Диктатура Гая Юлія Цезаря в роботі Франческо Гвіччардіні «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі
Вантажиться...
Дата
2025
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Гельветика, Донецький державний університет внутрішніх справ
Анотація
Здійснено розгляд диктатури Гая Юлія Цезаря (49–44 рр. до н.е.) у трактаті Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.) «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія». Оцінка Гая Юлія Цезаря (100–44 с. до н.е.) як засновника режиму особистої влади у Стародавньому Римі, в рамках політичної думки епохи Відродження, являє значний інтерес. Серед іншого, зокрема, це питання привертає увагу в науковій спадщині Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.), сучасника та друга Нікколо Макіавеллі (1469–1527 рр.), політичного та державного діяча. Як відомо, італійське Відродження характеризувалося високим рівнем уваги до античності, з якою видатні інтелектуальні представники епохи відчували тонкий взаємозв’язок. Досягнувши значних висот у культурному розвитку, Італія епохи Відродження, на жаль, не змогла прийти до єдиної національної держави. Це протиріччя та історичний парадокс наполегливо осягалося видатними представниками італійської політичної думки. Наприклад, Макіавеллі безпосередньо заявив про відповідальність італійських правителів за втрату незалежності власної країни. У неповному трактаті «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі Гвіччардіні намагається комплексно оцінити цю роботу свого сучасника. Зазначено, що постать Цезаря пригадується Гвіччардіні в широкому контексті питань еволюції політичних режимів, зокрема, політичного режиму Стародавнього Риму. Гвіччардіні критично оцінює диктатуру Цезаря, висловлюючи при цьому розгорнуту аргументацію. Авторами статті відстоюється думка, що Гвіччардіні не звертає достатньої уваги на рушійні сили поведінки Цезаря, спрямованої на створення диктатури. Однією з головних причин створення диктатури Цезарем було його бажання захистити себе від можливого переслідування римським Сенатом. На рівні власного політичного мислення Цезар, скоріш за все, також був прихильником республіки, але був змушений ситуативно вступити в боротьбу з нею з усіма доступними засобами через інстинкт самозбереження. Ось чому він не знав, що робити далі, отримавши одноосібну владу, оскільки він не мав чіткої програми одноосібної влади і був, як відомо, убитий у процесі підготовки до нової військової експедиції.
The dictatorship of Gaius Julius Caesar (49–44 BCE) is examined in Francesco Guicciardini’s (1483–1540) treatise Remarks on the “Discourses on the First Decade of Titus Livius.” The assessment of Gaius Julius Caesar (100–44 BCE) as the founder of a regime of personal power in Ancient Rome, within the framework of Renaissance political thought, is of significant interest. Among other things, this issue particularly attracts attention in the scholarly legacy of Francesco Guicciardini (1483–1540), a contemporary and friend of Niccolò Machiavelli (1469–1527), a political and state figure.
As is known, the Italian Renaissance was characterized by a high level of attention to antiquity, with which the outstanding intellectual figures of the era felt a subtle connection. Having achieved significant heights in cultural development, Renaissance Italy, unfortunately, failed to form a unified national state. This contradiction and historical paradox were persistently explored by prominent representatives of Italian political thought. For example, Machiavelli directly stated the responsibility of Italian rulers for the loss of independence of their own country.
In the incomplete treatise Remarks on the “Discourses on the First Decade of Titus Livius,” Guicciardini attempts to provide a comprehensive assessment of the work of his contemporary. It is noted that Caesar’s figure is recalled by Guicciardini in the broader context of the evolution of political regimes, particularly the political regime of Ancient Rome. Guicciardini critically evaluates Caesar’s dictatorship, providing a detailed argumentation.
The authors of the article argue that Guicciardini does not pay sufficient attention to the driving forces behind Caesar’s actions aimed at establishing a dictatorship. One of the main reasons for Caesar’s creation of a dictatorship was his desire to protect himself from potential persecution by the Roman Senate. On the level of his own political thinking, Caesar was most likely also a supporter of the republic, but he was forced, situationally, to confront it by all available means due to self-preservation instincts. This is why he did not know what to do next upon gaining sole power, as he had no clear program for personal rule and, as is known, was killed during preparations for a new military expedition.
Опис
Саранов С. В. Диктатура Гая Юлія Цезаря в роботі Франческо Гвіччардіні «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі / С. В. Саранов, Д. В. Хитровський // Центральноукраїнський вісник права та публічного управління. Серія : Історичні науки. – Одеса : Гельветика, Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025. – С. 112–118.