16 результатів
Результати пошуку
Зараз показуємо 1 - 10 з 16
Документ Диктатура Гая Юлія Цезаря в роботі Франческо Гвіччардіні «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі(Гельветика, Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025) Саранов С. В.; Хитровський Д. В.; Saranov S. V.; Khytrovskyi D. V.Здійснено розгляд диктатури Гая Юлія Цезаря (49–44 рр. до н.е.) у трактаті Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.) «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія». Оцінка Гая Юлія Цезаря (100–44 с. до н.е.) як засновника режиму особистої влади у Стародавньому Римі, в рамках політичної думки епохи Відродження, являє значний інтерес. Серед іншого, зокрема, це питання привертає увагу в науковій спадщині Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.), сучасника та друга Нікколо Макіавеллі (1469–1527 рр.), політичного та державного діяча. Як відомо, італійське Відродження характеризувалося високим рівнем уваги до античності, з якою видатні інтелектуальні представники епохи відчували тонкий взаємозв’язок. Досягнувши значних висот у культурному розвитку, Італія епохи Відродження, на жаль, не змогла прийти до єдиної національної держави. Це протиріччя та історичний парадокс наполегливо осягалося видатними представниками італійської політичної думки. Наприклад, Макіавеллі безпосередньо заявив про відповідальність італійських правителів за втрату незалежності власної країни. У неповному трактаті «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі Гвіччардіні намагається комплексно оцінити цю роботу свого сучасника. Зазначено, що постать Цезаря пригадується Гвіччардіні в широкому контексті питань еволюції політичних режимів, зокрема, політичного режиму Стародавнього Риму. Гвіччардіні критично оцінює диктатуру Цезаря, висловлюючи при цьому розгорнуту аргументацію. Авторами статті відстоюється думка, що Гвіччардіні не звертає достатньої уваги на рушійні сили поведінки Цезаря, спрямованої на створення диктатури. Однією з головних причин створення диктатури Цезарем було його бажання захистити себе від можливого переслідування римським Сенатом. На рівні власного політичного мислення Цезар, скоріш за все, також був прихильником республіки, але був змушений ситуативно вступити в боротьбу з нею з усіма доступними засобами через інстинкт самозбереження. Ось чому він не знав, що робити далі, отримавши одноосібну владу, оскільки він не мав чіткої програми одноосібної влади і був, як відомо, убитий у процесі підготовки до нової військової експедиції. The dictatorship of Gaius Julius Caesar (49–44 BCE) is examined in Francesco Guicciardini’s (1483–1540) treatise Remarks on the “Discourses on the First Decade of Titus Livius.” The assessment of Gaius Julius Caesar (100–44 BCE) as the founder of a regime of personal power in Ancient Rome, within the framework of Renaissance political thought, is of significant interest. Among other things, this issue particularly attracts attention in the scholarly legacy of Francesco Guicciardini (1483–1540), a contemporary and friend of Niccolò Machiavelli (1469–1527), a political and state figure. As is known, the Italian Renaissance was characterized by a high level of attention to antiquity, with which the outstanding intellectual figures of the era felt a subtle connection. Having achieved significant heights in cultural development, Renaissance Italy, unfortunately, failed to form a unified national state. This contradiction and historical paradox were persistently explored by prominent representatives of Italian political thought. For example, Machiavelli directly stated the responsibility of Italian rulers for the loss of independence of their own country. In the incomplete treatise Remarks on the “Discourses on the First Decade of Titus Livius,” Guicciardini attempts to provide a comprehensive assessment of the work of his contemporary. It is noted that Caesar’s figure is recalled by Guicciardini in the broader context of the evolution of political regimes, particularly the political regime of Ancient Rome. Guicciardini critically evaluates Caesar’s dictatorship, providing a detailed argumentation. The authors of the article argue that Guicciardini does not pay sufficient attention to the driving forces behind Caesar’s actions aimed at establishing a dictatorship. One of the main reasons for Caesar’s creation of a dictatorship was his desire to protect himself from potential persecution by the Roman Senate. On the level of his own political thinking, Caesar was most likely also a supporter of the republic, but he was forced, situationally, to confront it by all available means due to self-preservation instincts. This is why he did not know what to do next upon gaining sole power, as he had no clear program for personal rule and, as is known, was killed during preparations for a new military expedition.Документ Радянсько-іранська співпраця у сфері важкої промисловості, 1972 – 1990(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2014) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.Автор розкриває головні аспекти радянсько-іранської співпраці у провідних галузях важкої промисловості, таких як машинобудування й металургія. На основі архівних джерел та опублікованих документів робиться висновок, що співпраця СРСР й ІРІ у розвитку важкої промисловості будувалася на взаємовигідній основі та гарантувала обом державам втілення своїх внутрішньо та зовнішньополітичних інтересів у життя. The author reveals the main aspects of the Soviet-Iranian cooperation such as heavy industry, machine building and metallurgy. Based on archival sources and published documents concluded that the cooperation between the USSR and Iran, aimed at the development of heavy industry, was built of mutually beneficial basis, very high stability and help implement domestic and foreign policy of both countries in life.Документ Вплив революції в Ірані 1979 р. на «іранську» політику США(Національний університет «Острозька академія», 2014) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.У статті досліджується проблема трансформації політики США щодо Ірану під впливом ісламської революції в Ірані 1979 р. Висвітлюються найбільш показові аспекти, пов’язані з двосторонніми відносинами ІРІ та США. This article is about the problem of transformation of U. S. policy toward Iran under the influence of Islamic revolution in Iran in 1979. Are shown the most important aspects of bilateral relations of Iran with the USA.Документ Дотримання прав людини в Ірані: еволюція проблеми від Махмуда Ахмадінежада до Хасана Рухані.(Донецький національний університет імені Василя Стуса, 2018) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.Основним завданням автора є спроба показати особливість формування державної політики Ісламської Республіки Іран за президентства Махмуда Ахмадінежада й Хасана Рухані щодо впровадження й дотримання Декларації прав людини і громадянина в усіх сферах суспільного та політичного життя країни. В основі методологічної бази дослідження покладено загальнонаукові принципи аналізу та синтезу, метод критичного аналізу джерел та історико-генетичний метод, що дали можливість прослідкувати динаміку розвитку ситуації в Ірані навколо дотримання прав людини. У пропонованій статті дослідником було використано системний підхід, завдяки якому вдалося виявити складові елементи побудови іранської державної політики щодо опозиційних сил, правозахисників та незалежних журналістів. Іран залишається державою, де ситуація з дотриманням прав людини знаходиться у неконтрольованому міжнародною спільнотою стані. Найбільше загострення протистояння між правозахисниками та владою було відмічене під час президентства М. Ахмадінежада, коли почали говорити про тотальну не свободу не лише на політичному, але й на побутовому рівні. Позитивні тенденції з гарантування прав людини намітилися після приходу до влади Х. Рухані. Проведені ним реформи законодавчої системи, прийнята Хартія громадянських прав, попри наявні проблеми, дають можливість говорити про включення Тегерана до правового поля й поступового виходу з міжнародної ізоляції. Результати та висновки аналізованої проблеми у перспективі можуть бути використані для порівняння рівня дотримання прав людини в Ірані з іншими державами близькосхідного регіону. The main task of the author is an attempt to show the peculiarity of the formation of the state policy of the Islamic Republic of Iran under the presidency of Mahmoud Ahmadinejad and Hassan Rouhani regarding the implementation and observance of the Declaration of Human and Citizen Rights in all spheres of the country's social and political life. The methodological base of the research is based on the general scientific principles of analysis and synthesis, the method of critical analysis of sources and the historical-genetic method, which made it possible to follow the dynamics of the development of the situation in Iran around the observance of human rights. In the proposed article, the researcher used a systematic approach, thanks to which it was possible to identify the constituent elements of the construction of Iranian state policy in relation to opposition forces, human rights defenders, and independent journalists. Iran remains a country where the human rights situation is uncontrolled by the international community. The greatest aggravation of the confrontation between human rights defenders and the authorities was noted during the presidency of M. Ahmadinejad, when they began to talk about total non-freedom not only at the political, but also at the everyday level. Positive trends in guaranteeing human rights emerged after H. Rouhani came to power. The reforms of the legislative system carried out by him, the adopted Charter of Civil Rights, despite the existing problems, make it possible to talk about Tehran's inclusion in the legal field and its gradual exit from international isolation. The results and conclusions of the analyzed problem in the future can be used to compare the level of human rights compliance in Iran with other states of the Middle East regionДокумент Підтримка СРСР іранської опозиції протягом 1979 – 1991 рр. як один із напрямків радянської зовнішньої політики щодо Ірану(Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej (Lublin, Polska), 2015) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.У статті проаналізовано співпрацю Радянського Союзу з іранською лівою опозицією, як один із провідних напрямків радянської зовнішньої політики щодо Ірану після ісламської революції. Автор приділяє увагу процесу еволюції основних форм підтримки СРСР лівих партій Ірану, залежно від розстановки сил на міжнародній арені та пануючих ідеологічних догматів у середовищі правлячої верхівки Республіки. Вивчення кореспонденції ЦК КПРС з керівними органами прокомуністичних партій Ірану за 1979 – 1991 рр. дає змогу зробити висновки, що встановлення контактів із опозиційними правлячому режиму сил для СРСР носило тимчасовий характер й повинно було слугувати задоволенню його головної політичної мети періоду «холодної війни» – перетворення Перської затоки на зону своїх стратегічно важливих інтересів та витіснення із близькосхідного регіону Сполучених Штатів Америки. This article analyzes the cooperation between the Soviet Union and the Iranian left-wing opposition, as one of the most principal directions of the Soviet international policy towards Iran after the Islamic Revolution. The author brings into focus the evolution process of the main forms of the USSR`s support for the left parties of Iran, depending on the balance of power in the international stage and dominating ideological dogmas among the ruling upper circles of the Republic. Study of the CPSU correspondence with the machinery of government of the Iranian pro-communist parties in the period of 1979 – 1991 allows to draw conclusions, that the Soviet Union contacts with the opposition of the Iranian ruling regime were temporary and should help to achieve its main political goal during the "cold war", in other words, making the Gulf as a zone of its strategic interests and ousting the United States from the Middle East region.Документ Політизація студентських рухів як невід’ємна частина Ісламської революції в Ірані(Донецький національний університет імені В. Стуса, 2014) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.Стаття присвячена дослідженню політизації студентських рухів, що розпочали свою діяльність в умовах революційних подій в Ірані. Доведено, що студентські громадсько-політичні організації вплинули на характер ісламської революції, надавши їй яскравого антиамериканського звучання. The article is devoted to research of the stages of the politicization of the student movement and their influence of the Islamic revolution in Iran. It is proved that student socio-political organizations, using radical methods of struggle, have changed the nature of the Islamic revolution, giving it a bright sound anti-American.Документ Еволюція політики США щодо Ірану (1989-2009рр.)(ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2012) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.У статті досліджено точку зору і думки екс-держсекретаря США Генрі Кіссінджера про роль Ірану у зовнішній політиці Сполучених Штатів на Близькому і Середньому Сході в епоху «холодної війни». Аналіз робіт дипломата дав можливість встановити, що Іран був стратегічно важливою державою для Сполучених Штатів, без якої реалізація близькосхідної стратегії Вашингтона була неможлива. Саме тому Іран у роки «холодної війни» був головним об’єктом і опорою американської зовнішньої політики на Близькому і Середньому Сході перед обличчям радянської загрози у 1946-1979 рр. The article examines the point of view and opinions of former US Secretary of State Henry Kissinger about the role of Iran in the foreign policy of the United States in the Middle East during the Cold War era. Analysis of the diplomat's works made it possible to establish that Iran was a strategically important state for the United States, without which the implementation of Washington's Middle East strategy was impossible. That is why Iran during the Cold War was the main object and pillar of American foreign policy in the Near and Middle East in the face of the Soviet threat in 1946-1979.Документ Реалізація зовнішньої політики СРСР щодо Ірану в межах ініціатив ООН, 1979 – 1989 рр.(Рівненський державний гуманітарний університет, 2014) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.У статті досліджується проблема радянсько-іранських відносин у межах сфери діяльності Організації Об’єднаних Націй. Висвітлюються найбільш показові аспекти, пов’язані з двосторонніми відносинами Ірану з США та СРСР. Автор робить висновок, що Радянський Союз використовував ООН як платформу для реалізації своєї зовнішньої політики щодо Ірану. This article examines the problem of Soviet-Iranian relations in the scope of the United Nations moving. Highlights the most revealing aspects of bilateral relations of Iran with the USA and the USSR. The author concludes that the Soviet Union used the UN as a platform for the implementation of its foreign policy towards Iran.Документ Внесок УРСР у розвиток радянсько-іранських економічних зв’язків, 1968 – 1990(Дипломатична академія України при МЗС, 2014) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.Автор статті, спираючись на значну джерельну базу, намагається показати географію торгівельно-економічної й науково-технічної українсько-іранської співпраці упродовж 1968 – 1990-х років, що незважаючи на свою перспективність й значні результати, не знайшла свого відображення в українській та зарубіжній історіографії. У ході дослідження робиться висновок, що між УРСР та Іраном було створено своєрідну економічну зону найбільшого сприяння розвитку машинобудування й металургії та закладено підґрунтя для діалогу щодо двосторонньої українсько-іранської політичної співпраці. The article, based on a large source base, trying to show the geography of trade-economic and scientific-technical cooperation between Ukrainian and Iran during 1968 – 1990 years, despite on its prospects, and significant results were not reflected in the Ukrainian and foreign historiography. The study concludes that between the USSR and Iran had created a kind of greatest economic zone to promote engineering and laid the ground for dialogue on bilateral Ukrainian-Iranian political cooperation.Документ Історична еволюція алжирської політики Франції, 1564‒1829 рр.(Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2010) Саранов С. В.; Saranov S. V.У статті розглянуто основні етапи зовнішньої та колоніальної політики Франції щодо Алжиру. Базуючись на широкому колі джерел та враховуючи результати вивчення цього питання, автор піддає аналізу фактори, що впливали на процес виробки алжирської політики французьких правлячих кіл. In the article the basic stages of foreign and colonial policy of France are considered in relation to Алжиру. Being based on the wide circle of sources and taking into account the results of study of this question, an author exposes to the analysis factors that influenced on the process of making of алжирської politics of the French ruling circles.