42 результатів
Результати пошуку
Зараз показуємо 1 - 10 з 42
Документ Зовнішньополітична програма А.-Ж. дю Плессі де Рішельє та реалізація завдань державного розвитку Франції у 1620-1640-х роках(Сумський історико-архівний журнал, 2018) Саранов С. В.; Saranov S. V.У статті в загальноісторичному контексті розкривається реалізація зовнішньополітичної програми першого міністра Людовіка XIII А.-Ж. дю Плессі де Ришельє. Автор аналізує основні риси зовнішньополітичної програми кардинала, її зв’язок з міжнародним положенням Франції та результативність з точки зору розвитку французького абсолютизму. Realization of the foreign-policy program of cardinal Richelieu (1585-1642) is examined in the article, her influence on an achievement by France of domination in continental Europe. An author marks that the sources of this program are traced yet at the beginning the XVI century, when opposition of dynasties of Habsburger and Valois got concrete expression.Документ Комуністичні партії Ірану та Іраку як ретранслятори близькосхідної політики СРСР, 1972 – 1991.(СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2017) Пилипенко В.В.; Pylypenko V.V.Пилипенко В. В. Комуністичні партії Ірану та Іраку як ретранслятори близькосхідної політики СРСР, 1972 – 1991 // Історико-краєзнавчі дослідження : традиції та інновації : ІІІ Міжн. наук. конф. Суми, 23-24 лист. 2017 р. - Суми. - Т. 1. - С. 175-181.Документ Історична еволюція алжирської політики Франції, 1564‒1829 рр.(Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2010) Саранов С. В.; Saranov S. V.У статті розглянуто основні етапи зовнішньої та колоніальної політики Франції щодо Алжиру. Базуючись на широкому колі джерел та враховуючи результати вивчення цього питання, автор піддає аналізу фактори, що впливали на процес виробки алжирської політики французьких правлячих кіл. In the article the basic stages of foreign and colonial policy of France are considered in relation to Алжиру. Being based on the wide circle of sources and taking into account the results of study of this question, an author exposes to the analysis factors that influenced on the process of making of алжирської politics of the French ruling circles.Документ Диктатура Гая Юлія Цезаря в роботі Франческо Гвіччардіні «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі(Гельветика, Донецький державний університет внутрішніх справ, 2025) Саранов С. В.; Хитровський Д. В.; Saranov S. V.; Khytrovskyi D. V.Здійснено розгляд диктатури Гая Юлія Цезаря (49–44 рр. до н.е.) у трактаті Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.) «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія». Оцінка Гая Юлія Цезаря (100–44 с. до н.е.) як засновника режиму особистої влади у Стародавньому Римі, в рамках політичної думки епохи Відродження, являє значний інтерес. Серед іншого, зокрема, це питання привертає увагу в науковій спадщині Франческо Гвіччардіні (1483–1540 рр.), сучасника та друга Нікколо Макіавеллі (1469–1527 рр.), політичного та державного діяча. Як відомо, італійське Відродження характеризувалося високим рівнем уваги до античності, з якою видатні інтелектуальні представники епохи відчували тонкий взаємозв’язок. Досягнувши значних висот у культурному розвитку, Італія епохи Відродження, на жаль, не змогла прийти до єдиної національної держави. Це протиріччя та історичний парадокс наполегливо осягалося видатними представниками італійської політичної думки. Наприклад, Макіавеллі безпосередньо заявив про відповідальність італійських правителів за втрату незалежності власної країни. У неповному трактаті «Зауваження з приводу «Міркувань щодо першої декади Тита Лівія» Макіавеллі Гвіччардіні намагається комплексно оцінити цю роботу свого сучасника. Зазначено, що постать Цезаря пригадується Гвіччардіні в широкому контексті питань еволюції політичних режимів, зокрема, політичного режиму Стародавнього Риму. Гвіччардіні критично оцінює диктатуру Цезаря, висловлюючи при цьому розгорнуту аргументацію. Авторами статті відстоюється думка, що Гвіччардіні не звертає достатньої уваги на рушійні сили поведінки Цезаря, спрямованої на створення диктатури. Однією з головних причин створення диктатури Цезарем було його бажання захистити себе від можливого переслідування римським Сенатом. На рівні власного політичного мислення Цезар, скоріш за все, також був прихильником республіки, але був змушений ситуативно вступити в боротьбу з нею з усіма доступними засобами через інстинкт самозбереження. Ось чому він не знав, що робити далі, отримавши одноосібну владу, оскільки він не мав чіткої програми одноосібної влади і був, як відомо, убитий у процесі підготовки до нової військової експедиції. The dictatorship of Gaius Julius Caesar (49–44 BCE) is examined in Francesco Guicciardini’s (1483–1540) treatise Remarks on the “Discourses on the First Decade of Titus Livius.” The assessment of Gaius Julius Caesar (100–44 BCE) as the founder of a regime of personal power in Ancient Rome, within the framework of Renaissance political thought, is of significant interest. Among other things, this issue particularly attracts attention in the scholarly legacy of Francesco Guicciardini (1483–1540), a contemporary and friend of Niccolò Machiavelli (1469–1527), a political and state figure. As is known, the Italian Renaissance was characterized by a high level of attention to antiquity, with which the outstanding intellectual figures of the era felt a subtle connection. Having achieved significant heights in cultural development, Renaissance Italy, unfortunately, failed to form a unified national state. This contradiction and historical paradox were persistently explored by prominent representatives of Italian political thought. For example, Machiavelli directly stated the responsibility of Italian rulers for the loss of independence of their own country. In the incomplete treatise Remarks on the “Discourses on the First Decade of Titus Livius,” Guicciardini attempts to provide a comprehensive assessment of the work of his contemporary. It is noted that Caesar’s figure is recalled by Guicciardini in the broader context of the evolution of political regimes, particularly the political regime of Ancient Rome. Guicciardini critically evaluates Caesar’s dictatorship, providing a detailed argumentation. The authors of the article argue that Guicciardini does not pay sufficient attention to the driving forces behind Caesar’s actions aimed at establishing a dictatorship. One of the main reasons for Caesar’s creation of a dictatorship was his desire to protect himself from potential persecution by the Roman Senate. On the level of his own political thinking, Caesar was most likely also a supporter of the republic, but he was forced, situationally, to confront it by all available means due to self-preservation instincts. This is why he did not know what to do next upon gaining sole power, as he had no clear program for personal rule and, as is known, was killed during preparations for a new military expedition.Документ Російсько-іранські інтеграційні процеси та їх вплив на сучасну систему міжнародних відносин(СПД «Охотнік», 2019) Пилипенко В.В.; Pylypenko V.V.Пилипенко В. В. Російсько-іранські інтеграційні процеси та їх вплив на сучасну систему міжнародних відносин // Освіта і наука у мінливому світі : проблеми та перспективи розвитку : Міжн. наук. конф. Дніпро, 2019. - С. 131-132.Документ Вплив революції в Ірані 1979 р. на «іранську» політику США(Національний університет «Острозька академія», 2014) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.У статті досліджується проблема трансформації політики США щодо Ірану під впливом ісламської революції в Ірані 1979 р. Висвітлюються найбільш показові аспекти, пов’язані з двосторонніми відносинами ІРІ та США. This article is about the problem of transformation of U. S. policy toward Iran under the influence of Islamic revolution in Iran in 1979. Are shown the most important aspects of bilateral relations of Iran with the USA.Документ Особливості висвітлення радянською історіографією зовнішньої політики СРСР щодо Ірану протягом 1972 – 1991 рр.(Запорізький національний університет, 2015) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.У статті на основі досліджень радянських сходознавців розкривається сутність і основні напрямки реалізації зовнішньої політики Радянського Союзу щодо Ірану, здійснюваної упродовж 1972 – 1991 рр. Автор, послуговуючись хронологічно-проблемним методом, виокремлює наступні періоди у радянській історіографії та головну їх тематичну спрямованість: друга половина 1970-х років «фаза активного втручання СРСР у справи Затоки через подолання наслідків енергетичної кризи», 1980 – 1986 рр. «обґрунтування історичної спільності радянсько-іранської співпраці на основі здобутків революцій», 1987 – 1991 рр. «політологічний аналіз розвитку Ірану, як суб’єкта зовнішньополітичної діяльності Кремля». У кінці роботи подається висновок, що радянська історіографія представлена вузькоспеціалізованими дослідженнями, що не відображають у повній мірі усю сутність політики СРСР щодо Ірану у період його модернізації та постреволюційного становлення. The article is based on the research of the Soviet Orientalists. It reveals the particular features and main directions of the foreign policy of the Soviet Union over Iran, carried out during 1972 – 1991. The author, guided by the chronologically-problematic method distinguishes the periods in the Soviet historiography and their main thematic focus as the following: the second half of the 1970s, «the phase of active intervention of the USSR in the affairs of the Gulf through overcoming the consequences of the energy crisis», 1980 – 1986 «justification of the historical community of interests of the Soviet-Iranian cooperation based on their achievements of the revolution», 1987 – 1991 « the political science analysis of the development of Iran, as a subject of the foreign-policy activity of the Kremlin». At the end of the research there is the conclusion that the Soviet historiography presents ad-hoc studies that do not fully reflect the whole essence of the USSR policy towards Iran during the period of its modernization and post-revolutionary formation.Документ Міжнародний комітет Червоного Хреста і його діяльність в Ірані протягом 1979 – 1988 рр.(Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2015) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.Ісламська революція 1979 року та ірано- іракська війна 190 -1988рр. спричинили в Ірані низку проблем гуманітарного характеру , вирішити які можна було лише залучивши нейтральні організації, що слідкують за імплементацією норм міжнародного гуманітарного права. The Islamic revolution of 1979, and the Iran-Iraq war of 190-1988. caused a number of humanitarian problems in Iran, which could only be solved by involving neutral organizations that monitor the implementation of the norms of international humanitarian law.Документ Позиція Ірану щодо політики США в Іраку (1990 – 2011 рр.)(ТОВ «Віртуальна реальність», 2012) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.Район Перської затоки залишається стратегічно важливою зоною, над якою прагне встановити контроль США та Іран. Ісламська Республіка Іран, будучи лідером в поставках нафти та газу на світовому ринку, зацікавлений у розширенні сфери впливу на важливі нафтогазові поклади контрольовані Іраком, при збереженні статусу одноосібного регіонального лідера. Поруч з цим, після революції 1979 р. головним гаслом зовнішньої політики іранського уряду став антиамериканізм та протистояння будь-якому проникненню США в Близькосхідний регіон. The Persian Gulf region remains a strategically important area over which seeks to establish US and Iranian control. The Islamic Republic of Iran, being the leader of supplies of oil and gas on the world market, interested in expanding the sphere of influence on important oil and gas deposits controlled by Iraq, while maintaining the status individual regional leader. Next to this, after the 1979 revolution, the main anti-Americanism and confrontation became the slogan of the Iranian government's foreign policy any penetration of the US into the Middle East region.Документ Еволюція політики США щодо Ірану (1989-2009рр.)(ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2012) Пилипенко В. В.; Pylypenko V. V.У статті досліджено точку зору і думки екс-держсекретаря США Генрі Кіссінджера про роль Ірану у зовнішній політиці Сполучених Штатів на Близькому і Середньому Сході в епоху «холодної війни». Аналіз робіт дипломата дав можливість встановити, що Іран був стратегічно важливою державою для Сполучених Штатів, без якої реалізація близькосхідної стратегії Вашингтона була неможлива. Саме тому Іран у роки «холодної війни» був головним об’єктом і опорою американської зовнішньої політики на Близькому і Середньому Сході перед обличчям радянської загрози у 1946-1979 рр. The article examines the point of view and opinions of former US Secretary of State Henry Kissinger about the role of Iran in the foreign policy of the United States in the Middle East during the Cold War era. Analysis of the diplomat's works made it possible to establish that Iran was a strategically important state for the United States, without which the implementation of Washington's Middle East strategy was impossible. That is why Iran during the Cold War was the main object and pillar of American foreign policy in the Near and Middle East in the face of the Soviet threat in 1946-1979.