5 результатів
Результати пошуку
Зараз показуємо 1 - 5 з 5
Документ Функціональність цивільного судочинства(Проблеми законності, 2016) Васильєв С. В.; Vasyliev S. V.У статті обґрунтовується можливість включення до наукового обігу такої якості цивільного судочинства як функціональність, що дозволяє побачити повну змістовну характеристику зазначеного виду судочинства на відповідному етапі його розвитку. Функціональність цивільного судочинства визначається як властивість судочинства, що характеризує його в сенсі реалізації нормативно закріплених функцій, цілей та завдань цивільного судочинства. Досліджено співвідношення функціональності з такими правовими категоріями, як ефективність судочинства та цивільна процесуальна правова політика. The functionality and effectiveness of the judicial proceedings have row categories, but in its semantic load have different meanings. Functionality is directly related to the definition and implementation of the main functions and targets of the civil proceedings, while effectiveness is a more statistical indicator that is defined in specific terms, figures, percentages, etc. Therefore, effectiveness is only a part of the functionality of the civil proceedings. Functionality of the civil proceedings shall be understood as a property of the judicial proceedings, characterizing it in terms of implementation of the regulatory assigned functions, goals and objectives of the civil proceedings. Functionality of the civil proceedings (a) depends on a thorough analysis of the tasks and goals of the judicial proceedings because it directly or indirectly, either directly or indirectly comes from the objectives and goals of the process; (b) has a clear link with the property of the civil proceedings as its effectiveness; (c) is dependent on the civil procedural legal policy as they are interrelated. The purpose of introduction of such a category as the functionality of the civil proceedings in the scientific turnover – installation of the primary (main) criterion that allows to recognize the efficiency and effectiveness of the civil proceedings that meets the needs of the modern society. It is the functionality that makes it possible to penetrate deeper into the essence of the civil proceedings and to study its various levels.Документ ЕКСПЕРТНИЙ ВИСНОВОК У ГАЛУЗІ ПРАВА: НОВАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА(Право України, 2018) Васильєв С. В.; Vasyliev S. V.Реформування цивільного, господарського та адміністративного судочинства сприяло виникненню нових процесуальних інститутів та процедур, одним із таких нововведень стала експертиза у галузі права і поява нового учасника судового процесу – експерта з питань права. Аналіз наукових публікацій свідчить, що питання експертного висновку у галузі права ще не стали предметом глибоких досліджень науковців. Як правило, автори звертають увагу більше на організаційні проблеми здійснення вказаної експертизи та на визначення статусу експерта з питань права, тоді як питання становлення висновку експерта в галузі права як у судочинстві зарубіжних країн, так і у національному процесуальному праві, його статус та змістова характеристика залишаються поза увагою. Мета статті – встановлення форм застосування інституту судової експертизи у галузі права в судочинстві, виявлення недоліків правового регулювання цього інституту та спроба визначення правового статусу експертизи у галузі права в національній моделі судочинства. The reform of civil, economic and administrative court procedure facilitated the origination of new procedural institutions and procedures, and one of these innovations is law expert examination and introduction of a new participant to the court process – law expert. As may be seen from an analysis of scientific publications, the issues pertaining to the law expert opinion have not yet been in the focus of in-depth research by scholars. The authors usually center more often on the organizational aspects of the said expert examination and on defining the law expert’s status, while the issue of entrenchment of the law expert opinion in the court procedure of foreign countries as well as in the national procedural law, the expert’s status and substantive characteristics are sidelined. The purpose of the research is to establish the forms for using the institute of law expert examination in the court procedure, and also to identify shortcomings in the legal regulation of this institute and to attempt at determining the legal status of law expert examination in the national court procedure model. The main results of the research are associated with the analysis of foreign and national legislation regarding the emergence of a special subject in the court procedure who is authorized to give an expert opinion on the application of the analogy of law or the contents of foreign law irrespective of the legal position of parties to a legal dispute, given his/her high scientific and professional expertise and based on the case materials and current legislation. The author reviews the variety of forms of law expert’s participation in the court process, and also the organizational and substantive nature of the law expert’s opinion.Документ Суди звичаєвого права на теренах пострадянських держав: історія та сучасний стан(Проблеми законності, 2016) Васильєв С. В.; Vasyliev S. V.Статтю присвячено питанням виникнення, різноманітності форм та реформування традиційного (народного) судочинства на теренах пострадянських держав. Проаналізовано організація та функціонування традиційних судів, які існували у другій половині XIX – на початку XX ст. Наведено приклади відродження судів звичаєвого права. Зроблено висновок, що сутність і призначення традиційного судочинства з моменту його виникнення і до сьогоднішнього дня не змінилася. А отже, суди звичаєвого права – це не правовий раритет, а невід'ємний компонент природного правового розвитку сучасного національного суспільства. Research of courts of customary law is not a new trend in the domestic legal science. However, it should be noted that this issue was covered mainly in the historical and ethnographic aspect, and, as a rule, in relation to specific countries or peoples. Taking into account the fact that in some post-Soviet states the rules of the customary law have remained and take effect even under the current conditions, there is a need to study people’s judgment on the basis of historical experience, taking into account the fact that there is no special scientific research on this subject. On the basis of studying the courts of customary law that existed in the territory of the post-Soviet states, to reveal their diversity, special features and peculiarities of formation and to analyze the contemporary forms of the aforementioned courts. The courts of customary law existed in various nations and nationalities since ancient times. The identity of one or another traditional court depended on such facts as the territorial location of the community, the level of economic and cultural development, type of religion, etc. In this paper the organization of the traditional justice of post-Soviet states in the second half of the XIX century was studied, when the basic territorial boundaries of the Russian Empire were formed. It is within these boundaries the peoples lived, who subsequently became Soviet republics, and then independent states.Документ Принцип доцільності у цивільному судочинстві України(Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого., 2015) Васильєв С. В.; Vasyliev S. V.У статті обґрунтовується авторське розуміння принципу доцільності в цивільному судочинстві. Проводиться відмінність принципу доцільності від близьких йому понять. Автор визначає принцип доцільності як надану законом можливість вибору найбільш оптимальних із передбачених законом для даного конкретного випадку форми й способу вирішення цивільно-правового спору з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. In the article the author’s understanding of the principle of expediency in civil proceedings. A difference of principle feasibility of intimates concepts. The author defines the principle of expediency as provided by law, the choice of the optimal with envisaged by law for this particular case, the form and method of resolving civil disputes for the protection of violated, unrecognized or disputed rights, freedoms and interests of individuals, the rights and interests of legal entities, state interests.Документ Компроміс у цивільному судочинстві(Право України, 2018) Васильєв С. В.; Vasyliev S. V.Процес конвергенції приватного і публічного права, який притаманний і цивільному судочинству, характеризується використанням договірних засобів та індивідуально-вольових засад між суб’єктами процесуальних відносин, що за своїми властивостями та змістом є формами компромісу. Водночас практична реалізація компромісних процедур ускладнюється відсутністю єдиного підходу до розуміння їх сутності та місця в цивільному судочинстві, що свідчить про наявність цілого комплексу нерозв’язаних проблем теоретико-методологічного і нормативно-прикладного характеру. Мета статті полягає в аналізі основних теоретичних і практичних проблем використання компромісу в цивільному судочинстві, характеристиці окремих форм компромісу. Основні результати проведеної роботи пов’язані з дослідженням структури, етапності, класифікації та форм компромісу у цивільному судочинстві. Визначені об’єктивні та суб’єктивні вимоги, що дають змогу використати правовий компроміс. Зазначається, що у цивільному судочинстві правовий компроміс існує у формі угоди та згоди; у цих формах він є результатом досягнутої згоди, однак може слугувати юридичною процедурою, до яких можна віднести претензію, медіацію (посередництво), розгляд справ третейським судом. Компроміс у цивільному судочинстві може виступати як: 1) добровільна угода між учасниками справи, яка дозволяється або не суперечить чинному законодавству, з метою досягнення ефективної та максимальної результативності щодо захисту їх порушених прав та обов’язків; 2) додатковий спосіб вирішення у цивільному судочинстві окремого процесуального питання або приватноправового конфлікту загалом; 3) модель поведінки учасників справи, яка балансує між їх суперництвом і співпрацею, та передбачає взаємні або однобічні поступки; 4) відносно самостійні правовідносини, що виникають при певних умовах у межах реалізації принципу диспозитивності цивільного судочинства. Враховуючи внутрішню схожість окремих форм компромісу в різних галузях процесуального права (суб’єкти, підстави, мета, сфера застосування), є підстави розглядати компроміс як міжгалузевий інститут. The process of private and public law convergence, which is also inherent in the civil court procedure, is characterized by the use of contractual means and is based on individual will of the subjects of procedural relations, being the forms of compromise by their properties and essence. At the same time, practical implementation of the compromise procedures is complicated by the lack of a unified approach to the understanding of their essence and the place in the civil court procedure, and this indicates that there is a whole range of unresolved issues of theoretical, methodological and normative application nature. The purpose of the article is to analyze the main theoretical and practical challenges pertaining to the use of the compromise in civil proceedings, and to characterize some forms of the compromise. The main findings of the work made by the author are associated with the study of the structure, stages, classification and forms of the compromise in the civil court procedure. The author defines objective and subjective requirements which make the use of the legal compromise possible. It is noted that in the civil court procedure the legal compromise exists in the form of an agreement and consent; in these forms, it is the result of the consent reached, but may also serve as a legal procedure which may comprise claim, mediation and case consideration by the arbitration tribunal. The compromise in civil proceedings may be implemented as: 1) a voluntary agreement between participants to a case which is permitted or is not contrary to current law, with a view to achieving efficient and maximum outcome in the protection of their breached rights and obligations; 2) an additional means to generally resolve a separate procedural issue or a private law conflict in civil proceedings; 3) a model of behavior of participants to a case which balances between their opposition and cooperation and provides for mutual or unilateral acts; 4) relatively independent legal relations arising under certain conditions within the framework of the optionality principle of the civil court procedure. Given the internal similarity of certain forms of the compromise in various branches of procedural law (subjects, grounds, purpose, application scope), the compromise may be regarded as an interdisciplinary institute.