Право як специфічна соціальна реальність: логіка накопичення новітних сенсів та ідей в умовах воєнного часу та ефективній повоєнній відбудові України
Вантажиться...
Дата
2025
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Національна академія Національної гвардії України
Анотація
Cоціальний інститут права зобов’язаний своїм походженням процесам розподілу праці й розвитку товарного виробництва. Людина – істота суспільна, тому неодмінною умовою «допуску» індивіда у життя суспільства в умовах світової інтеграції є процес соціалізації, тобто засвоєння ним специфічного людського способу життя, цінностей матеріальної та духовної культури. Взаємозалежність людей в умовах глобалізації породжує сучасне інформаційне суспільство, що спирається на найширший поділ праці матеріальної та духовної сфери. Право виступає тут як сукупність правових суспільних відносин, у яких виражена взаємозалежність індивідів. Закони є лише зовнішнім вираженням права, його історичною формою. Закон і право відрізняються друг від друга як, наприклад, ціна й вартість товару. Власник товару вільний призначати будь-яку ціну, але розуміє, що товар буде успішно реалізований тільки в тому випадку, якщо ціна не буде сильно відхилятися від його реальної вартості. Майже та ж ситуація склалася й з юридичними законами: так, вищий законодавчий орган влади може прийняти самий драконівський закон, але, якщо прийнятий можновладцями закон далеко відійшов від об’єктивної правової ситуації, що склалася у суспільстві, він не буде виконуватися його громадянами. Так, М. Монтень розповідає, що коли давньогрецького законодавця Солона запитали, чи найкращі закони він установив для афінян, він відповів: «Так, найкращі з тих, якім вони погодилися б підкорятися». Ситуація у державі та суспільстві істотно загострюється під час встановлення правового режиму воєнного стану. У історіософії на право як особливу соціальну реальність та його цивілізаційні наслідки існують різноманітні погляди. Традиційний підхід, наприклад, фактично ототожнює право із законом: право розглядають як систему загальнообов’язкових норм (правил) поводження людей, що установлені й підтримані державою й сприймається як «збірка» заборон і каральних санкцій за їхнє порушення. Суть такого тлумачення права містить принцип, що був загальноприйнятим до XVIII ст.: «заборонене все те, що не дозволено», де домінує репресивна функція права. Хоча правова думка напередодні доби Просвітництва і намагалася знайти якісь обмеження тенденції «сповзання» західноєвропейських держав до деспотизму, однак особливих успіхів вона не досягла саме тому, що найпоширенішим засобом боротьби із цим соціальним злом був заклик до розуму монарха, якому «багато вигідніше піклуватися про своїх підданих, як «доброму батькові про своїх численних дітей», тому що самому государеві буде забезпечене безпроблемне життя.
The social institution of law owes its origin to the processes of division of labor and development of commodity production. Man is a social being, therefore, an indispensable condition for the “admission” of an individual into the life of society in the conditions of world integration is the process of socialization, that is, his assimilation of a specific human way of life, the values of material and spiritual culture. The interdependence of people in the conditions of globalization gives rise to a modern information society, which is based on the widest division of labor in the material and spiritual spheres. Law here acts as a set of legal social relations, in which the interdependence of individuals is expressed. Laws are only an external expression of law, its historical form. Law and right differ from each other as, for example, the price and value of a commodity. The owner of a commodity is free to set any price, but understands that the commodity will be successfully sold only if the price does not deviate greatly from its real value. Almost the same situation has developed with legal laws: yes, the highest legislative body can adopt the most draconian law, but if the law adopted by the authorities has deviated far from the objective legal situation that has developed in society, it will not be implemented by its citizens. Thus, M. Montaigne says that when the ancient Greek legislator Solon was asked whether he had established the best laws for the Athenians, he replied: "Yes, the best of those that they would agree to obey." The situation in the state and society is significantly aggravated during the establishment of the legal regime of martial law. In historian-sophy, there are various views on law as a special social reality and its civilization consequences. The traditional approach, for example, actually identifies law with law: law is viewed as a system of generally binding norms (rules) of human behavior established and supported by the state and perceived as a “collection” of prohibitions and punitive sanctions for their violation. The essence of such an interpretation of law contains a principle that was generally accepted until the 18th century: “everything that is not permitted is prohibited,” where the repressive function of law dominates. Although legal thought on the eve of the Enlightenment tried to find some restrictions on the tendency of Western European states to “slip” towards despotism, it did not achieve much success precisely because the most common means of combating this social evil was an appeal to the reason of the monarch, who “is much more profitable to take care of his subjects, as a “good father takes care of his numerous children,” because the sovereign himself will be provided with a problem-free life.
Опис
Аксьонова В. І. Право як специфічна соціальна реальність : логіка накопичення новітних сенсів та ідей в умовах воєнного часу та ефективній повоєнній відбудові України / В. І. Аксьонова // V Міжнародна науково-практична конференція «Соціальні аспекти військово-професійної діяльності сектору безпеки і оборони: виклики сьогодення» : збірник тез доповідей (м. Харків, 28.02.2025) / за ред. М. О. Чепеля, І. І. Севрук, О. А. Данильченка та ін. – Харків : НА НГУ, 2025. – С. 68-73.