in the field of improving correctional and intervention programs and developing more effective support for victims. As for the scientific novelty, it consists in an attempt to isolate misogynistic cognitive distortions as a self-sufficient object of research reflection on domestic violence and to do this taking into account the military realities of modern Ukraine, which distinguishes this investigation from previous ones.
Організація дослідницької роботи студентів-психологів
(FOP Marenichenko V. V., 2026) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Дослідницька діяльність студентів-психологів є важливою складовою професійної підготовки, що формує аналітичне мислення, уміння критично осмислювати інформацію та застосовувати наукові методи для розв’язання практичних проблем. У сучасній освіті вона забезпечує інтеграцію теорії і практики, сприяє розвитку самостійності, творчого потенціалу та професійної ідентичності майбутнього фахівця. Основними видами наукової роботи студентів є підготовка рефератів, курсових і кваліфікаційних робіт, участь у конференціях, наукових гуртках, публікація тез і статей. У Донецькому державному університеті внутрішніх справ функціонують наукові об’єднання, які сприяють формуванню дослідницьких навичок, розвитку критичного мислення та розширенню наукового світогляду студентів. Наукове дослідження в психології є систематичним процесом здобуття нових знань і передбачає визначення проблеми, постановку мети й завдань, аналіз літератури, вибір методів, збір та інтерпретацію даних, формулювання висновків. Важливою складовою є методологічна компетентність, що включає розуміння наукових підходів і вміння використовувати кількісні та якісні методи дослідження. Разом із тим студенти стикаються з труднощами: недостатньою підготовкою, браком практичних навичок, обмеженим доступом до ресурсів, низькою мотивацією та психологічними бар’єрами. Їх подолання можливе через методичну підтримку, розвиток дослідницької культури та активну участь у науковій діяльності. Отже, дослідницька діяльність є ключовим чинником формування професійної компетентності психолога, розвитку наукового мислення та готовності до вирішення актуальних завдань практики. Research activities of psychology students are an important component of professional training, which forms analytical thinking, the ability to critically interpret information and apply scientific methods to solve practical problems. In modern education, it ensures the integration of theory and practice, promotes the development of independence, creative potential and professional identity of the future specialist. The main types of scientific work of students are the preparation of abstracts, term papers and qualification papers, participation in conferences, scientific circles, publication of theses and articles. Donetsk State University of Internal Affairs has scientific associations that contribute to the formation of research skills, the development of critical thinking and the expansion of the scientific worldview of students. Scientific research in psychology is a systematic process of acquiring new knowledge and involves defining a problem, setting goals and objectives, analyzing literature, choosing methods, collecting and interpreting data, and formulating conclusions. An important component is methodological competence, which includes an understanding of scientific approaches and the ability to use quantitative and qualitative research methods. At the same time, students face difficulties: insufficient training, lack of practical skills, limited access to resources, low motivation and psychological barriers. Overcoming them is possible through methodological support, development of research culture and active participation in scientific activity. Therefore, research activity is a key factor in the formation of a psychologist's professional competence, the development of scientific thinking and readiness to solve current practical problems.
Основні проблеми та виклики викладання психологічних дисциплін під час війни
(ХДАЕУ, 2025) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
У тезах викладено дослідження вплив пандемії COVID-19 та повномасштабної війни в Україні на комунікативну поведінку та психологічне благополуччя студентської молоді. Зазначено, що вимушена ізоляція, дистанційне навчання, переміщення та обмеження соціальних контактів стали причинами трансформації міжособистісної взаємодії, підвищеного рівня самотності, тривожності та розвитку адаптаційних механізмів. Особливу увагу приділено ролі цифрового середовища як альтернативного каналу спілкування, що з одного боку сприяє підтриманню контактів, а з іншого — підвищує ризики інтернет-залежності. У статті представлено комплексний підхід до дослідження змін у спілкуванні молоді, який включає використання валідованих психодіагностичних методик і авторської анкети. Отримані результати дозволяють оцінити якісні зміни у формах комунікації, рівень адаптації до кризових умов і розробити рекомендації щодо психологічної підтримки молоді в умовах глобальних соціальних трансформацій. The thesis presents a study of the impact of the COVID-19 pandemic and the full-scale war in Ukraine on the communication behavior and psychological well-being of student youth. It is noted that forced isolation, distance learning, displacement, and restriction of social contacts have led to the transformation of interpersonal interaction, increased loneliness, anxiety, and the development of adaptive mechanisms. Particular attention is paid to the role of the digital environment as an alternative channel of communication, which, on the one hand, facilitates the maintenance of contacts, and on the other hand, increases the risks of Internet addiction. The article presents a comprehensive approach to the study of changes in youth communication, which includes the use of validated psychodiagnostic methods and the author's questionnaire. The obtained results allow us to assess the qualitative changes in the forms of communication, the level of adaptation to crisis conditions and to develop recommendations for psychological support of young people in the context of global social transformations.
Особливості використаня арттерапевтичної техніки спільного малюнку при роботі з військовослужбовцями, які проходять реабілітацію в клініці ментального
(Центральноукраїнський державний університет, 2026) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
Війна в Україні спричиняє не лише матеріальні втрати, а й суттєво впливає на ментальне здоров’я населення. Особливо вразливими є військовослужбовці та особи, які стали свідками бойових дій, пережили полон чи насильство. Наслідком таких подій часто є психологічна травма та розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Учасники бойових дій можуть переживати гострі стресові реакції, проблеми з пам’яттю, концентрацією, негативні емоційні стани, відчуження, порушення сну, депресію та навіть суїцидальні думки. Часто вони не мають достатніх ресурсів для самостійного подолання цих станів, що зумовлює необхідність комплексної психологічної, психотерапевтичної та психіатричної допомоги. Віддалені наслідки ПТСР включають підвищену збудливість, тривожність, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами, труднощі соціальної адаптації та конфлікти в сім’ї. У зв’язку з цим актуальним є впровадження ефективних методів реабілітації. Одним із таких методів є арттерапія. У процесі роботи з військовослужбовцями було застосовано техніку спільного малювання на тему «Наша воля». Ця форма роботи не потребує спеціальних навичок і дозволяє учасникам невербально виражати емоції, що особливо важливо при труднощах вербалізації переживань. Результати показали, що арттерапія сприяє емоційному розвантаженню, відновленню внутрішніх ресурсів, формуванню відчуття підтримки та зміцненню ідентичності. Колективна творча діяльність активізує саморегуляцію, допомагає подолати апатію та сприяє психологічному відновленню. Отже, арттерапія є ефективним засобом психологічної допомоги військовослужбовцям і важливим компонентом їх реабілітації, що потребує подальшого розвитку та впровадження. The war in Ukraine causes not only material losses, but also significantly affects the mental health of the population. Particularly vulnerable are military personnel and individuals who witnessed hostilities, experienced captivity or violence. The consequence of such events is often psychological trauma and the development of post-traumatic stress disorder (PTSD). Participants in hostilities may experience acute stress reactions, problems with memory, concentration, negative emotional states, alienation, sleep disturbances, depression and even suicidal thoughts. Often they do not have sufficient resources to independently overcome these conditions, which necessitates the need for comprehensive psychological, psychotherapeutic and psychiatric care. The long-term consequences of PTSD include increased excitability, anxiety, psychosomatic disorders, substance abuse, difficulties with social adaptation and conflicts in the family. In this regard, the implementation of effective rehabilitation methods is relevant. One of these methods is art therapy. In the process of working with military personnel, the technique of joint drawing on the theme "Our Will" was used. This form of work does not require special skills and allows participants to express emotions non-verbally, which is especially important when it is difficult to verbalize experiences. The results showed that art therapy contributes to emotional relief, restoration of internal resources, formation of a sense of support and strengthening of identity. Collective creative activity activates self-regulation, helps overcome apathy and promotes psychological recovery. Thus, art therapy is an effective means of psychological assistance to military personnel and an important component of their rehabilitation, which requires further development and implementation.
Особливості роботи психолога мобільної бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства з дітьми в умовах воєнного часу
(Пенітенціарна академія України, 2024) Цумарєва Н. В.; Tsumarieva N. V.
В Україні спостерігається зростання випадків домашнього насильства щодо дітей, особливо в умовах воєнного стану. Офіційна статистика фіксує збільшення звернень, однак реальна кількість постраждалих значно вища, оскільки більшість випадків залишаються латентними. Домашнє насильство має тривалий негативний вплив на психічний розвиток дитини, її емоційний стан, поведінку та соціалізацію. Фіксацією та реагуванням на випадки насильства займаються поліція, служби у справах дітей, центри соціальних служб, заклади освіти та охорони здоров’я, а також громадські організації та гарячі лінії. Відповідно до законодавства України, дитина вважається постраждалою не лише у разі безпосереднього насильства, а й тоді, коли вона є його свідком. Це підкреслює необхідність комплексного підходу до захисту прав дитини. Воєнні дії та соціально-економічні труднощі підвищують рівень стресу в суспільстві, що часто провокує агресію в сім’ях. Водночас держава впроваджує міжнародні стандарти захисту, зокрема ратифікацію Стамбульської конвенції, а також розвиває систему соціальних послуг і програм підтримки постраждалих. Особливу роль відіграють мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, які забезпечують оперативне реагування та підтримку дітей. Їх діяльність включає екстрене втручання, психологічну допомогу, соціальний супровід, перенаправлення до спеціалізованих установ і допомогу у забезпеченні безпечного середовища. Психолог працює над встановленням довіри, оцінкою психоемоційного стану дитини, розвитком навичок подолання стресу та подальшою реабілітацією з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей. Ефективна допомога передбачає міжвідомчу взаємодію, дотримання принципів конфіденційності та етичності, а також залучення родини до процесу відновлення. Отже, комплексна система підтримки є необхідною умовою захисту дітей і мінімізації наслідків домашнього насильства в сучасних умовах. Ukraine has seen an increase in cases of domestic violence against children, especially during martial law. Official statistics show an increase in complaints, but the real number of victims is much higher, as most cases remain latent. Domestic violence has a long-term negative impact on a child’s mental development, emotional state, behavior, and socialization. The police, children’s services, social service centers, educational and healthcare institutions, as well as public organizations and hotlines are responsible for recording and responding to cases of violence. According to Ukrainian law, a child is considered a victim not only in the event of direct violence, but also when he or she witnesses it. This emphasizes the need for a comprehensive approach to protecting the rights of the child. Military actions and socio-economic difficulties increase the level of stress in society, which often provokes aggression in families. At the same time, the state is implementing international standards of protection, in particular the ratification of the Istanbul Convention, and is developing a system of social services and programs to support victims. A special role is played by mobile teams of socio-psychological assistance, which provide prompt response and support for children. Their activities include emergency intervention, psychological assistance, social support, referral to specialized institutions and assistance in ensuring a safe environment. The psychologist works to establish trust, assess the child's psycho-emotional state, develop stress-coping skills and further rehabilitation, taking into account age and individual characteristics. Effective assistance involves interagency interaction, adherence to the principles of confidentiality and ethics, as well as involving the family in the recovery process. Therefore, a comprehensive support system is a necessary condition for protecting children and minimizing the consequences of domestic violence in modern conditions.

Перегляд за Автор "Tsumarieva N. V."

Результатів на сторінці

Налаштування сортування